"Яскраво-синя дружба": як "Майстерня можливостей" об’єднує нейровідмінних митців і говорить про інклюзивність мовою арту

Фрагмент виставки "Хороша добра дружба" у PinchukArtCentre. Фото: надане організаторами

У PinchukArtCentre триває виставка "Хороша добра дружба", яка знайомить із роботами нейровідмінних митців — Артема Олійника та Ліама Ешворта. Експозиція відкрита для перегляду до 2 листопада. 

Артем сприймає світ у кольорах: все має індивідуальне забарвлення — навіть те, що неможливо побачити очима, але можна відчути серцем. Ми поспілкувалися з нейровідмінним художником про його захоплення, мрії та творчість. 

Також ми дізналися, як виникла ідея "Майстерні можливостей", у чому місія проєкту та що відбувається на творчих зустрічах митців. Про роботу з нейровідмінними художниками розповідає засновниця та кураторка майстерні, психологиня Ольга Шишлова.

"Люблю малювати, коли настрій темно-зеленого кольору"

Привіт, мене звати Олійник Артем. Я люблю малювати своїх знайомих: Наташу яскраво-рожевого кольору та Владу яскраво-апельсинового кольору. Також я малюю, як катаюся на велосипеді та виходжу на вечірню прогулянку з Терезкою. Терезка — це моя собака, темно-чорна. 

Ще я люблю фотографувати: дерева, траву, будинки з жовтими ліхтарями. В Манчестері Лаура навчила мене вишивати на фотографіях. Вишиваю ніч, вишиваю будинки, вишиваю ліхтарі.

У Манчестері я подружився з Ліамом. Наша дружба яскраво-синього кольору. Ми з ним ходили в ресторани, вечеряли та запивали Pepsi. Ми були на природі та фотографували: траву, картини, музеї, міста, будинки з жовтими ліхтарями. Ліам займається в тренажерному залі, а я займаюся карате.

Мої улюблені кольори — веселі: яскраво-синій та яскраво-блакитний. Сумні кольори — це темно-сірий, темно-чорний, яскраво-срібний. Люблю малювати, коли настрій темно-зеленого кольору. 

Я мрію поїхати у Ватутіне, у Херсонську область та в аквапарк "Термінал" — купатися в басейні, пірнати, кататися на гірках і кричати дуже голосно.

Мистецтво бути собою

Засновниця інклюзивного проєкту "Майстерні можливостей" Ольга Шишлова впевнена: мистецтво не передбачає правильних чи неправильних рішень, а творчість може стати потужним інструментом самовираження та діалогу для людей з ментальною інвалідністю.

Що таке "Майстерня можливостей"?

"Майстерня можливостей" — це простір, де сучасні митці та мисткині співпрацюють із митцями та мисткинями з інвалідністю, здебільшого — з ментальною інвалідністю, розладами аутистичного спектра. У цьому просторі важливим є діалог, в якому художники співпрацюють і створюють об'єкти мистецтва.

"Майстерня можливостей" — це не арттерапія і не художня школа. 

На заняттях присутній психолог, який підтримує групу, щоб всі процеси відбувалися легко, а художник відповідає за напрями творчості, адже у кожного учасника є свій особистий творчий шлях. Навіть в межах однієї теми, з якою ми працюємо, можуть бути різні медіуми та матеріали — ми спостерігаємо за кожним і дивимося, що кого цікавить.

Як виникла ідея цього проєкту?

Я почала працювати в PinchukArtCentre у 2009 році як артедукаторка — влаштовувала заняття для нейротипових дітей. Якраз у той період моїй доньці діагностували аутизм. 

Я активно робила все, що могла, щоб розібратися з новими обставинами. Почала спілкуватися з батьками дітей з інвалідністю, і в якийсь момент усвідомила, що ставлення до них є несправедливим. Я бачила, наскільки круто було звичайним дітям, які приходили на мої заняття. Вони розвивалися, занурювалися у світ сучасного мистецтва, розширювали світогляд. До того ж заняття в PinchukArtCentre були й лишаються безплатними. 

Я думала про те, що хочу, щоб моя дитина та її друзі теж не були осторонь, не лишалися у своїй ізольованій бульбашці. Тоді я почала здобувати другу освіту — психологічну — водночас спілкуючись зі спеціалістами та досліджуючи, як впливає музейна педагогіка на дітей з аутизмом. 

Протягом року я підготувала спеціальну програму, яка отримала назву ArtFriends. Там були різні види терапії: арттерапія, ігрова терапія, музична терапія. Також ми дивилися музей — зазвичай у неділю, коли було багато людей навколо — і у такий спосіб боролися із соціальним соромом батьків.

Якщо дитина відрізняється від більшості, суспільство, на жаль, по-різному реагує. Іноді батьки настільки залякані, що ведуть дитину на ігровий майданчик уночі, щоб уникнути неприємної взаємодії.

Тому ми й вирішили робити прогулянки музеєм у найпопулярніший день, і цей досвід батьки згодом переносили на відвідування інших публічних місць. Це дуже важлива історія, адже якщо ти починаєш шлях з ізоляції, з кожним роком із неї все складніше вибратися.

Через рік після початку проєкту я провела дослідження, результати якого виявилися надзвичайно позитивними. Комунікативні навички дітей розвинулися, ігрова діяльність пішла вгору, покращився досвід самообслуговування.

Згодом ми публічно розповіли про ArtFriends, і до нас почали долучатися діти не лише з Києва, а й з області. Одна група перетворилася на дві, потім їх стало три. Програма проіснувала до ковіду, потім перейшла в онлайн-формат, і саме з неї народилася ідея "Майстерні можливостей".

Я започаткувала ArtFriends у 2012-му й через три-чотири роки почала помічати, що для деяких учасників, які вже стали підлітками, арттерапія переросла в хобі. Вдома вони почали створювати цікаві мистецькі об'єкти, і їхні роботи викликали в мене інтерес.

Так я вирішила створити проєкт саме про мистецтво, де немає жодних терапій. "Майстерня можливостей" — це дійсно майстерня, де всі дуже зосереджено і спокійно працюють. До проєкту я запросила Катю Бучацьку, сучасну художницю, яка й нині з нами.  

Першу велику виставку "Майстерні можливостей" відкрили у 2020 році — це був результат нашої чотирирічної діяльності. А у 2024-му деякі з художників брали участь у проєкті Каті Бучацької на Венеційській бієнале. Зараз ми маємо черговий виставковий проєкт — "Хороша добра дружба" за участі одного з митців майстерні, Артема Олійника.

Як у вас відбувається творчий процес? Як нейротипові та нейровідмінні художники знаходять спільну мову?

Я запрошую митців, які, за моїми відчуттями, відкриті до нового досвіду. Робота у нашій майстерні — це нова практика взаємодії, у якій важливо звертати увагу на інших людей, на їхні реакції. А ще важливо бути пристрасним до певної ідеї, адже у нас немає спеціальної програми — художник просто приходить і ділиться тим, що його чи її цікавить. 

Це завжди дуже тепла та приємна вербальна комунікація, але мова має бути адаптованою. Тобто якщо людина під час формулювання завдання дає багато інструкцій, це може заплутати нейровідмінних людей. Загалом все відбувається у форматі живого діалогу. Під час занять ми можемо змінити тему, взяти до уваги пропозиції учасників. 

Якщо в ArtFriends приходили діти, які часом проявляли протестну поведінку, то в "Майстерні можливостей" збираються доросліші люди, які свідомо приходять попрацювати. Під час роботи завжди панує тиша, хоча на заняттях зазвичай присутні 10-15 людей.

Яку роль відіграє запрошений художник у цьому творчому процесі? 

Ми завжди наголошуємо, що у творчості немає правильного чи неправильного. Художник просто підсилює те, що вже закладено в людині. 

Ми точно не художня школа, не коледж. "Майстерня можливостей" радше допомагає вивільнитися, розкрити те, що є в кожній і кожному. Хтось робить неймовірні графічні роботи з підписами, інші створюють абстрактні твори у цікавих кольорах. І ми завжди підказуємо, сприяємо зростанню. Тут немає жодної диктатури, на кшталт: "Сьогодні малюємо яблуко". 

Чи легко розкривати творчий потенціал нейровідмінних людей?

Ми не маємо жорстких критеріїв щодо творчих здібностей — всі люди різні. Деякі учасники ходять до нас, тому що їм просто подобається бути у групі. І це окей, якщо їм хочеться спілкуватися. Звісно, завдання все одно є, і якщо щось не виходить, бувають і сльози. Але ми працюємо над цим, тож зрештою все вдається.

А є й такі художники та художниці, які з самого початку мають свій унікальний підхід. Наприклад, Артем Олійник такий. На початку онлайн-заняття, поки ми обговорюємо, як у кого пройшов тиждень, він уже сидить із пензликом — ні секунди втраченого часу. Артем знає, що робить. 

Як нейровідмінність проявляється у творах — образах, ідеях, формах?  

Якщо нейротипові люди часто мислять у рамках, нав'язаних школою, то нейровідмінні художники зазвичай мають абсолютно індивідуальне бачення. Сучасних митців, які до нас приходили, дуже надихала ця співпраця.

На перший погляд здається, що твори нейровідмінних художників — це щось сміливе й ні на що не схоже. Але насправді їхня творчість про те, наскільки важливо бути собою та щиро показувати, як ти бачиш цей світ. 

Звісно, я відвідую різні музеї, і деякі роботи навіть не треба підписувати, — одразу видно, що це творчість нейровідмінних людей. Психологічний стан та особливість мислення впливають на бачення світу. Деякі елементи бувають схожими у різних авторів. Наприклад, повторювання сюжетів. В нашій майстерні є митці, які весь час дуже пристрасно працюють з одним і тим самим образом. Також бувають цікаві роботи з текстами, особливі лінії, зображення тварин та людей. 

У чому полягає терапевтична цінність ваших занять?

Майстерня дає багато можливостей для самовираження та взаємодії зі світом. Коли нейротиповим людям сумно, вони телефонують друзям, йдуть у кіно чи на шопінг. У них є робота, на якій вони почуваються корисними. Крім того, їхні вербальні навички та усвідомлення своїх почуттів дають багато можливостей для спілкування та розуміння себе.

Якщо ж ми говоримо про нейровідмінних людей в Україні, людей з інвалідністю, у них цих можливостей дуже мало. Навіть для того, щоб організовувати похід в кіно, потрібна присутність батьків. У нашому суспільстві дуже велика відповідальність лягає саме на плечі рідних — вони мають організовувати для своїх дітей спілкування та якісь активності. 

"Майстерня можливостей" допомагає задовольнити ці потреби. Творчість — це дуже потужний канал для самовираження і взаємодії зі світом. Крім того, майстерня — це й, безумовно, спільнота. Як я вже казала, деякі художники приходять до нас саме через спілкування. А комунікація тут завжди горизонтальна — це відвертий, дорослий діалог, в якому беруть участь всі. Зрештою, у нас є учасники, старші за мене. 

Якщо людина розкрила творчий потенціал у майстерні, далі вона може працювати вдома наодинці — це така пристрасна витрата часу, яка приносить результат і задоволення. Насправді цих моментів задоволення, особливо в дорослих людей з інвалідністю, дуже мало. Тут ми можемо говорити навіть про сексуальне життя — це болісна тема, але потреби є у всіх. На жаль, забезпечити своїй, вже дорослій, дитині з ментальною інвалідністю задовільнення сексуальних потреб — практично неможливо.

Робота з матеріалами не замінює близькості, але це все одно прояв почуттів — така собі соціально прийнятна робота з власними відчуттями, емоціями, енергією, яка в тобі сидить. Тому для людей з інвалідністю мистецтво має велику цінність. 

Як "Майстерня можливостей" змінює життя батьків нейровідмінних дітей?

Батьки потрапляють у безпечний простір, де можна виговоритися та бути почутим. Це такий собі обмін досвідом, коло спілкування, де тебе справді розуміють. Ця підтримка дуже важлива. На жаль, що старшою стає дитина, то меншає сил. До того ж батьки деяких наших учасників зараз перебувають на фронті.

Як правильно "читати" твори нейровідмінних художників?

Треба дивитися на ці роботи, як і на будь-які інші об'єкти мистецтва. Коли ми робили першу нашу виставку у 2020 році, я стикнулася зі стереотипним мисленням і стигматизацією. Багато чула про те, що це діти-генії, хоча учасники майстерні взагалі не діти. У нашому суспільстві заведено думати, що люди з інвалідністю — це або діти, або генії, або "О, Боже, я відчуваю тут таку важку енергетику!". 

Також були коментарі на кшталт: "Куди котиться цей світ? Це взагалі не мистецтво". Одразу згадувалися реакції на твори художників 100 років тому — коментарі були ті самі. 

Тому я раджу дивитися на роботи наших митців так, щоб побачити унікальне сприйняття подій і світу та особливі способи передачі цього бачення. Це дуже класно та цікаво. 

Чого ми можемо навчитися у нейровідмінних людей?

Виховуючи свою доньку, я навчилася дозволяти собі бути собою. Ми постійно перебуваємо в конфлікті з певними очікуваннями, і від цього стаємо нещасливими. За ці роки я навчилася чути себе, казати "так" і "ні", просто йти за собою. І я надихаюся цим. Якщо ми будуватимемо інклюзивне суспільство, ми станемо приймати інших людей. І зрештою навчимося приймати самих себе, дозволяти собі просто бути.

У чому головна цінність та основний меседж виставки "Хороша добра дружба"?

По-перше, назву придумав Артем Олійник, в той самий час, як Ліам Ешворт зробив для нього роботу з написом: "Дякую, Артем, за те, що ти такий добрий друг". Мабуть, головна цінність виставки полягає в тому, що це дуже позитивна історія підтримки та співіснування в цьому світі. 

Артем опинився в іншій країні та майже не говорив англійською. Та попри це, вони з Ліамом знайшли спільну мову й досі спілкуються, обмінюються листівками. Якщо ми приберемо очікування та просто відкриємося світу, то згадаємо, як легко дружили у дитинстві. Це і є головний меседж виставки "Хороша добра дружба".

Як працює "Майстерня можливостей" з початку повномасштабного вторгнення? Чи змінилися головні сенси проєкту, напрями творчості? 

У перші дні повномасштабного вторгнення ми вирішили щодня робити зустрічі онлайн. Тож перші три місяці ми бачилися щоранку та малювали. Це дуже допомогло учасникам майстерні, мені та Каті Бучацькій — зустрічі стали нашою опорою. Для людей з ментальною інвалідністю дуже важливим є стабільний ритм життя. Мені, як психологині, хотілося повертати всіх у звичну реальність, тому я починала відеодзвінки з питань про сніданок, домашніх тварин, батьків тощо. 

Наступного року "Майстерні можливостей" буде вже 10 років, тож, на мою думку, основна цінність проєкту — його стабільність. Я дуже щаслива, що в PinchukArtCentre є така програма, яка завжди дає опору та підтримує людей з інвалідністю. 

Як надалі плануєте розвивати проєкт? 

Плануємо продовжувати наші зустрічі. Поступово до нас долучаються нові учасники, і ми цьому раді. І, звісно ж, організовуватимемо свіжі виставки та проєкти міжнародної співпраці. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter