Майже незалежність: як Україна проголошувала Декларацію про державний суверенітет
Депутати від "Народної ради" після голосування за Декларацію про державний суверенітет України. Фото: УІНП
16 липня 1990 року Україна зробила перший великий крок до проголошення незалежності. Або навіть справжній стрибок. У цей день Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет. Як це відбувалось, чому цей документ важливий та як Україна вперше і востаннє святкувала Незалежність у липні — розповідаємо у матеріалі.
Наприкінці 1980-х вже практично усім стало зрозуміло, що СРСР вже більше не може існувати у тому вигляді, що раніше. Радянська імперія дала глибокі тріщини, її економіка була у глибокій кризі, а союзні республіки все гучніше заявляли про своє прагнення до незалежності. Партійна верхівка на чолі з Михайлом Горбачовим намагалася врятувати цього левіафана, що помирав, вдавшись до перебудови та демократизації, проте вони лише відтермінували неминуче.
Першими про свій вихід зі складу СРСР заявили Естонія, Литва та Латвія, поклавши початок "параду суверенітетів" та надихнувши народи інших республік. У тому числі українців, які вже також відчули подих свободи. Політичне та суспільне життя в Україні вперше за кілька десятків років бурлило, національно-визвольний рух набирав обертів, множились організації, що виступали за незалежність.
Навесні 1990 року відбулись перші демократичні вибори до Верховної Ради УРСР. Попри монополію компартії на ЗМІ, майже чверть мандатів отримав Народний рух України за перебудову та інші опозиційні сили, які виступали за відновлення української державності. Парламент розділився на два табори: комуністичну "групу 239" та опозиційну "Народну раду".
12 червня РРФСР ухвалила свою декларацію про суверенітет — цей документ був чисто номінальним, проте став поштовхом до дій для українських парламентарів.
У червні-липні у Верховній Раді кипіла робота над вже українською декларацією. Загалом представили 12 проєктів від президії та різних депутатських груп. Комуністи, які все ще вірили у можливість збереження СРСР хоч у якомусь вигляді, прагнули зробити декларацію основою для нового союзного договору. Опозиція ж хотіла самостійності та збереження територіальної цілісності України.
Попри те, що опозиційна "Народна рада" була у меншості, їй тоді вдалося перебрати на себе ініціативу. На початку липня лідер республіканських комуністів Володимир Івашко склав повноваження голови Верховної Ради УРСР, що деморалізувало "обезголовлену" українську компартію. Це дозволило опозиції провести більш радикальну за змістом декларацію, в основу якої лягли два проєкти: від члена "Народної ради" Сергія Головатого та від Президії Верховної Ради.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР майже одностайно ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, "виконуючи волю українського народу до побудови вільної незалежної держави". Фактично вона стверджувала суверенність України, хоч і містила пункти про новий союзний договір.
У десяти пунктах декларації були прописані засади державного, політичного, економічного суверенітету України та неподільності її території. Окремі пункти були присвячені українському громадянству, наявності власних Збройних Сил та відносинам з іншими державами.
Хоча декларація не мала конституційної сили, вона стала основою для проголошення незалежності та створення сучасної Української держави.
Ідея незалежності Української держави оселилася у владних коридорах, а до цього часу жила на майданах... Незалежність стала питанням часу, – пояснював важливість цього документа депутат Верховної Ради УРСР 12-го скликання Іван Заєць.
День ухвалення декларації, 16 липня, оголосили святковим і вихідним на всій території України. Ба більше, Верховна Рада постановила "вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято".
Рівно за рік, у 1991-му, перший (і єдиний) раз в українській історії День незалежності відзначали саме 16 липня. На вулиці вийшли тисячі українців із синьо-жовтими прапорами, Хрещатиком пройшов багатолюдний марш, а на Майдані Незалежності (тоді ще площі Жовтневої революції) відбулись урочистості та концерт, кульмінацією якого став виступ "Братів Гадюкіних" та святковий салют. Словом, гуляли із розмахом та надією на майбутнє.
Комуністичне партійне керівництво, за відсутності інших ритуалів, урочисто поклало квіти до пам'ятника Леніну на площі Жовтневої революції, якому залишалось там стояти трохи більше як рік.
Потім відбулись збори в палаці "Україна", де тодішній голова Верховної Ради Леонід Кравчук виголосив промову:
Сьогодні ми зібралися вперше в своїй історії для відзначення свята Незалежності. Йшли ми до цього дня важко, йшли за покликом серця, за голосом громадського сумління і національного обов'язку, з великою і святою вірою у свій народ, у його право на свободу і незалежність. І цей день настав.
Трохи більш ніж за місяць, 19 серпня 1991 року, в СРСР почався путч, основні події якого розгортались у москві. Члени російської компартії, КДБ та армії, невдоволені занадто м'якою політикою Михайла Горбачова та втратою контролю над союзними республіками, намагалися захопити владу. Ця невдала спроба перевороту поклала край будь-яким спробам підписати новий союзний договір та, фактично, прискорила розпад СРСР.
Через три дні після придушення путчу, 24 серпня, Верховна Рада практично одностайно ухвалила Акт проголошення незалежності. УРСР перестала існувати, а на карті світу з'явилась нова суверенна держава — Україна.
Читай також: "Основа нашої незалежності: 10 фактів про Конституцію України"
