Журналісти у кіно. На війну з пивом та пошуки Памели Андерсон
Колаж: Imdb
Кажуть, що лікарі без сміху не можуть дивитися кіно про "людей у білих халатах", а поліціянти – про копів. А все через нестримну фантазію сценаристів, які усіляко прикрашають їхню буденну роботу. З фільмами про журналістів трохи інакше – там, звісно, теж відчувається креатив кіношників, проте реального в них куди більше. Ми склали добірку, в якій згадали свої найулюбленіші фільми про редакції, розслідування та ЗМІ.
Газета
Звісно, дещо у цій стрічці безбожно застаріло – дивитися на допотопні комп'ютери, що пузатими еверестами височіють на столах журналістів, без сміху просто неможливо. Проте все інше актуальності не втратило. Це історія журналістів, до рук яких потрапив гарячий сенсаційний матеріал. Саме він може врятувати газету від занепаду. Проте матеріал містить неперевірені факти, неправдивість яких може зламати не одне людське життя…
Фільм зняв Рон Говард, у кіношній скарбничці якого цілих дев'ять "Оскарів" — за хітові стрічки "Ігри розуму", "Грінч — викрадач Різдва", "Аполлон-13" та "Кокон". У головній ролі — найкращий Бетмен Голлівуду Майкл Кітон.
За пивом!
Америка 60-х років. Одного разу молодий хлопець на прізвисько Чікі (Зак Ефрон) вирішив зробити дещо незвичне: поїхати у В'єтнам, де точилися бойові дії, та привезти хлопцям з його вулиці… свіжого американського пивка. Навіщо? Та просто щоб підбадьорити пацанів і показати, що вдома про них пам'ятають. У В'єтнамі, залитому напалмом по самі вінця, друзі дивляться на Чікі (а він таки зміг туди дістатися) як на прибульця з іншої планети, військові приймають його за агента ЦРУ під прикриттям, і тільки матьорий фотожурналіст Артур (Расел Кроу) єдиний зрозуміє дивний вчинок Чікі…
По-справжньому смішне і при тому моментами вельми серйозне кіно. Про крихкість життя, загублену молодість та міцну дружбу. Додайте сюди фірмову саркастичність Біла Мюррея (у ролі патріотичного володаря бару) та брутальність Кроу, який, допиваючи своє віскі, йде працювати у самісіньке пекло. Знято за реальними подіями.
Французький вісник
Сказати, що це кіно про журналістів було б перебільшенням. Але воно все ж таки про них. Бо кожна окрема сюжетна лінія стрічки (а їх тут три плюс окремі маленькі підісторії) — це нібито матеріал зі сторінок уявного видання The French Dispatch. Ба більше, режисер Вес Андерсон визначив цю роботу як "любовний лист" до усіх, хто колись працював у друкованих ЗМІ.
Не уявляю, як можна було намішати стільки всього: студентські революційні заворушення, оголену наглядачку тюрми, яку малює художник, поліцейський відділок, де їжу готує відомий шеф-кухар. Намішати таким чином, що вийшло... справжнє диво. Щось дуже кінематографічне, живе, тепле та стильне. І так вміє тільки Вес, у якого традиційно знялася купа різнокаліберних зірок: Овен Вілсон, Бенісіо Дель Торо, Едрієн Броуді, Леа Сейду, Тільда Свінтон, Тімоті Шаламе, Крістоф Вальц, Едвард Нортон.
У центрі уваги
Історія журналістів, які розслідують давню справу про священника, звинуваченого у педофілії. Свого часу цю справу спустили на гальмах. Починаючи копати, журналісти поступово починають розуміти, що то був не поодинокий випадок і все набагато гірше: виявляється, церковники ґвалтували дітей роками… До звинувачувальних списків журналістів потрапляє близько сотні імен священнослужителів!
У цій стрічці не має екшену та особливого двіжу. 99% екранного часу команда журналістів опитує потерпілих, спілкується телефоном, вивчає архіви. Проте спостерігати за всім цим дуже цікаво — це як справжній детектив. Тільки замість хлопця у капелюху та плащі працюють потомлені чоловіки у м'ятих сорочках та обов'язковими цигарками у пальцях.
Борат
Мабуть, ще не було в історії кіно більш вульгарної, кумедної, нищівної та неполіткоректної стрічки про журналістику. Репортер Борат (Саша Барон Коен) їде в Америку, щоб зробити репортаж та документальний фільм про тамтешню культуру. Там він закохується у Памелу Андерсон, яку побачив по телевізору у серіалі. Вражений розміром бюста Пем, він вирішує знайти акторку та освідчитись їй. У своїх пошуках Борат образить усіх, кого тільки зможе: жінок, гомосексуалістів, афроамериканців, республіканців, військових, патріотів і влаштує епічну бійку голяка.
Високолобі критики презирливо крутять носом, а публіка дивиться і сміється. Адже "Борат" — це безжальна сатира на наш світ, у якого поступово зриває дах. На світ, де всі роблять купу дурниць із дуже серйозними виразами на пиках. Світ, що невиліковно хворий. Проте коли над чимось несамовито знущаєшся, воно принаймні вже не лякає. До речі, у сиквелі Борат заразить Тома Хенкса... ковідом. Продовження вийшло хоч і не таким блискучим, як перша частина, проте подивитися його все одно варто. Так зараз більше не знімають.
