8 локацій, де знімали кіно у Києві: від "Щорса" до сучасних блокбастерів

Олександр Довженко за роботою. Архівне фото: Wikimedia Commons

Історія Києва тісно пов'язана з кінематографом. Неповторний шарм тисячолітнього міста, його унікальний рельєф надихав та надихає митців багатьох поколінь.

Розповідаємо, де і як знімали кіно у столиці та які локації міста стали декораціями для фільмів різних часів.

Перші фільми та "Український Голлівуд"

Як відомо, перші кінокартини в Києві створювалися на приватній компанії, що належала П. Тіману й Ф. Рейндгарту. Для своїх потреб вони винаймали дачу на Сирці, що тоді був фактично курортним передмістям. Деякий час тут працював знаменитий скульптор Іван Кавалерідзе, що також стояв у витоків нашого кіно. За свою багатогранність він був прозваний українським Мікеланджело. 

Дебютна стрічка, яка народилася на Сирці, мала дещо брутальну назву "Труп №1346". Це була німа мелодрама, оригінал якої, на жаль, втрачений. Навіть критики радянського періоду зазначили важливість цієї стрічки як родоначальниці жанру в масштабах усієї колишньої імперії. 

Окремою віхою є українська документалістика. Кінооператор Володимир Добжанський, який працював на приватній фірмі "Експрес", ледь не першим в Європі знімав кінохроніку з борту літака. Повітряну машину пілотував знаменитий Петро Нестеров — піонер з підкорення неба у різних аспектах. 

Збереглися плівки будівельної катастрофи на вул. Львівській (зараз Січових стрільців), де внаслідок прорахунків архітекторів загинули працівники. 

Доба Української революції закарбувалася на плівці спогадними місцями проголошення декларації Універсалів, військових парадів на Софійському майдані, який в ті часи був центральною площею міста. 

Після окупації України російсько-більшовицькою ордою, нова влада створила цілий пласт пропагандистських фільмів, де звитяжні борці за незалежність були показані бандитами й грабіжниками. Так на Деміївці в 1925 році зняли фільм "Трипільська трагедія", де показувалося, як "героїчні комсомольці" (а насправді карателі) зазнали поразки від проукраїнських сил Данила Терпила, відомого як отаман Зелений. 

Тоді ж на Деміївці знімали фільм "Шкурник", до якого залучили навіть верблюдів, що добре запам'яталося місцевим. Саме в той час у цьому районі жила родина Лобановських — батьки знаменитого тренера. Варто відзначити, що всі стрічки цього періоду знімалися фахівцями з інших міст та республік.

Незабаром в районі Шулявки починається будівництво "Українського Голлівуду". У стислі строки на місці колишнього Сирецького скакового поля народжується найбільша на той час у Радянському Союзі кіностудія. Згодом вона отримає ім'я геніального українського режисера Олександра Довженка.

З 1928-го тут знімали пропагандистський фільм "Арсенал" — про заколот збільшовичених робітників заводу на Печерську проти Центральної ради. Прикметно, що сам Олександр Довженко десятьма роками раніше брав участь у цій битві… на стороні проукраїнських сил. За новаторський підхід та якість фільм "Арсенал" потратив у список 100 найкращих стрічок в історії українського кіно.

У 1939 році Довженко знімає свій тріумф — пропагандистський фільм про міфічного українського Чапаєва — Миколу Щорса. Значну його частину фільмували на Дарницькому полігоні, а також у районі озера Радунка (біля Воскресенки). До масовки охоче залучалися місцеві мешканці, які потім ходили дивитися на себе в кіно в приміщенні колишньої церкви, переробленої під клуб (сучасна адреса — вул. Райдужна, 18). 

Зірковий час Лівобережжя

У радянські часи Лівобережжя, яке позиціювалося як місто сучасності та, на відміну від старого Києва, забудовувалося типовими багатоповерхівками, дуже часто потрапляло у кадри кіно. Про деякі з тих кінострічок зараз можна почитати в інтернеті, але левова їх частка вкрита пильним шаром забуття.

Одним із перших відомих фільмів, знятих на лівому березі після завершення Другої світової війни, став "Зігмунд Колосовський" 1945 року, присвячений польському антифашистському підпіллю. На початку стрічки показані рештки Русанівського мосту, яким ведуть військовополонених. Також видно й фрагменти Микільської слобідки, яка тільки почала відбудовуватись після війни.

Для фільмування "Зігмунда Колосовського" на знаменитий Русанівській міст, збудований у 1906 році над протокою Чорторий, поклали новий настил, бо під час війни його підірвали. Через деякий час після завершення знімання, міст остаточно демонтували, а у 1965 році на його місці звели сучасний Русанівський метроміст.

Ще однією відомою стрічкою був "Назар Стодоля". Його знімали у 1953-1954 роках на піщаній пустелі між залізницею і вулицею Георгія Тороповського. Тепер тут розташоване депо метрополітену, що обслуговує "червону" гілку (ТЧ-1). 

Далі увага кіношників торкнулася колишнього КП (тепер Дарницька площа) й навколишньої місцевості. Вони "засвітилися" одразу у двох стрічках, що вийшли в 1964 році: "Зірка балету" — проспект Миру й кінотеатр "Ленінград" (тепер "Дніпро") та "Ключі від неба" — проспект Возз'єднання (тепер Соборності).

Наступною стрічкою, яку можна зарахувати до жанру артхаус, став "Сліпий дощ..." режисера Віктора Греся, знятий у 1969 році. Це короткометражна мелодрама про першу любов хлопчика Сані до дівчини Олени. Знімали його силами студії "Укртелефільм" з Лівобережного масиву, а локацією стала красуня Русанівка. У кадр потрапив і новенький кінотеатр "Краків", який тоді якраз відкрили на Русанівській набережній. Ця короткометражка першою в історії України отримала високу нагороду на фестивалі у Монте-Карло у своєму жанрі. 

Після вдалого дебюту Русанівка стала своєрідним полігоном для кіношників. У 1970 році на вулиці Ентузіастів знімали черговий сезон пригод відомих радянських коміків Тарапуньки й Штепселя. У кадр потрапив будинок під номером 17, на балконі якого стоїть і приймає посилку з собачкою відома актриса Маргарита Криницина, що грає тут щасливу власницю нової квартири. Цікаво, що у тому році сама акторка щойно отримала нову квартиру на сусідніх Березняках.

У цьому ж році Русанівка істотно фігурує у комедійному фільмі московської кіностудії ім. Горького "Два дні чудес". Тут грали Леонід Куравльов, Михайло Казаков та інші відомі актори. Завершує русанівський кінотріумф 1970-го зворушлива комедія "Між високими хлібами". 
У 1972 р. житлові масиви Водопарк і Лісовий понад дві хвилини фігурують у стрічці "Адреса вашого дому". 

Через рік у поле зору кінематографістів потрапляють більш сучасні Березняки. У фільмі "Будні карного розшуку" (1973) можна побачити пам'ятну старожилам скульптуру хлопчика із саджанцем, що стояв на вулиці Бучми. У цьому ж році інша знімальна група працює над стрічкою "Щовечора після роботи", де цікаво показані новобудови Березняків — багатоповерхівки серед суцільної піщаної пустелі, де щоб дістатися своїх домівок, люди скидають взуття і йдуть босоніж.

Це фактично документальні кадри, бо, як згадують старожили, так воно й було. Таксисти навідріз відмовлялися кружляти серед цих барханів і висаджували людей на вулиці Серафимовича (зараз Миколайчука), а звідти всі шли додому навпростець. Коли їздили на роботу в центр, брали змінне взуття, яке перевдягали вже перед самим трамваєм. 

На початку 1980-х почалося будівництва житлового масиву Троєщина. У 1985 році там, серед пісків та новобудов, знімали дитячий фільм "Кожен мисливець бажає знати" — про пригоди хлопчика, який займається авіамоделізмом, і випадково знаходить бродячу собаку. Наступного року на Троєщині фільмували фрагменти стрічки "Головною вулицею з оркестром" з відомим актором Олегом Борисовим.

Кіно часів незалежності

У 1990-ті роки український кінематограф переживає важкі часи, але вже у 1993-му виходить цікава за змістом і наповненням стрічка "Дике кохання". Всі події в ній відбуваються в Києві, й локації дуже місткі. Це — справжній калейдоскоп Києва напередодні стрімкої забудови, великої кількості реклами, автівок…

У 1997 році на майбутній Воздвиженці (тоді ще урочище Кожум'яки) незрівнянний Михайло Іллєнко знімає фрагменти фільму "Сьомий маршрут" — про незвичайну екскурсію для іноземців.

Початок 2000-х ознаменувався активним залученням київських локацій в іноземному кіно. Наприклад, в англійсько-італійсько-українському фільмі "Евіленко", заснованому на біографії маніяка Андрія Чикатила, показали старий Дарницький вокзал, ДВРЗ та школу № 110 на Деміївці.

А в британському шпигунському фільмі "Спадок брехні" показано чимало об'єктів київського модернізму: критий автопарк на вулиці Бориспільській, бібліотека Вернадського (вона також фігурує в серіалі "Чорнобиль" від HBO), Київський крематорій тощо.

Ще у Києві знімали знамениту сатиричну комедію "Смерть Сталіна" режисера Армандо Іаннуччі. Тут є купа впізнаваних київських локацій: ВДНГ, КМДА, екзотична комуналка на Гончара, "резиденція Сталіна" в особняку на Подолі, Лавра. А ще — яскравий чорний гумор, влучні історичні алюзії та сатирична, але дуже правдива персоніфікація членів ЦК КПРС. Прокат цієї стрічки, до речі, заборонили у росії через її "антирадянськість". 

Останніми роками спостерігається обнадійлива тендеція до відродження українського кіно. Звісно, багато стрічок знімають у Києві. Так, випущений вже після початку повномасштабного вторгнення фільм "Конотопська відьма" майже повністю знімали у підземному капонірі Київської фортеці на Печерську.

Молодіжна стрічка "Назавжди-назавжди" активно залучає об'єкти київського модернізму. У ній "засвітився" один із найдовших будинків Києва — так звана Напівкружка на Дарниці. Колись у ній жив актор Віктор Іванов, відомий як Кузнечик зі стрічки "В бій ідуть одні старі". 

Фігурують у фільмі також квартали Троєщини та басейн КНУБА. Що цікаво, цей басейн також потрапив у серіал "Чорнобиль". За словами адміністрації вишу, тепер Google блокує для них самих можливість публікації фото зі споруди з характерною мозаїкою, посилаючись на закон про збереження авторських прав HBO. Але ж це наша, київська будівля.

Ця стаття не претендує на вичерпний перелік фільмів, але насправді їхня кількість настільки велика, що цілком реально тягне на окрему книгу. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter