День науки: професорка НУБіП Тетяна Балановська про викладання, аспірантів і українську науку сьогодні
Фото: Софія Гриневська
День науки як офіційне свято було започатковано указом Леоніда Кучми у 1997 році з метою вшанування внеску науковців у розвиток держави та зміцнення її інтелектуального потенціалу.
Наука у будь-якій країні — це насамперед люди, які щодня тримають цю складну, іноді перевантажену, але критично важливу систему. Як живуть українські вчені та викладачі, які молоді українці сьогодні йдуть в аспірантуру і чим вони вмотивовані — про це поговорила редакція "ТиКиїв" з професоркою та кандидаткою економічних наук, завідувачкою кафедри менеджменту ім. професора Й.С. Завадського факультету аграрного менеджменту НУБіП України Тетяною Балановською.
За 30 років вона не втратила інтересу до науки й продовжує бути в центрі змін. Тетяна є авторкою понад 250 праць, серед яких — 10 монографій і десятки навчальних посібників.
Її наукові інтереси — не лише академічні: вона працює з практичними темами: антикризовим управлінням, маркетинговим менеджментом та підприємництвом у сільській місцевості.
Початок: коли менеджмент ще не був мейнстримом
"Коли я ще була студенткою, одразу думала, що мені сподобається викладати. До того ж на той час викладацька та наукова діяльність були дуже престижними", — згадує Тетяна Іванівна.
Обираючи фах, вона звернула увагу на напрям, який тоді лише починав формуватись. Менеджмент ще не був вкоріненою дисципліною в українській академічній системі. Але саме це й зацікавило.
"Тоді менеджмент — це було щось зовсім нове. Не те щоб нас не навчали управління, але навіть саме слово викликало зацікавленість".
Цей інтерес пізніше трансформувався у серйозну наукову діяльність, велику кількість навчальних матеріалів і практичну роботу зі студентами.
За цифрами — щоденна взаємодія
У науковому резюме Балановської — понад 250 праць, разом з навчальними посібниками, методичками. Частина публікацій з'явилася в журналах, індексованих у Scopus та Web of Science. Вона входить до редакційної колегії кількох міжнародних видань, бере участь у конференціях, реалізує міжнародні проєкти.
Та за цією зовні академічною статистикою стоїть робота з людьми — передусім зі студентами й аспірантами. І саме ця частина — жива і людяна — в її розповідях звучить найбільш емоційно.
"Я пишаюсь кожним своїм аспірантом. Повністю занурююсь у наукову роботу разом з ними, відстоюю. Кожен для мене як рідний".
Це не образний вислів — під її керівництвом захищено шість кандидатських дисертацій і одну — доктора філософії. Робота з аспірантами — не лише про супровід текстів: потрібно навчити їх формувати думки, структурувати роботу і, головне, бачити сенс у тому, що досліджується.
Про вигорання, формальність і те, що тримає
За роки роботи, каже Балановська, були моменти, коли опускались руки. Не через робочі навантаження — до них звикла. А через байдужість до системи з боку деяких її учасників.
"Звичайно, іноді хотілось кинути. Особливо коли викладачі й науковці втрачають авторитет, а студенти приходять просто за "папірцем". Це найбільше засмучує — коли бачиш, що тебе не хочуть слухати".
Утім, відновлює мотивацію не система, не нагороди, а люди, які справді хочуть навчатися. І саме в них вона бачить головний сенс викладацької роботи:
"Мої студенти, — у яких вогник в очах, які продовжують розвиватись — заради таких хочеться працювати далі. У такі моменти розумієш, навіщо ти тут".
Адаптація після початку повномасштабної війни
Як і вся освітня система, НУБіП після повномасштабного вторгнення працює в умовах постійної перебудови. Це стосується всього — від організації навчального процесу до психологічної стійкості викладачів.
"Більшість університетів змогли зберегти якісну освіту — попри пандемію, попри вторгнення. І це багато про що говорить".
Кафедра менеджменту, якою керує Балановська, змогла швидко адаптувати програми, забезпечити дистанційне навчання, впровадити нові освітні модулі. Але ключовим для всіх лишилось — тримати зв’язок із реальністю, з людьми, які навчаються.
Менеджмент як прикладна наука
"Я повністю вкладалась у кожен свій проєкт і витрачала на нього всі сили", — говорить Балановська.
І ця установка пояснює, чому більшість тем — не абстрактні, а практично орієнтовані: антикризове управління, людські ресурси, маркетинг, підприємництво. Завдання викладача — дати матеріал, навчити працювати з ним у реальному світі. І — що не менш важливо — пояснювати складне зрозумілою мовою.
Хто йде в аспірантуру?
Сьогодні, на думку Тетяни Іванівни, ситуація в аспірантурі поступово змінюється. Все більше людей приходять не тому, що "треба", а тому, що справді хочуть досліджувати.
"Зараз дуже багато людей вступають в аспірантуру — і жінки, і чоловіки. І дійсно приємно бачити, що їм потрібен не результат "аспірант", а вони справді горять цим. А також приходить багато іноземців, мені дуже подобається, що вони цінують нашу освіту".
Вона не приховує: робота з кожною дисертацією вимагає багато часу, включення і терпіння. Але це те, що її мотивує — навіть у зміненій системі, навіть попри втому. За роки роботи Балановська бачила різних студентів — талановитих від природи й тих, хто досягає результату завдяки послідовності.
"Є люди, у яких дійсно талант з дитинства, і треба вчасно його побачити й не загубити. А також є люди, які самостійно розуміють, що це те, чого вони хочуть, і розвивають талант. Усі мають докладати зусиль. Проте головне — завжди бажання".
Біографія Тетяни Іванівни включає стажування в Польщі, участь у програмах Erasmus+, роботу з британськими та німецькими проєктами. Проте вона свідомо продовжує працювати саме в НУБіП. І залишається в межах системи, яку знає, впливаючи на неї зсередини.
"Мої аспіранти — це не статистика. Це історії, це живі люди, з якими я йду поруч", — підсумовує вона.
