Пробіг півмарафон у спорядженні рятувальника: "герой без зброї" Андрій Гречаний про спорт, біг та службу у ДСНС під час війни
колаж "ТиКиїв"
Андрій Гречаний пробіг Київський півмарафон Незламності у повному спорядженні рятувальника, — це плюс 20 кг (вага самого чоловіка — 65 кг). Всі 2 години 52 хвилини він тримав у руках фото колег, які загинули у Харкові під час ліквідації ракетного обстрілу. Тоді ворог повторно обстріляв місце, де вже витягали з-під завалів людей.
Андрієві 30 років, з яких майже 14 він присвятив ДСНС. З дитинства він активно тренується і має звання кандидата у майстри спорту з легкої атлетики, паверліфтингу та поліатлону. Андрій бігає півмарафони з 2017 року. Його персональний рекорд — 1 година 34 хвилини, а в 2019-му він здолав повний марафон.
У вересні 2023-го разом з колегою пробіг 63 кілометри, частково у рятувальному спорядженні, щоб нагадати про складну роботу працівників ДСНС. До Київського півмарафону Незламності готувався завчасно, щоб пробігти швидко, але вночі 4 квітня російська армія вдруге вдарила по Харкову дронами, коли до місця влучання вже прибули всі служби. Тоді загинули троє Андрієвих колег: рятувальники Владислав Логінов, Сергій Байдалінов та Володимир Матюшенко. Владиславу навіки буде 52 роки, Сергію — 32, а Володимиру — 41. Заради пам'яті про них та їхню важку роботу він вирішив пробігти 21 км у своєму спорядженні, а це 20 додаткових кілограмів — важкий одяг, кисневий балон та спеціальне взуття…
Андрій зізнається, що не очікував такого резонансу та уваги до себе: він просто щиро хотів розповісти про важку працю рятувальників, "героїв без зброї", які щодня допомагають людям у ризикованих умовах.
"Присвятив цей забіг хлопцям, своїм колегам, які героїчно загинули під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків ворожого обстрілу, рятуванні людей у місті Харків. Це було моє рішення: вони загинули за 10 днів до заходу, не зміг залишитися осторонь такої трагедії в нашій сім'ї-рятувальників. 21 кілометр подолав у спорядженні, яке використовую безпосередньо під час виконання своїх обов'язків вагою понад 20 кілограмів. Щирі співчуття рідним. Честь, слава та вічна пам'ять Героям без зброї!", — написав Андрій у своєму Facebook.
Авторка "ТиКиїв" Тетяна Гриньова поговорила з Андрієм про його професійний та спортивний шлях і мрії та плани на майбутнє.
Про вибір професії та роботу рятувальника
Мій тато служив все життя — пішов на пенсію начальником районного відділу. Все моє дитинство пройшло з татом у пожежній частині — я часто приходив і спостерігав за тим, як працюють рятувальники, я дуже хотів з ними їхати на виклики, але мене — дитину, звичайно, не брали.
Коли мені виповнилось 17, я одразу ж пішов навчатися в Академію пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля у Черкасах (Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля Національного університету цивільного захисту України, — прим. автора). 16 серпня виповниться 14 років відтоді як я служу.
ДСНС — це служба яка рятує людей, допомагає людям: будь-то пожежа чи дорожньо-транспортна подія. Найголовніші складові роботи рятувальника — відповідальність, дисципліна, фізична та морально-психологічна підготовка, а також постійне навчання й аналіз досвіду. Власне, у кожної людини, яка зможе себе відповідно підготувати, вдасться стати чудовим рятувальником.
Так, ми завжди працюємо злагоджено, професійно та холоднокровно. Найскладніше те, що ми також живі люди, і все пропускаємо крізь себе, переживаємо кожен досвід, обдумуємо вже після — чи все зробили правильно. Найбільше у пам'яті закарбовуються малюки, на жаль, цих випадків було багато. Пам'ятаю, як ще до повномасштабної війни під час пожежі загинула дитина — обвалилась конструкція, і ми ще 4–5 годин викопували її з-під завалів, шукали…
Війну я зустрів у Кременчуку на нафтопереробному заводі. 24 лютого розділило роботу на "до" й "після": роботи побільшало, ризику — що й казати. Так, страхи були й до повномасштабного вторгнення, вистачало ризиків і викликів — усі до цього були готові. Не боїться тільки людина, яка не усвідомлює, що відбувається. Ми контролюємо це відчуття, тому що — хто як не ми — герої без зброї, як нас називають нас. Це надає сил і впевненості.
Ми, рятувальники, сприймаємо все, що відбувається, як даність — це важка і складна робота, але ми просто робимо її, бо це наша професія.
Щодо відповідальності, то мене так виховали, що я у перший день служби так само ставився до роботи, як і у будь-який інший день. Я вимагаю максимум від себе і це ставлення передаю своїм підлеглим.
Про спорт та тренування
Я все життя в спорті: у дитинстві, в Кобеляках (Полтавська область) ходив на секцію футболу, паралельно почав займатися легкою атлетикою. Завдячуючи працелюбності, мене відправляли на змагання, а потім я почав перемагати у них.
Мій тато — кандидат у майстри спорту, він поставив мені техніку, і так я почав займатись гирьовим спортом, а згодом — паверліфтингом. Одного разу навіть став чемпіоном Полтавської області.
Довго бігав на короткі та середні дистанції: спочатку 800 м, 1 км, 3 км, — на швидкість. Згодом захотілось виступити на 5 км, потім — 10 км… Перший півмарафон я здолав у 2017 році, проте біг не на час. Згодом був наступний. Так дійшов до найкращого часу — 1 години 34 хвилин, а у 2019-му навіть пробіг марафон.
Я багато виступав на чемпіонатах області для рятувальників, бо вважаю, що у нашій професії спорт та самовдосконалення — необхідні. Я тренуюся завжди, коли маю час. Робота не завжди дозволяє дотримуватися графіка. Але можу сказати, що тренуюсь я постійно: на стадіоні, в залі, вдома.
Про мотивацію
Головна мотивація — це довіра людей. Вона — найцінніша, бо ми маємо відповідати очікуванням. Але я сам себе мотивую і підтримую: у мене ніколи не було сумнівів у виборі своєї професії, і у службовій діяльності ми максимально реалізовуємось.
У мене одна з найцентральніших частин в області — ми багато чого бачили і на навчаннях, і на практиці. Ми виїжджаємо на допомогу навіть у Харківську область. А кількість виїздів у Кременчук на ліквідацію ворожих обстрілів вже і не злічити.
Моя мотивація стабільна й однозначна: як керівник, я маю думати про своє життя і життя свого особового складу. Дуже допомагає планування на тиждень, місяць, рік: у мене завжди є плани щодо навчання, професійного вдосконалення як себе та співробітників.
Про цілі та плани
Своїм бігом я хочу показати складність роботи рятувальника, тому я продовжую рух у нашій важкій формі деесенесівця. У цьому році я б хотів пробігти півмарафон у повному спорядженні та встановити рекорд України: я вже готовий і фізично, і емоційно, але є питання організаційні щодо встановлення такого рекорду. Збирався зробити це восени 2023-го, але за певних причин це перенесли.
Максимальне спорядження рятувальника — це більше за 25 кілограмів, більше, ніж я ніс на собі на півмарафоні Незламності, бо там важча аптечка та балон з киснем. Найпроблемніша деталь — взуття з металевою пластиною та передом — воно максимально захищає від поранень, але зовсім не амортизує, що складно для бігу. Звичайно, вкластись у тригодинний ліміт в таких умовах — неможливо.
Моя наступна бігова ціль — це сотня кілометрів, все інше в мене вже було… Я не думав про марафони за кордоном, поки що у мене достатньо роботи вдома. Але якщо мене запросять представити Україну на будь-якому закордонному марафоні, я із задоволенням пробіжусь з прапором ДСНС України!
