"Живий ланцюг" 1990 року: як українці взялися за руки, щоб вибороти незалежність
Фото: wikimedia.org
36 років тому, 21 січня 1990 року, мільйони українців із різних регіонів взялися за руки, щоб показати світові свою єдність і прагнення до незалежності. "Живий ланцюг" простягнувся більш ніж на 700 кілометрів — від Києва до Львова та Івано-Франківська — і став одним із наймасовіших у світовій історії. Згадуємо, як це було.
"Живий ланцюг", який офіційно отримав назву "Українська хвиля", ініціював Народний рух України. Організацію очолював письменник та сценарист Іван Драч, а у її складі було чимало дисидентів та колишніх політв'язнів, об'єднаних прагненням перебудови та відновлення незалежності України.
Ідею "живого ланцюга" підгледіли в Балтійських республік СРСР, які у серпні 1989 року провели аналогічну масову акцію "Балтійський шлях". Там ланцюг із близько двох мільйонів людей розтягнувся на майже 600 км між Таллінном, Ригою та Вільнюсом. Щоправда, тривала ця акція лише кілька хвилин — люди взялися за руки та вшанували пам'ять жертв радянських репресій.
Ідею подав дисидент Валентин Мороз, назву дав Олесь Гончар, найбільше агітував Дмитро Павличко, організатор — голова Секретаріату Руху Михайло Горинь, — писав Іван Драч у своєму щоденнику.
Українську акцію присвятили 71-річчю Злуки між УНР і ЗУНР. Проте датою обрали не 22 січня, коли безпосередньо підписали акт, а 21 число, яке припадало на неділю. Підготовку розпочали заздалегідь — ще у вересні 1989 року. Організатори з різних областей регулярно збиралися на наради, щоб скоординувати дії, адже акція обіцяла бути справді масштабною.
Напередодні організували автобуси для перевезення учасників на ділянки за межами міст, а багато хто приїжджав власним транспортом або рейсовими автобусами. Люди брали із собою саморобні плакати, блакитно-жовті прапори, а хтось навіть переодягався в костюми козаків і членів УПА.
Офіційно радянська пропаганда стверджувала, що ланцюг утворили лише між Львовом і Києвом, але насправді він був набагато довшим. Початком основного ланцюга стало місто Стрий на Львівщині, а від нього відходили дві "гілки": одна вела до Івано-Франківська, а інша — на Закарпаття. Участь Івано-Франківська була важливою через те, що саме він був столицею ЗУНР у 1919 році. Загалом "живий ланцюг" простягнувся практично на 700 км (хоча деякі джерела вказують навіть більшу цифру — 770 км).
Щодо кількості учасників дані також різняться. Керівна радянська партія КПРС стверджувала, що за руки тоді взялися близько 450 тисяч людей, однак за оцінками організаторів їх було від одного до трьох мільйонів. Щільність ланцюга була нерівномірною: у середмістях Києва та Львова люди стояли в кілька рядів, а десь на трасі між містами були "дірки" в пару десятків метрів. Організатори передбачили такий розвиток подій та швидко відправляли у такі місця автобуси з активістами.
Особливо людно було в Києві, Львові, Івано-Франківську та інших великих містах. Подекуди люди, які не помістилися у лінію, бралися за руки та влаштовували символічну "ходу злуки" вздовж основної шеренги.
Попри те, що "живий ланцюг" закінчувався в Києві, східні регіони також підтримали акцію. Наприклад, у Харкові організували власний ланцюг, що тягнувся від пам'ятника Тарасові Шевченку вздовж вулиці Сумської — головної у місті. Крім того, Харківщина, Донеччина, Черкащина та інші регіони відправили свої делегації до Києва та Львова.
Настрій серед учасників акції був надзвичайно піднесений: люди з різних регіонів спілкувалися, співали та загалом випромінювали оптимізм. На подив, державні органи та міліція не чинили перешкод — не намагалися нікого затримувати й не влаштовували провокацій.
Побачити сотні тисяч людей, які святкували цей день, побути в тій атмосфері, співати із представниками західних областей пісень, яких, можливо, не тільки не знали, а й не чули ніколи — це було для наших людей величезне свято, — згадував тоді викладач і "рухівець" із Донецька Микола Тищенко.
"Живий ланцюг" простояв понад годину, а після завершення акції у великих містах провели мітинги-молебні. В Києві такий відбувся на Софійській площі (тоді вона називалася площею Богдана Хмельницького), і людей там зібралося чимало.
За півтора року мрія людей, які вийшли на цю акцію у січні 1990-го, здійснилась — Україна здобула незалежність. Також вкорінилась традиція утворювати "живі ланцюги" на знак єдності українців. Такі акції намагаються проводити щороку 22 січня, у День Соборності, в різних містах та навіть інших країнах.
Читай також: "Кіборги вистояли — не вистояв бетон": що ми маємо знати про захисників Донецького аеропорту
