Голими, з допомогою дерев і води: як ворожили з вінками на Івана Купала

Святкування Івана Купала в Києві, 2022 рік. Фото: Getty Images

Цьогоріч у ніч із 23 на 24 червня відзначатимуть Івана Купала — одне з найатмосферніших українських свят, з яким пов'язано багато давніх і самобутніх традицій. Особливе місце серед них посідає плетіння вінків і ворожіння на них.

Для "ТиКиїв" етнологиня Анастасія Кривенко розповідає, як саме створювали купальські вінки, та про найцікавіші обряди з ними.

"Приходять різні потойбічні сили"

Як розповідає Анастасія Кривенко, свято Івана Купала було одним із переломних моментів у році. Раніше у такий спосіб святкували день літнього сонцестояння. Оскільки це був переломний період, вважалося, що у цей час зникає межа між світами, і на землю приходять різні потойбічні сили. 

Згідно з уявленнями наших предків, ці сутності несли небезпеку, але також із ними можна було встановити контакт і певним чином вплинути на своє майбутнє. Звідси — дуже багато "магії" на Івана Купала. 

Під час свята ворожили передусім дівчата шлюбного віку, які в ті часи мали обмежений вплив на вибір майбутнього чоловіка.

"Переважно батьки давали свою згоду чи незгоду (на шлюб — прим.), і вибір був дуже обмеженим. Моя колега Олена Серебрякова якраз досліджувала це питання. Вона казала, що ворожіння в різні календарні періоди — не тільки на Івана Купала, а й особливо на Андрія, Катерину тощо — було своєрідним способом вплинути на вибір свого партнера", — говорить Анастасія Кривенко.

Вінки стали головним атрибутом купальських ворожінь невипадково. Їх надягали наречені, а в народній культурі вони були символом дівоцтва й цнотливості.

"Липник, щоб хлопці липнули"

Для плетіння вінків збирали різноманітні рослини — від польових і лісових до городніх. Деякі обирали через їхню красу й аромат, а з іншими були пов'язані певні вірування. Наприклад, дуже часто використовували барвінок, який асоціювався з дівоцтвом. 

Також для купальських головних уборів використовували любисток, щоб, як вказує назва рослини, любили. Ще збирали волошки, з яких нібито плели свої квіткові оздоби русалки.

Крім того, для вінців обирали трави, які мали оберігати від нечистої сили. Передусім це був полин, адже він вважався хорошим захистом від русалок. Захисну функцію також виконували папороть і кропива, якою на Івана Купала інколи прикрашали оселі.

Серед інших рослин, які використовували для плетіння, був липник — щоб "хлопці липнули". Водночас на Західному Поліссі, півночі Волинської області, була зафіксована традиція виготовлення вінків із льону. Перед тим, як лягти спати, дівчата одягали їх та підперізувалися лляними стеблами, аби побачити уві сні свого судженого.

"Я знайшла інформацію, що навіть хлопці могли виплітати вінки, хоча це траплялося дуже рідко. Їхні вінки якраз вирізнялися тим, що були зроблені із жита", — зазначає Анастасія Кривенко.

Навіщо клали свічки та стрічки у вінки

Перед тим як опустити вінки у воду, дівчата могли прилаштувати до них свічки та запалити їх. Такі дії мали раціональне пояснення: вночі чи на світанку так було легше побачити, куди вони пливуть. Водночас, якщо полум'я одразу згасало, це сприймали як поганий знак. Це могло означати, що дівчина не одружиться, захворіє, матиме погану долю або навіть помре.

Вінки прикрашали й стрічками. По-перше, аби дівчина знала, що це саме її виріб. По-друге, хлопець, якому вона подобалася, міг так розпізнати її вінок і зловити його. Це означало, що вони будуть парою.

Для розрізнення вінків також використовували інші речі, зокрема певні квіти чи листки конкретних дерев.

Чий вінок найшвидше попливе, той найшвидше одружиться

Як розповідає Анастасія Кривенко, існує дуже багато локальних варіантів ворожіння на вінках. Якщо їх пускали на воду, то насамперед спостерігали, як і куди вони рухаються. Якщо вінок плив рівно, спокійно, далеко й ніщо його не зачіпало, це означало, що дівчина скоро одружиться. Якщо ж він прибивався до якогось берега, то звідти слід було очікувати сватів. 

Також спостерігали, чий віночок найшвидше попливе — та дівчина найшвидше вийде заміж.

Водночас те, що вінок починав крутитися, у різних регіонах трактували по-різному. На Черкащині казали, що його власниця буде "крутитися" на місці, але заміж не вийде, нічого їй не вдасться, й вона не матиме хорошої долі.

На Сколівщині, Львівська область, вірили, що це передвіщає одруження дівчини з місцевим хлопцем. А неподалік, у Славському, починали рахувати, скільки разів вінок покрутиться, бо стільки років ще дівуватиме його власниця.

Якщо вінок потонув, це теж найчастіше трактували як поганий знак. Вважалося, що дівчина або її наречений помре, або ж що вона ніколи не вийде заміж, чи її може зрадити коханий. Якщо ж вінок зупинявся, це також передвіщало щось недобре. Наприклад, що його власниця не одружиться.

У різних регіонах також по-різному клали вінки на воду. Зокрема, в селі Шестеринці на Черкащині дівчата, одягнені у вінки, занурювалися у воду повністю. Далі вироби мали самі поплисти, а юнки спостерігали за їхнім рухом.

Подекуди дівчата заходили у воду по коліна. Робили це обережно, щоб не скаламутити воду, адже це могло передвіщати неспокійне життя. Потім вони нахилялися, ніби кланялися воді. Вінок мав сам спасти з їхньої голови, і його заборонялося чіпати руками.

Чому також ворожили на деревах

"У Середній Наддніпрянщині, зокрема на Київщині, дуже багато гарних ворожінь із вінками. Чому? Тому що там багато широких і спокійних водойм. Бо, наприклад, на території Карпат річечки часто дуже стрімкі, і там важко було зрозуміти, який вінок куди поплив. Тому там навіть і ворожили трохи інакше", — розповідає етнологиня.

Так, наприклад, у селах, де не було водойм, дівчата могли закидати свої вінки на дерево чи стріху хати. А вже наступного дня приходили й шукали в них волосину якоїсь тварини або пір'їну птаха. Вірили, що колір їхньої знахідки відповідатиме кольору волосся судженого.

Чи ворожили хлопці

Найчастіше хлопці дивилися, як дівчата ворожать, і намагалися спіймати їхні вінки. На Буковині юнаки спостерігали з іншого берега за тим, як пускали віночки, а потім ловили їх навмання та намагалися вгадати, кому який належить. Якщо здогадка хлопця була правильною, це означало, що він знайшов свою суджену. Щоправда, часто парубки заздалегідь знали, де чий це вінок, бо або бачили, як дівчата їх пускали, або розпізнавали за стрічками тощо.

Також бувало, що хлопці просто задля розваги топили дівочі витвори.

Крім того, в деяких регіонах юнаки пускали вінки спільно з дівчатами. У Сколівському районі на Львівщині й Корецькому районі на Волині вони одночасно клали два вінці у воду та спостерігали, чи зійдуться ті докупи. Якщо так ставалося, то їм суджено було бути парою.

Траплялися й інші варіанти участі парубків у ворожіннях. Наприклад, на Звенигородщині та Канівщині хлопці й дівчата плавали на човнах або на спеціально спорудженому плоті й могли разом пускати вінки. 

А у Снятині, на Покутті, юнки готували два вінці. Один символізував дівчину, а інший — її коханого. Їх клали на віхоть соломи, запалювали, пускали на воду й також дивилися, чи зійдуться вони разом.

Що таке обряд "носити долю"

На Канівщині на Івана Купала проводили цікавий обряд — "носіння долі". Дівоча компанія плела вінки, а потім обирала з-поміж себе одну дівчину, часто найтендітнішу, яка виконувала роль "долі". Її могли повністю одягнути в зелень та вінки, щоб вона нічого не бачила.

Двоє інших дівчат брали "долю" на плечі та несли до водойми. Там вона знімала з себе оздоблення, швидко заходила у воду та починала плисти. Під час цього співали: "Пливи, доле, за водою, а я слідом за тобою. Та й спливемось до купочки, як ті сизі голубочки".

Інші дівчата пускали свої вінки та спостерігали, як вони рухатимуться, а за "долею" пливли хлопці. Парубок, який найшвидше її зловить, мав стати їй судженим.

Як пов'язані корови та Івана Купала

Деякі купальські обряди відбувалися й за участі корів. Зокрема, дівчата могли сплести вінок, одягнути його та видоїти корову. Потім клали свій виріб у миску з водою, несли її на город і залишали серед грядок.

Наступного дня перевіряли, що сталося з вінком, і що опинилося разом із ним у мисці. Якщо у воді знаходили, наприклад, коров'ячу шерсть, вважалося, що дівчині добре господарюватиметься з коровами. А якщо знаходили людське волосся, це означало, що вона вийде заміж.

Крім того, на Канівщині після дівочих ворожінь господині приходили до водойм шукати вінки. Їх вважали сильними оберегами від нечистої сили. До того ж вірили, що на Івана Купала відьми хочуть відібрати в корови молоко. Тож купальські вінки могли класти в хліві біля худоби або ж засушувати та зберігати протягом року.

Також після ворожінь вінці могли кинути на город чи в поле, щоб був кращий урожай. 

Могли ворожити голими

У своїй етнографічній праці "Дні та місяці українського селянина" відомий науковець XIX століття Михайло Максимович описує ворожіння оголених дівчат на Івана Купала. Згідно з його записами, це відбувалося в селах над річкою Супій, де дівчата також плели два вінки. Один уособлював їх самих, інший — хлопця.

Потім юнки збирали солому, з якої розпалювали вогнище, роздягалися та у вінках перестрибували через полум'я. Після цього одразу бігли до водойми, де купалися і пускали свої вінки річкою.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter