Кілька сотень проти кількох тисяч: пригадуємо бій під Крутами
Картина "Бій під Крутами" Олександра Климка, 1936 рік
108 років тому, 29 січня 1918-го, біля залізничної станції Крути, що за 130 км від Києва, відбувся бій, у якому кількасот київських курсантів і козаків протистояли чотиритисячному більшовицькому війську.
Відносно невелика за масштабами битва стала однією з найважливіших подій української визвольної боротьби 1917–1920 років і набула майже міфічного статусу. Герої Крут увійшли в історію як приклад героїзму захисників української незалежності.
Що було перед боєм
У січні 1918 року РСФСР розгорнула повномасштабний військовий наступ на територію молодої Української Народної Республіки. Ще на початку місяця загони більшовиків захопили Харківську, Полтавську та Катеринославську губернії і почали наступати на Київ із двох напрямків.
Центральна Рада, яка влітку 1917 року мала майже 300-тисячне військо, станом на січень могла розраховувати лише на близько 15 тисяч вірних і вмотивованих бійців. Багато солдатів втомилися від війни, хтось розчарувався політикою УНР, а хтось піддався більшовицькій пропаганді та перейшов на бік ворога. У таких умовах нечисленні війська, що підпорядковувалися Центральній Раді, чинили дуже в'ялий опір агресору.
Симпатиків більшовиків вистачало і в самому Києві — варто лише згадати збройне повстання на заводі "Арсенал", яке хоч і було придушене, але сильно похитнуло позиції української влади. Початок повстання зовсім невипадково збігся з боєм під Крутами. Більшовики розраховували, що якщо й не захоплять владу в Києві одразу, то хоча б ослаблять українське військо та прискорять окупацію міста. І це їм, на жаль, вдалося.
Ще однією помилкою стало те, що основний наступ на Київ Центральна Рада очікувала з боку Полтави, і саме туди кинули основні сили. Натомість дві більшовицькі армії з'єдналися біля Бахмача, звідки нечисленним українським військам довелося без бою відступати до Крут.
Під час виступу на мітингу в захопленому Бахмачі командир більшовицької армії Михайло Муравйов особливо не приховував кровожерливих намірів окупантів:
Наше бойове завдання — взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків — нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров'ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо.
Як відбувався бій
Загальна чисельність об'єднаної більшовицької армії, що сунула з Бахмача, сягала приблизно 3000-4000 бійців (за деякими джерелами — навіть більше).
На противагу їм українські війська у Крутах налічували лише близько 500–600 осіб. Туди відправили (а фактично повернули назад) кілька сотень виснажених юнаків 1-ї Української військової школи ім. Богдана Хмельницького та понад сотню бійців новоствореного добровольчого Помічного куреня Січових Стрільців. До них також доєдналося близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.
Переважна більшість студентів не мала достатнього військового вишколу, була погано екіпірована й майже не вміла поводитися зі зброєю. На озброєнні у них було до 16 кулеметів та одна гармата на залізничній платформі. Натомість ворог не лише значно переважав у кількості, а й був добре озброєний, у тому числі артилерією.
Вправи офіційно не провадились, а як провадились, то з ініціативи якого-небудь роєвого. І тільки на кілька днів перед від'їздом куреня на фронт приділено для муштрових вправ старшин Богданівського полку, але за такий короткий час не багато їх навчили, — писав сучасник.
Однак відсутність належної підготовки компенсувалася завзятістю українських захисників. Серед бійців були добровольці та патріотично налаштована молодь. Палкі студенти й гімназисти не вагались стати на захист молодої Української держави та віддати за неї життя. Бійці завзято окопувалися у промерзлій землі в очікуванні ворога.
Дата бою під Крутами (29 січня) — радше символічна, ніж реальна. Її взяли з радянської преси, яка повідомляла про взяття Крут саме у цей день, проте деякі історики схиляються до думки, що бій насправді відбувся 30 січня.
Основний бій тривав близько п'яти годин, але перед ним відбулися кілька дрібних зіткнень і перестрілок на відстані. Зокрема, українські війська обстрілювали більшовиків з імпровізованих "бронепотягів" і навіть заїхали на зайняту ворогом станцію Плиски, де вели обстріл.
Українські війська тримали оборону майже весь день і пізно ввечері таки отримали наказ відступати до Ніжина. Більшості вдалося організовано відійти та винести поранених, але 27 студентів у темряві помилково вийшли на вже зайняту ворогом станцію й потрапили в полон. Усіх їх замордували та розстріляли більшовики.
Бій під Крутами затримав наступ більшовиків на чотири дні — цього часу вистачило, щоб УНР уклала Берестейський мирний договір із Четвертним союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія та Туреччина). Документ визнавав незалежність молодої Української держави та фактично продовжив її існування на кілька років. У лютому 1918-го радянським військам усе ж вдалося захопити Київ, проте вже 1 березня місто звільнили завдяки допомозі союзників.
Вшанування пам'яті Героїв Крут
Загалом, за сучасними підрахунками, втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Окрім розстріляних 27 студентів, решта полягла в бою, а хтось загинув через обмороження.
У березні 1918 року, після звільнення Києва від більшовиків та поверненням уряду УНР, полеглих студентів з урочистостями поховали на Аскольдовій Могилі. Колона з 26 трунами пройшла від залізничного вокзалу до будівлі Педагогічного музею, де засідала Центральна Рада.
Там відбувся траурний мітинг, на якому виступили Михайло Грушевський та інші політики.
Солодко і прекрасно вмерти за отчизну, так як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів… Якраз сьогодні, коли Ц. Рада засідала, почали зривати цього двохголового орла, цей символ самодержав'я, це пятно неволі, в якій Україна перебувала стільки віків... Але ця операція знищення неволі не могла пройти безкровно, і кров пролилась, — цитувала Грушевського тогочасна преса.
Системно вшановувати пам'ять Героїв Крут почали ще за часів гетьманства Павла Скоропадського. Звісно ж, протягом десятиліть радянської окупації України комуністична влада намагалася викреслити цю сторінку історії з пам'яті людей. І тільки напередодні проголошення незалежності про Крути знову заговорили вголос. 29 січня 1991 року за ініціативи Народного руху України у Крутах встановили березовий хрест та провели невеликий громадський мітинг.
У 1999 році рішення про відзначення Дня пам'яті Героїв Крут ухвалила Київрада. З 2003 року пам'ять загиблих у бою студентів вшановують і на державному рівні, а за часів президентства Віктора Ющенка відзначення роковин бою перетворилося на масштабну подію. У 2006 році на станції відкрили меморіальний комплекс, де тепер щороку проходять урочистості.
Зараз, під час повномасштабної російсько-української війни, бій під Крутами набув особливого значення. Це вже не просто чергова, безумовно героїчна, але давно припала пилом сторінка української історії — ця історія знову оживає у нас на очах.
