Юлія Саніна та DJ Korolova: "Хочемо виступити разом на одній із найголовніших сцен світу"

Фото: пресслужба DJ Korolova

Днями фронтвумен гурту The Hardkiss та українська продюсерка Korolova в межах своєї музичної колаборації випустили спільний трек Higher Calling  у стилі мелодійного техно. Для Юлії Саніної цей проєкт став першою повноцінною роботою з діджеєм. В ексклюзивному інтерв'ю "ТиКиїв" артистки розповіли про цю співпрацю, стосунки з Києвом і, звісно, про особисте.

 

Юліє, Олю, як народилася ваша колаборація?

Юлія: Ми з Олею познайомилися через спільних друзів, і лише за деякий час я наважилася написати їй і запропонувати дует, бо в мене до цього не було досвіду повноцінної співпраці з діджеями. Я хотіла виступити співавторкою твору: мені було цікаво не тільки співати, а й спробувати написати щось разом. І ми зустрілися на студії у Берліні та разом із молодим, але дуже прогресивним і відомим зараз музичним продюсером Roxton придумали мелодію Higher Calling. Там також була авторка, яка писала текст. Я вперше брала участь у такій повноцінній професійній writing session — так пишуться пісні для електронних виконавців.

Під час неї було написано декілька композицій. Одну з них Оля навіть вже грала, але ми її ще не видали — можливо, видамо, бо людям вона сподобалась. І з усіх демок для нашого першого дебютного релізу Оля обрала саме Higher Calling.

Korolova: Це був особливий процес — із тих, коли все відбувається інтуїтивно, природно. Ми не просто створили трек — ми поділилися своїми вірою, болем і світлом. І я щиро вірю, що це відчувається в кожній хвилині Higher Calling.

Юліє, цей трек для тебе — експеримент чи логічне продовження твого саунду?

Тотальний експеримент! Я просто імпровізувала, і всі в студії казали: "Це класно!" або: "Це треба замінити, це залишаємо, тут розвивай". І пісня народжувалась просто на очах. Власне, так я пишу й мелодії до пісень The Hardkiss. Але тут я хотіла уявити, як саме люди будуть під це танцювати. В цього треку зовсім інші вайб і стиль — ми шукали, як заспівати так, щоб це було у стилі, але зберігаючи якісь мої нотки. Як бачите, я не відмовляю собі в експериментах: хочу — співаю джаз, хочу — рок. Тепер спробувала себе в електронній музиці. Я — універсальна вокалістка, вчилась співати в різних жанрах, тому дозволяю собі будь-які експерименти.

Як сприйняли цю колаборацію фанати The Hardkiss?

Я трошки переживала через їхню реакцію, бо це зовсім інша музика. Але все зроблено настільки стильно та якісно, що я почитала коментарі й заспокоїлась: всім дуже сподобалось.

Навіть чула порівняння із треком Armin van Buuren і солістки Within Temptation Шарон — це ж не вперше, коли рок-виконавиця робить фіт із діджеєм. І для мене це порівняння було приємне: я люблю Шарон.

Де знімали кліп на Higher Calling?

Юлія: У Варшаві. Над кліпом працював Валерій Бебко (гітарист The Hardkiss, чоловік Юлії — Прим. Ред.). Позаяк у кадрі дві дівчини, ми вирішили зробити на цьому головний акцент: два портрети, два віконечка, у яких ми по черзі з'являємось у кадрі.

В принципі, це те, що звикли бачити слухачі електронної музики. Можна назвати це кліпом, можна — муд-відео, не важливо. Вважаю, що ми зробили дуже стильний варіант. 

Що було найскладніше в роботі над кліпом?

Юлія: Спіймати Korolova десь у світі, бо Оля дуже багато гастролює. Торік у The Hardkiss було дуже багато концертів і турів, у мене було багато концертів із програмою Special Kiss. Обрати день, коли ми всі могли б перетнутися для зйомок, було надскладно. І коли в Олі було три вихідні, ми її спіймали й зняли це відео.

Юліє, ходять чутки, що після торішніх акустичних концертів у форматі Special Kiss ти плануєш свій сольний проєкт…

Юлія: Дуже люблю чутки й іноді навмисно їх не спростовую і не підтверджую. Щодо сольного проєкту, то від Special Kiss я отримала таке задоволення, що навіть закрадалися думки про щось більше. Але зараз усі сили й натхнення йдуть на написання нового альбому The Hardkiss. І я розумію, що присвятити час сольному проєкту — значить втратити час, який можна присвятити The Hardkiss. Я не відмовляюся від цієї ідеї: можливо, колись у майбутньому це і станеться — ніколи не кажи "ніколи".

Мені дуже подобається практика закордонних рок-артистів, які мають по 5-6 проєктів, і одне не суперечить іншому.

Де фани The Hardkiss можуть послухати вас наживо найближчим часом?

Юлія: Я порахувала, що за минулий рік була в дорозі, гастролювала десь 200 днів. Тому ми з Валом вирішили, що цей рік присвячуємо нашій родині, нашому сину, плюс пишемо новий альбом. 

Ми давно не випускали альбомів для The Hardkiss, та й сингли були достатньо давно, тож нам є про що заспівати. В нас накопичилося дуже багато класних музичних ідей, і ми зараз дуже плідно й багато над ними працюємо: сподіваюся, вже цього року ви почуєте нові пісні. А про концерти говоритимемо вже 2026-го.

Більше, ніж музика

Олю, ти нещодавно запустила власний лейбл. Розкажи про нього!

Korolova: Мій лейбл Captive Soul — це наче моя дитина. Я довго виношувала ідею його створення, і, коли нарешті його запустила, відчула, що це новий етап мого творчого шляху. Мені хочеться не просто видавати музику, а й відкривати нові таланти, давати платформу артистам, чия музика має душу, але які ще не почуті з великої сцени.

Ти виходиш на світові сцени з українським прапором. З якими реакціями стикаєшся?

Korolova: Україна — це мій дім. Це місце, де я виросла, де формувалися мій характер, моя душа, моя музика. І коли у твоєму домі коїться лихо, ти не можеш залишатися осторонь. Для мене дуже важливо не просто говорити про війну, а діяти: я допомагаю нашим військовим, дітям, які постраждали, тваринам, які залишилися без домівки. Це мій особистий фронт, і кожен мій виступ — це ще одна можливість нагадати світові про Україну.

Виходячи на сцену з українським прапором, я роблю це з гордістю та любов'ю. І відчуваю, як цей жест відкликається в людей. Дуже часто бачу, як публіка аплодує, люди підіймають телефони, хтось навіть приносить власні прапори. Це дуже зворушливо. Я пам'ятаю, як після одного із сетів у Лісабоні до мене підійшов хлопець із нашим прапором і зі сльозами на очах — він був з України, його родина залишилася в окупації. Ми просто обійнялися без слів. У такі моменти розумієш: це набагато більше, ніж музика.

Звісно, бувають ситуації, коли організатори просять "не політизувати подію" або взагалі забороняють наявність на сцені прапорів. Але я не парюсь. Для мене це не політика — це моя ідентичність. Я завжди підіймаю прапор над головою і в цей момент відчуваю, що стою на сцені не одна: за мною — вся моя країна.

Чи можливі ваші спільні живі виступи із треком Higher Calling?

Юлія: У нас був спонтанний живий виступ із ним у Варшаві: в Олі був сольний концерт, а я вийшла на сцену сюрпризом. І це було так круто! Так тепло було в залі. Я крикнула: "Українці в залі є?" І почула майже стовідсоткове "Так!" Це абсолютно інший вайб: так само крутий, як і на рок-концертах, але тут всі танцюють трішки інше, та теж круте. І танцюють прямо на сцені! Для мене стало великою несподіванкою, що глядачі були й за кулісами, й у гримерках, і на сцені.

Тобто існують спеціальні VIP-квитки, але для нас, рок-артистів, залаштунки — це свята зона, де є тільки артисти й менеджмент. А тут така собі тусовка: люди всюди, вони відпочивають, класно проводять час, і всі танцюють. Дивовижно!

Korolova: Ми тоді спеціально ніде не анонсували наш спільний виступ — хотіли подарувати людям момент несподіванки. І, чесно кажучи, їхня реакція була неймовірна! Щойно Юля з'явилася на сцені, весь зал вибухнув аплодисментами! Хтось кричав, хтось просто стояв із відкритим ротом… Цей момент я запам'ятаю надовго — настільки він був щирий, емоційний, магічний!

І ми точно не зупиняємось. У нас є велике бажання подарувати Higher Calling ще більшій кількості людей у живому виконанні. Зараз працюємо над тим, щоб виступити разом на одному з наймасштабніших і найвідоміших у світі фестивалів Tomorrowland. Для нас це буде не просто виступ, а дуже символічна подія: винести український трек на одну з головних сцен планети, об'єднати людей через музику й показати, що Україна звучить потужно, світло й натхненно.

Музикант чи блогер?

Українська музична індустрія за останні три роки дуже змінилася. Як думаєте, чого публіка зараз найбільше чекає від артистів?

Юлія: Важко сказати, чого хоче публіка. Зважаючи на те, що я чую, що говорять мені наші слухачі, музика рятує від поганих думок у важкі часи або допомагає прожити важкі моменти. Музика — це safe place, куди можна втекти, натягнувши навушники. І музикою можна сказати те, чого не скажеш словами.

Я як артистка хочу, щоб ми дали людям більше якісної музики, бо її з'являється так багато і не завжди стовідсотково класної — навіть якщо вона залітає в тренди, це не те, що залишиться. Потрібна різна музика — й та, яка залишиться надовго, й та, яка зникне за місяць. Але мені хочеться робити те, що залишається, те, чим люди пишатимуться й казатимуть: "О, це наші! Клас!"

Korolova: За останні три роки українська музика дуже подорослішала. Люди шукають не просто хітів, а глибини, щирості й нових форм. Вони чекають експериментів, сміливих рішень, нових звучань, поєднання жанрів. Артист нині має не лише розважати, а говорити, надихати, тримати зв'язок із реальністю.

Ваші особисті переживання впливають на вашу творчість?

Юлія: Однозначно! Зараз набагато важче писати легковажні, веселі пісні. Нам у The Hardkiss із цим простіше, бо в нас пісні в основному не веселі й достатньо глибокі — тому продовжуємо свою лінію.

Korolova: Без переживань творчість взагалі не уявляю. Усе, що я створюю, йде зсередини: і біль, і надія, і натхнення. Коли живеш у такий складний час, усе, що відчуваєш, так чи інакше лягає в музику. Це як спосіб прожити емоції і водночас поділитися чимось важливим зі слухачем.

Як вважаєте, артист має приховувати своє особисте життя чи відверто говорити про нього зі своєю аудиторією?

Юлія: Я переконана, що він має право робити зі своїм особистим життям те, що вважає за потрібне. Звісно, зараз соцмережі вимагають від артистів щоденного фіксування того, що з ними відбувається, і тут дуже тонка межа — за нею музиканти перетворюються на блогерів. Ми всі з цим стикаємося, і нам, музикантам, непросто бути блогерами.

Особисто в мене часто виникає бажання нічого не постити в stories, не робити дописи. Розумію, що через це падає охоплення, але я хочу жити життя, хочу бавитися зі своїм сином, гуляти зі своєю сім'ю, не думаючи про те, що я маю все це зафіксувати, наче відзвітувавши перед кимось про те, як я живу. Тому намагаюсь балансувати, розуміючи реальність сьогодення, — я з повагою ставлюся до свого життя та життя своїх рідних.

Якщо коротко, то вважаю, що музикант має випускати музику і грати. Все інше — факультативна історія за бажанням.

Korolova: Я не бачу проблем у тому, щоб ділитися особистим.

Мій Instagram — це мій блог, простір, де я ділюся не лише музикою, а й тим, що для мене важливо: життям моєї сім'ї, моїм побутом, моїми емоціями. Я — щаслива мама, і мені приємно показувати ці моменти. Але все — в міру. Головне, щоб це йшло від серця, а не від бажання хайпу. Якщо артисту комфортно ділитися — чому ні? Люди цінують щирість.

Як для вас звучить Київ? 

Юлія: У мене чомусь дві асоціації зі звучанням Києва. Перша — звук товарних потягів: у дитинстві я багато років прожила навпроти залізниці, і згадую саме ці звуки — у новій квартирі довго не могла без них заснути. І ще — станція метро "Лівобережна": її звуки теж асоціюються з дорогою додому.

Korolova: Я з Чернігова, але Київ давно став моїм другим домом. Це місто має особливу енергію, яку неможливо сплутати ні з чим. Для мене звук Києва — це гомін молоді на вулицях, сміх дітей у парках, а вночі — найкращі вечірки. Це місто не спить, постійно рухається, змінюється, і кожен його звук для мене живий і рідний.

Чи є у вас у Києві місця сили?

Юлія: Місць сили в мене теж декілька. Я — киянка, моє дитинство пройшло на лівому березі, і моє місце сили — зона здоров'я на узбережжі Дніпра, де є пляж, спортмайданчики — ми постійно відпочивали там із сім'єю. Там же — мій коледж Сухомлинського: місце, яке мені сниться найбільше. Якщо мені сниться дитинство, то це саме Лівобережка. І коли я вийшла заміж і переїхала, моїм місцем сили стала Оболонська набережна — вона дуже довга, і ми з Валом годинами гуляли від одного її кінця до іншого. Там народжувалися ідеї пісень, назв альбомів, сценарії кліпів, там ми гуляли з візочком із нашою дитиною, використовуючи цей час для креативу. На цій набережній народжувалось найцікавіше.

Korolova: Одне з моїх місць сили в Києві — ботанічний сад навесні, коли все квітне: ти йдеш серед зелені й відчуваєш, як голова очищується. Ще люблю вечірній Поділ — особливо коли там тихо, і можна просто пройтися наодинці з думками. І, звісно, сцена — кожен клуб, кожен виступ у Києві для мене теж — точка енергії. Тут я завжди відчуваю особливий зв'язок із людьми! 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter