100 років таксофонного зв'язку: як телефонували у Києві до появи мобільних та домашніх апаратів

100 років таксофонного зв'язку: як телефонували у Києві до появи мобільних та домашніх апаратів Фото: Архів

Перші таксофони з'явилися на вулицях столиці у 1920-му,  у пікові місяці через них здійснювали понад 700 000 дзвінків. Але у 2020 році вуличні телефони були відключені від мережі, оскільки мобільні телефони витіснили їх з ринку. 

На початку 1900-х, щоб поговорити з людиною з іншого міста, треба було спочатку відстояти в черзі, після зв'язатися з телефоністкою, і тільки після цього поспілкуватися, за умови, що ваш співрозмовник робив би теж саме одночасно. 

Поява таксофонів та домашніх телефонів зробила життя комфортнішим і для стосунків на відстані, і цікавішим для телефоністок, що могли спокійно слухати кожну розмову. Наприклад, коли Володимир Висоцький телефонував своїй коханій Ізі Жуковій, його навіть не відключали — весь відділ уважно слідкував за розмовою, як за серіалом.

"ТиКиїв" розповідає сторічну історію телефонного та таксофонного зв'язку у Києві. 

Фото: Архів
Фото: Архів

 

25 копійок за телефонний дзвінок у Києві

Перший телефонний дзвінок у Києві відбувся ще у 1887 році, коли відкрили першу повноцінну телефонну станцію, де було розміщено 60 телефонів. А вже за рік кількість телефонів була збільшена до 170. Вартість дзвінка — 25 копійок за розмову тривалістю 3 хвилини. На вартість впливала відстань між телефоном, що телефонує і приймає дзвінок. З появою такого виду зв'язку у Києві з'явилася професія телефоністок. Це були дівчата, які забезпечували зв'язок між двома абонентами вручну. Кожен абонент був прикріплений до певного комутатора, і щоб додзвонитися до іншого абонента, необхідно було спочатку зв'язатися з телефоністкою, яка б забезпечила з'єднання.

Спочатку жителям Києва встановлювали телефони системи Белла, потім більш зручні апарати Еріксона. Про дзвінки потрібно було домовлялися заздалегідь — щоб обидві людини у потрібний час мали апарати. Також перші особисті телефони встановили у Києві в кондитерській Семадені та магазині Попова, а за ними — у готелях "Європейський", "Гранд-Готель", "Готель де Франс" на Хрещатику та в "Метрополі" на Володимирській. Мати телефон в установах тоді вважалося дуже престижним. Телефонний номер у рекламних оголошеннях говорив про солідність контори. 

Були випущені навіть пам'ятки, як правильно дзвонити: "Виклик центральної телефонної станції здійснюється швидким повертанням рукоятки апарата праворуч від одного до трьох разів. Після прикладаєте до вуха трубку і чекаєте на відповідь станції: "Що завгодно?" або "Станція". Замовляєте номер абонента, і станція відповідає: "Готово" або "Дзвоню".

У 1914 році було встановлено 8 вуличних телефонних будок. Але через високі ціни на телефонні дзвінки скористатися новою послугою мало хто міг, тому  вважається, що саме з 1920-х років почалася ера таксофонів, оскільки вони стали доступні й дешеві. Так у 1926 році їх було лише 19, а через 10 років — уже 290. 

У роки Другої світової війни під час окупації Києва телефон у місті не працював. Але вже після закінчення війни зв'язок відновили. У 1950-х роках розпочався активний розвиток телефону, телефонні лінії прокладали у новобудовах, були підключені дореволюційні будівлі. Можна сказати, з 1969 року почалася ера таксофонів АМТ-69, які приймали до оплати монети вартістю 1 та 2 копійки для місцевих та 15 копійок для міжміських розмов. Згодом телефони  з'явилися у кожній квартирі. А з середини 1980-х почав з'являтися мобільний зв'язок. Однак це вже зовсім інша історія.

Фото: Архів (Володимир Висоцький)
Фото: Архів (Володимир Висоцький)

Висоцький ночами дзвонив до Києва

"Наприкінці 1950-х ще тоді студент школи-студії МХАТ ночами кілька разів на тиждень дзвонив із Москви до Києва артист і поет Володимир Висоцький  своїй нареченій Ізі Жуковій — актрисі театру ім. Лесі Українки, – писала "Газета по-українськи". — Тому, що на денні міжміські дзвінки не було грошей. Іза жила в театрі — у гримерці на другому поверсі, пристосованій під житло. Телефон стояв у сусідній кімнаті — кабінеті завідувача трупи Віктора Дудецького. Він після роботи залишав Ізі ключ. Почувши серед ночі за стіною телефонний дзвінок, дівчина бігла до кабінету Дудецького.

— Привіт, це я! — за мить лунав у слухавці голос Висоцького.

Володимир мешкав у московській комуналці, де всі давно вже спали. І з телефоном на довгому дроті ховався під ковдрою і говорив пошепки. Коли закінчувався замовлений студентом час, у слухавці чувся жіночий голос:

— Будь ласка, закінчуйте!

Але згодом Володимир та Іза помітили, що телефоністки не поспішають переривати їх — розмова тривала не 3, а 10 хвилин, пів години, а то й годину. Але щойно закохані переходили з ніжних тем на побутові, в розмову втручалася телефоністка і вимагала говорити про кохання, інакше роз'єднає:

— Ви так гарно кажете про кохання. Нашим дівчаткам подобається.

Фото: Архів
Фото: Архів
Фото: Архів
Фото: Архів
Фото: itc.ua
Фото: itc.ua

 

Як говорили у столиці після розпаду СРСР

У 1990-х роках в Україні в побуті була лише паперова валюта, водночас телефони залишилися з монетоприймачами. Національний оператор електрозв'язку мав замінити монетний блок, але компанія не мала таких коштів. 

Вже у 1995 році "Укртелеком" ухвалив рішення про введення таксофонної картки. На замовлення компанії у Мінську було спроєктовано блок, яким замінили жетоноприймачі. Тому вже у середині червня в Україні 20% із 57 000 телефонів, що працювали, приймали до оплати картки, 13% — монети, а 67% — жетони. До кінця 1998 року всі регіони перейшли на використання карток. Але картки були регіональні, тому приймалися лише телефонами тієї області, де їх продавали. Це було досить незручно, тому що приїхавши до іншого міста, треба було купляти нову. Тому вже у березні 1999 року Кабмін підписав документ про заміну застарілих телефонів АМТ-69 та введення як оплати за послуги зв'язку єдиної телефонної картки. З того моменту громадяни мали можливість користуватися однією картою у будь-якому місті країни. Зі збільшенням рівня комфорту компанія модернізувала більшу частину ліній зв'язку, після чого на них встановлювали нові карткові телефони "Телекарт-121".

Фото А. Яремчука
Фото А. Яремчука

Таксофони стали невід'ємною частиною столиці, але з роками та з появою мобільних телефонів вони могли стати в пригоді лише, коли в мобільному розрядилася батарея. А з 2017 року в телефонах існує ще й можливість здійснювати безплатні дзвінки по всій Україні. Тому з травня 2014 року "Укртелеком" скасував плату за перемовини місцевим зв'язком. На початку березня "Укртелеком" опублікував статистику використання українцями телефонів: виявляється, щомісяця здійснювалося майже 700 000 дзвінків,  наговорювалося майже 30 000 годин, а щодня здійснювалося понад 600 безплатних міжміських розмов. Влітку 2016 року українці взагалі проговорили 4 млн хв. З 2016-го перестали тарифікуватися дзвінки з вуличних автоматів на фіксовані номери не лише містом, а й усією країною. Мережа налічувала майже п'ять тисяч таксофонів, практично усі вони розміщені у містах. У середньому щодня з одного таксофона відбувалось близько 2,5 хвилини розмов. 

Інфографіка: ТиКиїв
Інфографіка: "ТиКиїв"

1 лютого 2020 року компанія "Укртелеком" припинила обслуговувати та демонтувала телефони — телефонні автомати загального користування, встановлені у публічних місцях.

Розвиток різних каналів комунікацій призвело до зменшення попиту на колись затребувані послуги телефонів. Якщо в 2017 році щомісяця використовувалося близько 900 000 хвилин розмов за допомогою телефонів, то вже в 2019 році — менш як 380 000 хвилин, — повідомляли в компанії.

В "Укртелекомі" констатували, що сучасний зв'язок не залишив таксофонам простору.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Може бути цікаво

Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації