Режисерка Ірина Громозда — про "Каву з кардамоном", знімання еротичного трилера з Дантесом і тонкощі роботи з акторами

Фото: instagram.com/cardamon_movie

Навіть той, хто не знає режисерку Ірину Громозду, точно знає її роботи: серіали "Кава з кардамоном", "Тато Ден", "Жіночий лікар", фільм "Випробувальний термін". А вже незабаром на екрани вийде ще й еротичний трилер "Всі відтінки спокуси" з Дантесом у головній ролі.

Попри те, що вільного часу в Ірини зараз майже немає, вона погодилась поговорити з "ТиКиїв" про свої найгучніші роботи, стосунки з акторами й навіть містику.

Іро, розкажи, як стають модними режисерками, з якими всі хочуть працювати?

Я постійно наголошую на тому, що шлях до великого кіно починається з коротких метрів або роботи другим режисером. На мою думку, неправильно дебютувати з повним метром. Тому одразу після театрального інституту ім. Карпенко-Карого я влаштувалася на студію FILM. UA, де кіно знімали нон-стоп, і 2012 року як другий режисер потрапила на знімання фільму про Чорнобиль "Метелики". Там я вивчала математику кіно: наприклад, планування знімань — тобто все, що нам викладали в Карпенка, побачила на практиці.

Я розуміла, що після інституту в мене немає "мускулатури", щоб витримувати психологічне і фізичне навантаження, яке є в процесі знімання великого кіно зі змінами по 12 годин та одним вихідним на тиждень. Знаю багатьох колег, які цього не витримали.

І що було після "Метеликів"?

Кілька сезонів "Жіночого лікаря", які я вже знімала як режисерка. А далі мені запропонували попрацювати на дуже модних в той час "пластикових" мелодрамах в стилі Оксани Байрак — де фальшиво проживаються фальшиві емоції й почуття — вся ця нісенітниця на кшталт "Серце матері", "Печінка бабусі" або "Селезінка татка" (Сміється.). Зараз, на щастя, великого попиту на це немає. Алілуя!

Але така робота давала змогу ближче познайомитись з акторами й пізнати весь ринок фахівців. Я це до того, що режисерський досвід здобувається роками. А потім стався прорив: у 2017-му FILM.UA запропонував мені зняти іміджевий проєкт, який ніколи не окупиться, — перший нуарний детектив "Схованки". І тоді я відчула: це те, до чого я йшла п'ять років.

Це була крута історія і міцна режисерська робота, але глядач цей серіал не оцінив…

Це сталося через відсутність потужної рекламної кампанії та нічні покази. Однак "Схованки" гарно зайшли на величезний європейський ринок і зараз розміщені на Amazon.

Потім був "Пікнік", який вже 2022 року став найкращим серіалом за версією міжнародного кінофестивалю Serial Killer у Брно. Але в ньому знявся російський актор, і знову, як зі "Схованками", ми не можемо нині про це говорити й дивитись теж.

А далі я вже зняла шматочок першого сезону "Кави з кардамоном" (Ірина замінила в процесі знімання іншу режисерку, яка пішла з проєкту — прим.)

Після нуарного детективу "Кава з кардамоном" — зовсім інша стилістика: вінтажні бантики, капелюшки, чашечки, коні, люди…

Як на мене, головний скіл будь-якого режисера — вміти розказати історію. Ним володіє мало хто з комерційних режисерів. Якщо ти не знаєш, як на рівні сцени побудувати конфлікт та подію, тоді всі ці ускладнення у вигляді бантиків та чашечок просто матимуть вигляд переповненої скриньки.

Моєю першою книжкою була "Віднесені вітром". Я прочитала її років у вісім, нічого не зрозуміла і була вражена. А там же були всі ці вінтажні сукні тощо. Далі я читала "Ярмарок марнославства", "Джейн Остін", "Маленькі жінки" — тобто такий контент завжди любила. Мені було в кайф зануритися в таку стилістику, а після "Серця матері" й "Селезінки тата" і поготів (Сміється.).

Знімати другу "Каву" ти почала в кінці 2022 року. Звідки така сміливість?

Для нас це була певна рятівна паличка. Олена Лавренюк (продюсерка і виконавиця головної ролі у "Каві з кардамоном" — прим.) зателефонувала мені навесні 2022 року і сказала: "Пишімо другий сезон!". Я певний час опиралася, а потім подумала: "А в чому проблема? Будемо сидіти, писати, а далі, може, станеться нагода". У той час мені пропонували знімати хроніки війни, фіксувати для кіно злочини росіян у Бучі, а я знала, що просто психічно не витримаю. Ну не могла я тоді зустрітися з реальністю, бо знала, що втрачу залишки ментального здоров'я.

А потім дивом з'явилися умови для знімання другої "Кави", і ми рік знімали. Далі ще пів року монтували, писали фантастичну музику. І я знаю, що глядач цей історичний фільм оцінить.

Другий сезон для мене набагато складніший і цікавіший. І там класний каст — яскравий і суто наш, український.

Вово, роздягайся!

Ти вже четвертий проєкт — якщо врахувати "Всі відтінки пристрасті" і новий, без назви, — знімаєш з Оленою Лавренюк. Та вона, кажуть, непроста дівчина.

Олена — єдина продюсерка, яка своїм обличчям відповідає за те, що робить. І має такі ж смак і відчуття драматургії, як у мене. Не люблю, подивившись кіно, так і не зрозуміти, що з цими людьми трапилось. Я люблю фільми, які мають сенс та історію, після якої хочеться жити. І Олена так само любить класні жанрові історії. І от після другої "Кави" вона мені каже: "Зробімо повний метр". І ми зняли еротичний трилер "Всі відтінки спокуси".

Я знаю, що про цю історію винахідника гасової лампи ти дізналася у Львові, де перебувала на початку війни?

В основі фільму — невимовно цікава історія львівського фармацевта Йогана Зега, який відкрив дистилят нафти — керосин — і цей його винахід дозволив висвітлити всю Європу. У Бориславі, де він мешкав після пожежі у Львові, під час якої згоріла його аптека й загинула дружина, пану Йогану встановили пам'ятник, на якому написано, що патент, який зміг би зробити відомим на весь світ, таємно зник. Виходить, він свідомо не запатентував свій винахід. Але його спосіб очищення нафти дозволив створити бензин, започаткував нафтову промисловість і величезні нафтові прибутки.

Ми знайшли в Бориславі ще одну згадку про Йогана Зега: він ніби говорив, що такі сенсаційні винаходи не мають належати одній людині. Тут я побачила паралель із винахідниками атомної бомби. Тому історія Зега мене вразила. Я подумала: "Ну ніфіга собі чувак, а ми про нього і не знали!"

Але як було знімати історію цього винахідника, якщо в ній, крім винаходу, нічого яскравого не сталося? Знімати нуднуватий байопік було нецікаво, тому ми з Оленою написали на базі цієї історії сценарій про доньку Зега, яка повертається з весільної подорожі до будинку свого дитинства і потрапляє в небезпечну ситуацію, де всі шукають цей патент.

Коли ми рилися в архівах, то дізналися, що від другого шлюбу в Зега було дві доньки, і одну з них звали Амелія. А ми вже на той час написали сценарій, в якому ім'я головної героїні… Амелія! Я його вибрала абсолютно випадково — і тут такий збіг! Містика якась! Ми жартували, що сам Зег нам нашепотів ім'я героїні.

Чоловіка, який із користі спокусив Амелію, в цьому фільмі зіграв Володимир Дантес — чому саме він?

У Володі, як на мене, найвиразніше обличчя в нашому шоубізнесі. Мені колись дуже сподобався його кліп на кавер пісні "Одинокая": оце його пальто, коміром якого він закриває обличчя так, що тільки очі видно… Мабуть, під враженням від кліпу я запропонувала Олені Лавренюк його кандидатуру на головну роль. А ми до цього перебрали вже купу акторів, одного навіть вибрали, але він відмовився на користь серіалу. І тут я згадала про Володю. А Олена взагалі про нього нічого не чула, бо вона львів'янка, яка зростала на польському телебаченні й нашим шоубізнесом не дуже цікавиться.

І от ми кличемо Володю. Я була вражена його настроєм: він наперед через агента попросив сценарій і прийшов вже зі згодою, але все одно ще хотів познайомитися зі мною. Дантес прямо сказав: "Якщо ви не боїтесь провалу, то я за".

Бо хто знав, чи впорається він із такою роллю?

Володя взяв собі символічний гонорар. Скасував майже всі свої плани. Був присутній на всіх читаннях із потужними професійними Оксаною Черкашиною, Оленами Хохлаткіною й Лавренюк. Володя перший приходив на читання й останнім ішов, у нього був мільярд запитань. І він швидко схоплює. У мене було відчуття, що в перший день він наче прийшов у перший клас, а за тиждень завдяки спілкуванню з професіоналами вже закінчив 10-й. А ще він щодня приходив на знімання о восьмій ранку — незалежно від того, був він в кадрі чи ні — і спостерігав, як працюють інші актори.

До речі, в Дантеса завжди була непогана пластика.

Пластика в нього фантастична! Він може багато чого сказати тілом. Я вважаю, це потужний дебют. Він, до речі, розповідав, що отримував багато пропозицій знятися в кіно. Знаю, що його кликали в "Песики", у всякі там "Відпустки", але він не погоджувався — терпляче чекав слушного для себе моменту. І я дуже рада, що дочекався.

Знімання в Україні еротичного фільму — свого роду прецедент. Я так розумію, фільмувати відверті сцени ви вчились всі разом прямо на майданчику?

У першій "Каві" є декілька напівоголених сцен, на яких я трошки попрактикувалася. Але дійсно, у Володі тут буде більше оголених моментів. Володя дуже смішно попередив: "Іро, це дивитиметься  моя мама". А я йому: "Треба, хлопче, нічого не зробиш". — "Ну, як треба, так треба".

В таких сценах головне — іскра між акторами. Бо якщо вони не переносять одне одного, це буде важко. На щастя, Олена Лавренюк, Володя та Оксана Черкашина дуже потоваришували. Вони мені нагадували маленьких мавпочок, які постійно щось придумували: "А нумо так, чи так, чи ще от так".

Хочу зазначити, що Оксана Черкашина — володарка негативної чарівності. Вона працює в Польщі й звідти в неї досвід знімання у важких сексуальних сценах, зокрема сценах зґвалтувань. І вона ділилася з нами таким досвідом. Тобто ми на це питання накинулися всі разом.

Хімія між головними героями була. Значить, Олена Дантесу довірилася.

Олена — професійна актриса, вона в першій "Каві" знімалася у відвертих сценах із Павлом Делонгом. Тут питання в тому, що Володя на початку дуже соромився, відчував певний затиск. Його дійсно жахав образ мами, яка прийде на прем'єру (Усміхається.). Він постійно захищався: "Я ж не актор". Але я йому в якийсь момент сказала: "Ну, вже все, давай…"

"…Роздягайся!"

І ми всі допомагали, як могли, створювали акторам закритий простір, в якому не було нікого, крім режисера та оператора. Монітори вирубалися, а я дивилася лише в маленький монітор. Актор поринає у правильну атмосферу, і все відбувається. Ну і ми ж всі дорослі люди й плюс-мінус знаємо, як це робиться.

"Моя банда"

У прокаті вже кілька тижнів йде "Випробувальний термін", більшість акторів якого вже працювала з тобою на інших проєктах.

Так, це все моя банда, моя радість. Я не зустріла від продюсерки Ані Гончар жодного опору щодо жодної кандидатури — навіть стосовно дебютантки Марічки Хоменко, яка зіграла Соню. А я її до цього знала як дівчину Івана Довженка, що знімався у мене в другій "Каві". Ми познайомились, і я одразу відчула, що зростає унікальна артистка.

Андрій Ісаєнко, що грає такого собі маминого синка-переростка, на розборі ролі згадав: "О, в мене є друг, який постійно телефонує мамі!". І я сказала: "Ну, то телефонуй мамі". І ще він придумав всім говорити фразу: "Ви так схожі на мою маму" — і з цього народився яскравий персонаж.

Славу Довженка я взагалі знаю, він мене добре відчуває й одразу підхоплює. Іван Шаран — надзвичайно талановитий актор із великим багажем робіт у Театрі ім. Франка, дуже неординарно зробив свою роль.

Ну, і Кирило Парастаєв, який у цьому фільмі дебютував у кіно, грає хлопця з певною драмою, а в житті має свою акторську школу, і в нього немає проблем з комунікацією. В нього закохуються всі, хто з ним хоч раз спілкувався!

А як щодо Каті Кузнецової, що грає головну героїню?

Катя не з моєї банди, з нею я якраз не працювала, але під неї писався цей фільм. Вона ж думала, що знову гратиме те, що завжди — миле, виховане, але трохи розбещене дівчисько. А я їй сказала, що треба грати дівчину, яка трохи "запливла за буйки".

Ми перші пару змін придивлялися одна до одної. І в якийсь момент вона каже: "Я зрозуміла!". І відтоді відпустила оте своє благородство і стала такою собі дівчинкою, навіть дурнуватою трошки на початку. Я їй за це розуміння дуже вдячна.

Тетяна Малкова, наша "Конотопська відьма", завжди стримана й несе себе, а у "Випробувальному" вона на себе геть не схожа — запалює! 

Малкова — взагалі моя радість! На пробах вона зобразила сексапільну секретарку з червоними губами, та мені той її секс був ні до чого — мені потрібна була мамка в офісі. І щоби її усадити в ту мамку, я придумала, що вона буде вагітна. Думала, вона обуриться, а Малкова раптом каже: "Алілуя!". І коли вона "всілася" в цю вагітність, в цю "мамку офісу", вона сама почала кайфувати. Дуже важливо, щоб актори кайфували від того, що вони роблять, — принаймні на такому матеріалі.

Дякую за три нові обличчя — Парастаєва,  Хоменко і Дантеса. Бо одні й ті самі актори у кожному фільмі викликають вже стогін у залі…

Взагалі-то, чотири, бо Івана Довженка теж я першою зняла у кіно — в другій "Каві з кардамоном". Тоді про "Мавку" ще не йшлося. Я його обличчя побачила в купі фото, надісланих на кастинг, коли ми шукали актора на роль Войцеха.

Іван, який тоді ще вчився на четвертому курсі, зробив абсолютно ідіотську самопробу. Це свідчить про те, що він не радився з батьками-акторами. І ця самостійність мені в ньому подобається. Ми його все-таки покликали, і коли він зайшов, я сказала: "Ну, все — це наш майбутній Ален Делон!". І одразу, як ми його зняли, це понеслося в TikTok, і тепер Іван Довженко — "краш". Тож я розумію, чому вибір творців "Мавки" впав на нього.

А його дівчина, Марічка Хоменко, зіграла головну роль в моєму майбутньому повному метрі, який вийде вже в кінці року. Це буде такий артхаусний повний метр на дуже важку тему.

Ти сьогодні задоволена тим, що робиш як режисерка?

Так, бо перестала "працювати в абстракцію". Найважливіша для режисера річ — розуміти свого глядача. А до війни в нас була умова знімати абстракції, щоб продукт йшов на росію, Україну й ще кудись.

Зараз мені вже не потрібно працювати на 150 ринків, тому я відчула землю під ногами. Нині я просто насолоджуюся процесом, бо бачу свого глядача і знімаю для нього на теми, що мене хвилюють.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter