Київ загублений: урбаніст Гліб Ушаков про втрачені пам'ятки та порятунок міста від забуття

Фото: Instagram stasyadv

А чи ти знав, що майже щодня проходиш повз Київську фортецю? А про те, що Контрактова, Поштова площі та Майдан Незалежності — одні з найдавніших у Києві? А те, що Поштова може обвалитися, бо стоїть на тимчасових залізобетонних опорах?

Про загублений і непомічений Київ розповідає Гліб Ушаков —  архітектор і кандидат архітектури. У статті для "ТиКиїв" — про те, як історичний Київ втрачає свої пам’ятки, і що можна зробити, щоб зберегти та відновити місто, яке буквально ховає свою історію під шарами землі і забудови.

Уяви, що ти щодня проходиш повз тисячолітню історію — і навіть не здогадуєшся про це. Мільйони кроків, тисячі слідів часу, захованих просто під ногами. Замість того, щоб бачити велич і багатство минулого, ти бачиш звичайні, знайомі будівлі — і навіть не підозрюєш, скільки унікальних історій знищено або приховано від очей.

Виявлення архітектурної спадщини в Києві: чому це важливо?

Насправді історичні памʼятки — це крутий невикористаний потенціал міста. І це переважно пов’язано саме з проблемою історичного центру. Розвивати місто, забуваючи про чимало пам’яток архітектури, які нині настільки занедбані, що їх у майбутньому може вже не бути… Ігнорувати те, що є багато можливостей для відкриття нових — це стратегічна помилка.

Київ — одне з тих міст Європи, яке було визначним центром культури, політики й життя Середньовіччя. Сьогодні у це важко повірити. Насправді, якщо почати комплексно виявляти історичність — це дає дуже потужний додатковий вимір в урбаністиці.

Перлини серед міського середовища

Навіть свідомо можна створювати круті простори навколо історичних зон та об’єктів — як археологічні, так і архітектурні. Суміщати історичні ареали, частково відновлені, реконструйовані, з громадськими зонами.

Якщо конкретно, спочатку саме так сприймали Андріївський узвіз. Але важливо знати: він уже поступово руйнується і має багато об’єктів в аварійному стані. Ба більше, він не може бути єдиним залишком великого Києва. До того ж це абсолютно неінклюзивний простір, і це ще одна причина розвивати інші історичні ареали.

Знищення історичного середовища

Зараз у Києві все розвивається точково — десь один будинок реставрували, десь зробили благоустрій, десь відкрили простір. Але водночас все інше — занепадає. Такий підхід не працює, бо історичне середовище — це не точка, не окремий обʼєкт, а мережа, система, контекст. Якщо ми не почнемо працювати системно, — ми його втратимо.

А тепер подивимось на Печерськ. Там відбувається абсолютно вільна, часто агресивна забудова. І майже ніхто не говорить про те, що Печерськ — це теж фортеця. Буквально. Тут була Київська фортеця — складна оборонна система з кількох рівнів, зі старою та новою частинами. І сьогодні вона поступово розчиняється в забудові, руйнується, зникає.

"Нова фортеця" — це земляні вали, бастіони, каземати, підземні комунікації. Частина них ще залишилась, інша — вже забудована. Але вони ще є. І найгірше — багато людей навіть не знають про їхнє існування.

Наприклад, за Мистецьким арсеналом є зірчасті земляні вали — ідеально збережені, видимі навіть на супутникових знімках. Це унікальні фортифікаційні об’єкти, які можна було б зробити основою публічного простору — з парками, променадами, інтегрованою інформацією. Але цього не відбувається. Ми їх просто не бачимо, не цінуємо, не користуємось ними як ресурсом.

Забуті форти та брами

Лисогірський форт — ще одна з ключових фортифікаційних споруд Київської фортеці, побудованої в XIX столітті для захисту міста від можливих нападів із півдня. Розташований на Лисій горі — високому пагорбі, який контролює важливі підходи до міста, він мав стратегічне значення. Фортеця була потужним укріпленням з товстими земляними валами, казармами, артилерійськими батареями й навіть підземними ходами.

Сьогодні це територія, що могла б стати унікальним парком із багатою історією і культурною спадщиною. Але натомість — це радше забуте місце з руїнами, порослими травою валами і відсутністю будь-якої інфраструктури для відвідувачів. Якби тут зробили комфортний простір з екскурсіями, інформаційними стендами та місцями для відпочинку, це могло б стати справжньою перлиною міста.

Є й інші об’єкти фортеці, які теж занедбані або закриті для публіки. Наприклад, залишки Васильківської брами, що розташовані біля вулиці Цитадельної, 3. Двір тут закритий шлагбаумом, а сама брама поступово руйнується, майже невидима для пересічних киян. Водночас Микільска брама біля метро "Арсенальна" відреставрована і виглядає як музейний експонат — доглянута, підсвічена, горда.

Арсенальна площа та територія колишнього заводу "Арсенал" теж є частиною цієї масштабної фортифікаційної системи. Тут усе відреставровано і впорядковано: музеї, кафе, культурні локації. Але варто відійти трохи далі — і опиняєшся в іншому антиутопічному світі: зруйновані підпірні стінки, покинуті будівлі, занедбані простори, де навіть ходити небезпечно. І все це — частина однієї великої пам’ятки, що поєднує в собі і блискучу історію, і сумний занепад.

Підземні міста, що зникають

Трохи нижче від поверхні сучасного Києва ховаються унікальні підземелля — залишки знесеного форту Набережний верк. Цей фортифікаційний об’єкт теж був частиною Київської фортеці, зведеної у другій половині XIX століття для захисту міста від нападів, особливо з боку Дніпра.

Набережний верк розташовувався на правому березі Дніпра, біля сучасного Набережного шосе, неподалік Подолу, і був одним із ключових оборонних пунктів, що контролювали підхід до Києва з боку річки.

У XX столітті, після того, як фортифікаційна система втратила своє військове значення, Набережний верк знесли. Матеріали — плити, камінь і цеглу — використовували для будівництва нових будівель. Зокрема частина цегли пішла на зведення гімназії №48 на вулиці Прорізній, яка і сьогодні стоїть, зберігаючи частку історії у своїх стінах.

Проте підземні споруди Набережного верку не були повністю зруйновані. До наших днів дійшли окремі тунелі та каземати — підземні приміщення, які приваблюють дослідників підземного Києва, урбаністів і любителів міських легенд. Ці підземелля — своєрідне "підземне місто", яке з часом поступово зникає через руйнування, забудову та нестачу охорони.

Прогулянка Печерськом з розумінням того, що під ногами ховаються старі фортифікаційні тунелі, додає місту особливої атмосфери історії, таємничості й непомітної глибини.

Форти, що тріщать

Біля площі Лесі Українки довгий час руйнувалась красива кругла вежа №4 —  чергова фортифікаційна споруда Київської фортеці. Ця вежа, зведена в XIX столітті, була частиною системи захисту міста й виділялася своєю гарною архітектурою й унікальним круглим планом. На щастя, процес відновлення вежі №4 розпочався у вересні 2020 року, і зараз простір навколо неї значно змінився — він став більш впорядкованим і привабливим, що дає надію на збереження цієї пам’ятки.

Проте досить перейти через бульвар Лесі Українки — і ситуація кардинально змінюється. Біля будинку №24 на вулиці Євгена Коновальця, поруч із Лабораторним провулком, буквально нещодавно почала руйнуватися частина капоніра першого полігону Госпітального укріплення Київської фортеці  — фортифікаційної споруди, яка майже не представлена в публічному просторі та навіть не має достатньої інформації в інтернеті.

Ця напівкругла споруда була збудована у 1840-х роках і служила частиною оборонної системи міста, утворюючи міцний захист на одному з ключових напрямків. Капонір — це споруда, яка використовувалася для флангового обстрілу рову або захисту проходів у фортечних укріпленнях. Втім, через відсутність належного догляду та охорони, капонір почав поступово руйнуватися — цегла сиплеться, конструкції тріщать і ризикують зовсім зникнути.

Це яскравий приклад того, як історичні об’єкти Київської фортеці, які свого часу захищали місто, сьогодні стоять на межі знищення, а їхня культурна та історична цінність залишається мало поміченою більшістю киян і туристів.

Археологія, що загубилась під ногами

У Києві є чимало історичних місць, де під землею збереглися рештки минулого — підмурки, залишки старовинних будівель, оборонних споруд, інфраструктури. Частину цієї інформації можна побачити на інтерактивних мапах, у реконструкціях, художніх зображеннях чи на інформаційних табличках. Але часто археологічний потенціал просто забудовують чи знищують ще до того, як його ретельно дослідили.

Яскравий приклад — Поштова площа в Києві. Це одне з найстаріших місць міста, де колись розташовувалося середньовічне поселення і фортифікації. Під час будівельних робіт тут були знайдені унікальні дерев’яні конструкції, датовані XII–XIII століттям, а деякі частини значно раніше — це залишки давньої середньовічної пристані, які збереглися завдяки особливому ґрунту та умовам залягання.

Ці знахідки могли стати основою справжнього підземного музею — унікального простору, який би розповідав про Київ часів Київської Русі та Середньовіччя. Ці артефакти отримали статус пам’ятки. Зараз музей тільки в планах, але активісти-захисники спадщини проводять екскурсії місцями розкопів.

Проте Поштова площа — це зона поступової катастрофи: дерев’яні конструкції руйнуються через вплив вологи, паводків і нестабільність ґрунту.  Відсутність належної консервації призводить до подальшого руйнування й існує загроза, що площа може почати просідати чи навіть обвалюватися.

Щодня, коли ми проходимо Поштовою площею — одного з ключових історичних майданчиків Києва, ми буквально ходимо над унікальним археологічним комплексом. 

Головні площі Києва — з історією під ногами

У Києві є площі, що збереглися з часів Середньовіччя. Наприклад: Майдан Незалежності, Львівська, Поштова та Контрактова. Це справжні історичні шари, укриті під плитами та асфальтом. Вони мали б бути не лише місцями для прогулянок чи зборів, а публічними просторами, де відкривається і виявляється глибина століть, де історія стає частиною повсякденного життя.

Деякі спроби вже зроблені. Наприклад, у ресторані "Остання Барикада" на Майдані Незалежності можна побачити залишки Печерської брами XVIII століття — це живий дотик до минулого, який вдало вписаний у сучасний простір. Але загалом історія Майдану залишається захованою. Колись тут стояла Лядська брама — важливий в’їзд до міста, що бачив події ще XIII століття. Це майже тисячоліття історії, яка наче прихована під ногами.

Недалеко від площі зберігся останній земляний вал — оборонна споруда часів Ярослава Мудрого. Але що ми бачимо зараз? Просто невисоку гірку, зарослу хащами, без жодної позначки, без інформаційної таблички. Ти йдеш вулицею Гринченка і навіть не відчуваєш що проходиш повз останній шматочок середньовічного дерево-земляного валу, який просто випадково не знесли. Історія, яка могла б бути візитівкою міста, на жаль, перетворена на щось непомітне.

Щодня ці площі приймають тисячі людей, але скільки з них усвідомлюють, що йдуть по мостах часу — від давньоруських містечок до сучасної столиці?

Контрактова площа — серце, що не б’ється

Контрактова площа — це одне з найстаріших і найважливіших місць Києва, де колись вирувало життя стародавнього Подолу. Проте сьогодні це серце міста б’ється не так ритмічно, як могло б. Тут досі не виявлено точного трасування фундаментів Братського собору — одного з ключових релігійних центрів минулих століть. Цей храм був важливою частиною духовного і культурного життя Києва, але його сліди залишилися в історичних документах та у землі.

Гостинний двір — ще одна частина відновленої й знову занедбаної історичної спадщини. Ця будівля була колись серцем торгового життя Подолу.

Поруч із Гостинним двором прямо поза фонтаном Самсона біля самого гостинного двору зберігається фундамент Київського магістрату — однієї з найважливіших політичних і адміністративних споруд міста. Саме тут колись вирішували долі міста і його мешканців.Треба планувати повне відновлення цієї споруди однією з перших, бо це символ київського самоврядування. 

Магістрат у стилі українського бароко, добре відомий із зображень XIX століття, має всі шанси на повноцінну реконструкцію. Його відновлення могло б не лише зберегти історичну пам’ять, а й надати Контрактовій площі статусу справжнього історичного ядра Києва.

Контрактова площа разом із вулицею Сагайдачного — це потенційно найпотужніша історична зона столиці, яка може стати живим музейним простором просто неба. Але для цього потрібно, щоб місто і громада нарешті почали цінувати й берегти цю спадщину, не дозволяючи їй зникати під шарами сучасності.

Як врятувати Київ від забуття

Ще одне з найбільш забутих і занедбаних місць Київської фортеці — Київський тюремний замок, збудований у 1817 році, що стоїть майже у самому центрі міста, біля площі Лесі Українки. Оточений парканом, він поступово руйнується, а після пожежі всередині — практично знищений. Його не можна ігнорувати. Він стоїть у тіні, покинутий, втрачаючи свою історичну цінність.

І це все — лише верхівка айсберга. Історичний Київ знищують різними способами:

• Раптове знесення — найчастіше для будівель без статусу пам’ятки.
• Підпали — незалежно від охоронного статусу, що часто викликає сумніви у випадковості таких пожеж.
• Поступове розбирання по цеглинці — повільна смерть пам’яток.
• Доведення до саморуйнування — найтрагічніша доля будівель із офіційним охоронним статусом.

Щоб це змінити, Гліб Ушаков також пропонує низку дієвих заходів:

• Створення Служби аварійного ремонту історичних будівель, яка б оперативно втручалася у разі загрози.
• Впровадження механізмів негайної зупинки будівельних робіт, якщо є підозра на пошкодження історичної споруди.
• Організація спеціальної інформаційної служби для контролю за будівництвом на історичних територіях.
• Перегляд та розширення критеріїв для надання охоронного статусу, щоб більше об’єктів могли отримати захист.
• Також важливо популяризувати історичну спадщину:
• Вести відкритий облік потенційних пам’яток із доступною онлайн-базою.
• Розміщувати інформаційні таблички біля історичних будівель і на місцях, де вони колись стояли.
• Створити офіційний портал із детальною інформацією про існуючі і втрачені пам’ятки архітектури та археології.
• Формувати суспільний запит на відновлення і збереження важливих історичних об’єктів.

Адже під Києвом й у ньому — неймовірна кількість історичних даних, прихованих під землею, чи між висотними будинками. Уяви, скільки часу ми проводимо серед цих місць — і як сильно наше місто загублене в часі та пам’яті.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter