Анастасія Цимбалару — про відверті сцени з Тарасом Цимбалюком, акторську дружбу та "найкращий антидепресант"
Фото: пресслужба Анастасії Цимбалару
В український кінопрокат 12 березня виходить романтична комедія "Коли ти розлучишся?" — продовження стрічки "Коли ти вийдеш заміж?". Цього разу до команди проєкту долучилася Анастасія Цимбалару.
Напередодні виходу фільму ми поговорили з акторкою про цю роботу, стосунки з Тарасом Цимбалюком, нові іпостасі та мрії.
Анастасіє, незабаром ми побачимо тебе у фільмі "Коли ти розлучишся?" — кого ти там граєш?
Моя героїня — керівниця масштабної спецоперації Інтерполу. І хоча професія зобов'язує її діяти миттєво, обдумуючи всі варіанти розвитку подій і наслідки, саме в цій історії залишається місце для гумору і певної абсурдності. Оскільки жанр нашої стрічки — авантюрна, пригодницька комедія, то і наші персонажі часом поводяться досить комічно. Але саме через це картина тримає увагу глядача і дарує моменти щирого сміху.
Ти брала участь у кастингу, чи на цю роль одразу запросили тебе?
Наш режисер Олексій Комаровський кілька разів запрошував мене взяти участь в інших своїх стрічках, але якось не складалося. Оскільки ця роль була написана під мене, то варіантів не долучитися до створення нової історії не було (Усміхається.). Але все відбувалося максимально чесно та прозоро. Я пройшла кастинг, після якого і стало зрозуміло, що я точно буду частиною цієї великої команди.
Як згадуються ці знімання в Болгарії — був час відпочити на морі між зніманнями?
Це був мій перший досвід знімання за кордоном. Болгарія — надзвичайно красива і гостинна країна. Тож задоволення від роботи отримали усі, і я впевнена, що ця атмосфера передасться і глядачам. Мій робочий графік був не надто щільним, тому мені вдалося насолодитися красою й енергетикою моря сповна. А от скупатися не вийшло, бо знімання відбувалися в кінці жовтня.
А що в цих зніманнях було найскладніше?
За температури +11 вдавати, що на вулиці літо й спека: холодний вітер пробирав до кісток! А ще в нас була непроста сцена на пляжі, де ми з Тарасом Цимбалюком чомусь вирішили кидатися одне в одного піском, бо в наших персонажів за сюжетом був конфлікт.
Після першого ж дубля пісок був у роті, очах, волоссі, але нашому режисеру так сподобалася імпровізація, що довелося повторити це дійство далеко не один дубль.
А ще в мене була дуже тісна сукня-корсет — надзвичайно ефектна в кадрі, але геть не призначена для того, щоб ходити в ній по 12 годин на день майже місяць, їздити на велосипеді, валятися в піску та просто дихати й сидіти. Тож в останні дні знімань на моїх ребрах вже були пурпурові синці та підшкірні крововиливи, на які знов вдягалася сукня та зашнуровувався корсет. Було дуже боляче! Але чого не зробиш заради гарної картинки та улюбленої справи.
Ти ж навіть захворіла пісня знімання відвертої сцени з Цимбалюком?
Так, це була моя остання зміна в проєкті. Олексій Комаровський спонтанно придумав пристрасну сцену між нашими з Тарасом персонажами, якої не було в сценарії.
Знімати її насправді було дуже весело. Ми багато жартували, імпровізували й вигадували нові акценти. Але між цим довелося довго лежати на підлозі для створення ефектного кадру, де моя героїня опиняється серед півоній. Але знімальна група як могла намагалася зігрівати мене чаєм, Тарас грів своїм голим торсом…
А в результаті ця сцена стала вірусною в інтернеті ще задовго до старту стрічки в кінотеатрах.
До речі, про Цимбалюка: люди вже побачили ваші спільні фото і вирішили: "Яка чудова пара!" Тобі багато на цю тему пишуть?
Зараз, на щастя, вже не пишуть. Але ще з моменту старту знімань і публікації нашого першого спільного з Тарасом поста його прихильниці почали активно ревнувати й писати не найприємніші коментарі. Але все швидко вщухло, щойно стало відомо, що це лише знімання нового спільного проєкту, і нас пов'язує виключно робота в кадрі.
А ви з Тарасом взагалі в житті дружите чи просто перетинаєтеся на знімальних майданчиках?
Ми товаришуємо. Це вже далеко не перший наш спільний проєкт, але частіше ми перетинаємося лише по роботі. Але Тарас завжди активно підтримує усі мої збори, і я знаю, що в будь-який момент можу звернутися до нього по допомогу. За що надзвичайно вдячна.
А теоретично роман із ним міг би бути?
Мене приваблює інший типаж чоловіків (Усміхається.).
А як щодо дівчат — Антоніни Хижняк і Наталки Денисенко: ви в житті подружки чи конкурентки?
Ми в дуже гарних дружніх стосунках, конкуренції особисто я не відчуваю. Ми всі дуже різні й абсолютно унікальні. Легко знаходимо спільну мову, залюбки проводимо час разом і постійно вигадуємо новий контент — який ніколи не знімаємо (Сміється.).
Багато кого можуть здивувати дружні стосунки акторок: мовляв, хіба ви не конкурентки?
Це дуже стереотипне мислення. Зараз кожна свідома людина розуміє свою цінність, знає свої сильні та слабкі сторони й працює над собою, не орієнтуючись на інших. А ще в моєму оточенні жінки, які завжди підтримують і дають те саме відчуття безпеки, якого інколи так не вистачає від представників протилежної статі (Усміхається.).
Я завжди дружу дуже щиро і десь навіть занадто відкрито. Тому з подругами завжди ділюся усією інформацією щодо кастингів, нових проєктів і щиро радію перемогам інших. Мене більше турбує те, чи на повну я вкладаюся в справу, чи завжди допрацьовую, чи не забагато відпочиваю і жалію себе. Найбільший мій критик і конкурент — я сама. А близькі мені люди — виключно союзники та однодумці.
Не просто професія
Що взагалі в тебе нового і цікавого у творчому житті, окрім "Коли ти розлучишся"?
Буквально місяць тому завершилися знімання нового серіалу "Екстрена допомога" для ICTV, тож чекаємо на прем'єру вже незабаром.
А нещодавно відбувся мій дебют у музичному кліпі — легендарний "Шекспір" Віталія Козловського повернувся в новому звучанні, і мені випала честь втілити у відео на цю пісню дуже гарну історію кохання — прожити її було дуже цікаво.
Також велика кількість подій запланована на цю весну: я вперше стану ведучою великої національної премії МУЗВАР, що відбудеться в Палаці спорту 14 березня, вперше дебютуватиму на UFW, а також готую ряд соціальних проєктів з дуже важливою благодійною місією.
Загалом як оцінюєш стан нашого кінематографа: в ньому відлига чи не все так добре, як нам здається?
Мені здається, що український кінематограф зараз переживає дуже цікавий і водночас складний етап. З одного боку, безумовно, є відчуття певної відлиги: з'являється більше проєктів, більше нових імен, більше сміливості в темах.
Наші фільми починають помічати на міжнародних фестивалях, українські актори та режисери стають впізнаваними за кордоном. Це дуже надихає і дає відчуття, що галузь живе й розвивається. Але водночас я б не сказала, що все настільки ідеально.
Кінематограф — це складна індустрія, і йому потрібна системна підтримка: стабільне фінансування, розвиток продакшн-інфраструктури, можливості для молодих режисерів і сценаристів. І, звісно, нам ще потрібно формувати сильний внутрішній ринок, щоб український глядач свідомо обирав українське кіно. Тому я б сказала так: відлига є, і вона дуже відчутна. Але це радше початок великого процесу. Попереду ще багато роботи, щоб український кінематограф став потужною індустрією.
Ти скаржилася якось, що через свою зовнішність підпадаєш під певний стереотип "красивої акторки", якій зазвичай пропонують однопланові ролі. Це тенденція триває чи щось змінилося?
Мій кінодосвід та кількість зіграних ролей давно стали показником того, що я вже далеко не просто "красива акторка". А можливість обирати ролі говорить про те, що і в інших більше не виникає таких асоціацій.
А "непристойні пропозиції" з боку режисерів і продюсерів у тебе були, чи це більше міф?
Я не можу розвіювати чи підтверджувати міфи, бо спираюся виключно на свій досвід: за десять років роботи в кіно мені жодної подібної пропозиції не надходило.
Чи є ролі, про які ти думала: "Це мала зіграти я!"?
Кілька років тому ще ловила себе на подібних думках, але, як показує досвід, все, що не робиться, — на краще. Зараз я точно знаю: якщо не дісталася певна роль — значить, вона не моя, а на мене чекає щось набагато цікавіше.
В минулому інтерв'ю нам ти розповідала, що з початком вторгнення намагалася спробувати себе в інших професіях. Як сьогодні думаєш: могла б займатися чимось, крім акторства?
Якщо чесно, тоді це було більше про внутрішню потребу не стояти на місці. Коли почалося повномасштабне вторгнення, в багатьох із нас виникло відчуття, що звичний світ зупинився, і я теж намагалася зрозуміти, де ще можу бути корисною. Тому й пробувала різні речі, дивилася на себе ніби з іншого боку.
Але з часом зрозуміла одну дуже просту річ: акторство для мене — не просто професія. Це спосіб мислення, спосіб відчувати світ і говорити з людьми. Тому навіть якщо я займаюся чимось іншим, у цьому все одно проявляється моя акторська природа.
Чи могла б я працювати в іншій сфері? Мабуть, так. Людина може багато чого навчитися. Але чи відчувала б я себе настільки на своєму місці? Не впевнена. Бо сцена, камера, процес створення історій — це те, без чого я себе вже просто не уявляю.
Тіндер? Чому б ні!
Ти нещодавно скаржилася, що робота не залишає часу на особисте життя і ніхто зараз особливо не знайомиться. А які взагалі для акторки варіанти влаштувати особисте життя, якщо не з колегою чи людиною з театрально-кіношного середовища? Для тебе, приміром, прийнятні знайомства в Тіндері чи інших дейтинг-додатках?
Якщо чесно, з графіком акторської професії це справді непросто. Коли постійно знімання, репетиції, гастролі, інколи банально не вистачає часу на нормальне знайомство з людьми. Тому не дивно, що багато акторів будують стосунки саме всередині професії — просто тому, що там легше зрозуміти ритм життя одне одного.
Але я не думаю, що коло знайомств має обмежуватися тільки кіно чи театром. Навпаки, іноді дуже цікаво спілкуватися з людьми з абсолютно інших сфер, бо це інший погляд на життя, інший досвід. І мені здається, це навіть може бути здоровіший баланс. Щодо додатків для знайомств, скажу чесно: я до цього ставлюся спокійно, хоча й не мала такого досвіду. Але сьогодні це один із нормальних способів знайомства, і в ньому немає нічого дивного.
Інша справа, що для мене важливіше не те, де ви познайомилися, а те, чи є між вами справжній контакт, повага і відчуття, що вам добре разом. Бо, зрештою, все вирішують люди, а не додаток.
Що для тебе найкраще відновлення — фізичне, емоційне?
Мабуть, поєднання тиші й простих речей. Після інтенсивних знімань чи вистав дуже хочеться трохи побути без шуму, постійної гонитви. Фізично мене дуже відновлює спорт — це невіддільна частина мого життя. В будь-якій поїздці я завжди знайду змогу для короткого тренування, навіть якщо для цього доведеться встати о четвертій ранку (Усміхається.).
Рух — мій найкращий антидепресант. З кінця лютого нарешті почала активно повертатися до регулярних тренувань. Тепер чекаю на повноцінне тепло, щоб відновити й свої ранкові пробіжки.
А для емоційного відновлення важливі речі, які наповнюють: хороша музика, кіно, книги. І ще моменти, коли можна побути наодинці із собою, трохи перезавантажитися. Бо в нашій професії ти постійно віддаєш емоції, і дуже важливо вміти їх відновлювати. Я це роблю наодинці із собою, і ця самотність зовсім мене не лякає.
Шопінг входить до списку того, що допомагає розслабитись?
Ні, для шопінгу потрібен час. А вільний час для мене — велика розкіш (Усміхається.).
А якою є твоя б'юті-рутина?
Моя б'юті-рутина — це не про кількість баночок на поличці, а про турботу про себе. Про внутрішній спокій, про безпеку в цьому божевільному світі, про можливість подякувати своєму тілу за силу та сміливість, про здатність відчувати себе жіночною і тендітною, про енергію, яку я можу почерпнути в таких буденних щоденних діях.
Моя б'юті-рутина починається з дихальної практики, вранішнього спорту, контрастного душу, масажу обличчя, кількох улюблених косметичних засобів і настрою, який я створюю собі сама з впевненістю, що день пройде так, як буде для мене найкраще.
Чого тобі зараз хочеться найбільше — окрім, звісно, нашої перемоги?
Якщо чесно, зараз найбільше хочеться якогось внутрішнього спокою. Бо останні роки для всіх нас дуже емоційні та непрості, й іноді ловиш себе на думці, що просто мрієш про відчуття нормального життя, коли можна планувати, не озираючись постійно на новини.
Ще дуже хочеться цікавих ролей. Таких, які трохи лякають, змушують виходити із зони комфорту, але водночас дають можливість зростати як акторці. Мені здається, це найбільше професійне щастя — коли тобі довіряють складні історії, і ти можеш прожити їх на екрані чи сцені.
І, як і будь-якій людині, хочеться простих речей: більше часу для близьких, подорожей, нових вражень. Тих моментів, з яких насправді й складається відчуття щастя.
