Карина Химчук: "В Лондоні я знімалася в Гарріса Дікінсона і паралельно працювала в барі"
Карина Хімчук. Фото: instagram.com/karynakhymchuk
30 жовтня в межах кінофестивалю "Молодість" у Києві відбудеться прем'єра фільму британського режисера Гарріса Дікінсона "Халамидник", одну з ролей у якому зіграла українська акторка Карина Химчук. Її ти знаєш за головною роллю у фільмі "Ти мене любиш?", за яку акторка отримала декілька нагород, зокрема — "Золоту Дзигу". Зараз Карина живе в Лондоні, але завітала до Києва на фестиваль "Молодість". Ми зустрілися з акторкою й дізналися, як вона отримала доленосну для себе роль, про життя й роботу в Лондоні, знімання в Гарріса Дікінсона й нещодавнє весілля.
Карино, особисто для мене твоя історія схожа на історію української Попелюшки. Я тебе вперше побачила в головній ролі у фільмі Тоні Ноябрьової "Ти мене любиш?" — потім вже дізналася, що спочатку були "Королі репу". І потім — бах! — Берлінале, Дікінсон, Канни…
Але спочатку був факультет режисури естради й масових свят в Університеті культури — чому ти вступила саме туди?
Мені написала дівчина, яка навчалась там на третьому курсі — вони, мабуть, просто писали абітурієнтам. Я нічого не знала про цей факультет, але зрозуміла, що там вивчають якусь сукупність усіх професій: і акторство, і режисуру, і сценічну мову, і сценічний рух, і покази роблять.
Я була без поняття, що там робитиму, але загалом мені подобалась ідея такої універсальності. І я дійсно щиро радію, що вчилась саме там і всього потроху з професії взяла.
Ця дівчинка тоді сказала, що після закінчення факультету його студенти працюють усюди — і в кліпах, і в постановках, і режисерами. Мене це зачепило, і я вступила — на бюджет. Мама була шокована: "Який бюджет із твоїми балами ЗНО? Дзвони, перепитуй!" Але просто я здала творчий конкурс на 200 балів, і мене взяли на бюджет.
Роки в університеті були одними з найкращих у моєму житті: я познайомилась зі своїми дуже близькими друзями й багато чого навчилась. І саме тому, мені здається, після закінчення університету я якимось дивом потрапила в кіно. І те, що мене не "штампували" так, як театралів, які абсолютно по-іншому поводяться в кадрі, думаю, зіграло в цьому свою роль.
Я зараз розумію, що в мене не було оцих обмежень і награності, тому я подобалась режисерам.
Пам'ятаєш, до речі, свій перший знімальний день на "Королях репу"?
Тоді я якраз відчула, що нічого не знаю: де стоїть камера, куди дивитись, як рухатись, як потім все це склеюється… Я тоді дуже тупила, а мій партнер Міша Дзюба все це терпів…
Я їхала додому після зйомок і плакала, так це було погано. Хоча магія монтажу зробила так, ніби я непогано граю. Але дійсно стояти перед камерою без досвіду мені було дуже складно. На "Ти мене любиш?" було вже значно простіше.
А як ти взагалі потрапила у "Королі репу"?
Насправді вся історія українського кіно крутиться навколо кастинг-директорки Алли Самойленко, яка якимось чудом запросила мене на перший кастинг на короткометражний фільм — просто побачивши у Facebook моє фото. Мене в той фільм не затвердили, але я, напевно, їй запам'яталась.
І вона ж мене запросила на кастинг "Королів репу", і на "Ти мене любиш?". Після "Королів репу" я знімалася ще й у "Штурмовій школі", але цей фільм ще в процесі.
Тому в кіно мене привела Алла — якраз тоді, коли я закінчила університет і не знала, що робити далі. Це був виклик, але я зрозуміла, що хочу рухатись у цьому напрямку — знімальний процес мене дуже захопив.
Кастинг на пів року
Як ти потрапила до Тоні Ноябрьової в "Ти мене любиш?"?
Якщо коротко, то актор, з яким я знімалась у "Королях репу", надіслав мені допис Тоні у Facebook про те, що вона шукає молодих акторів для нового фільму.
Я не знала Тоню, але надіслала їй свій запит. У неї вже була головна героїня, мене ж вона хотіла запросити на роль подружки. Алла, щоправда, сказала, що я вже коротко підстриглася і маю не такий вигляд. Але, типу, є проби, записані для "Штурмової школи". Побачивши ці проби, Тоня сказала: "Спробуймо її на головну роль — вона смішна".
І запросила мене на кастинг. А потім довго не могла обрати між мною і дівчинкою, яку затвердила раніше — ми з нею завжди ходили на ці проби разом, пробувались із різними претендентами на роль тата. Потім — з "мамами", потім — із "друзями" — пів року так ходили! Я вже хотіла все під три чорти послати, бо це переходило всі межі адекватних кастинг-процесів. І одного дня усвідомила, що вже ходжу на кастинги сама… А потім Тоня сказала: "Вітаю, роль твоя".
Якою була робота з нею?
Це була школа виживання. Нині я вже познімалась у Лондоні, Ірландії, Шотландії у різних режисерів і можу сказати, що Тонін проєкт був найважчим з погляду підготовки.
З одного боку, дуже круто, що в нас був час на репетиції, і ми кожну сцену відпрацювали. Але це було надзвичайно важко. Тоня спочатку мені не дуже довіряла, а вона ексцентрична, різка, говорить, що думає. А вже коли почалося знімання, ми подружились і стали командою, тоді вже жодного разу в нас не було конфлікту — там вже інші актори отримували.
Яка сцена у цьому фільмі для тебе була найважчою?
Найважче було грати Кіру, що була весела, сміялася, гралася — це складніше за драматичні сцени. Була сцена, яку Тоня потім вирізала: Новий рік, я приходжу до Міші й кажу: "Все, з Новим роком, я буду тут жити". І зіграти, що ти п'яна й весела було важко, бо завжди відчувається фальш, коли актори грають п'яних. Я перед кожним дублем кружляла, щоб бути природно "п'яною".
Всі сцени у ванні, де Кіра топилася, були важкі. А фінал фільму ми взагалі знімали в перший знімальний день, і важко було зрозуміти, яка героїня в кінці фільму.
Ти очікувала таку кількість нагород за цю роботу?
Звісно, ні. Хоча пам'ятаю, коли вперше читала сценарій, інтуїтивно відчула, що це буде вдалий фільм. Бо успіх стрічки на 70% — у хорошому сценарії.
Але, звісно, я не очікувала ані нагород, ані того, що ця роль стане ключовою в моїй кар'єрі, бо завдяки їй я маю агента, працюю в Лондоні — більшість акторів можуть тільки мріяти про таке. А нагороди — це, звісно, приємно.
Місто, що ламає
Розкажи, як ти опинилася в Лондоні?
Я спочатку переїхала до Берліна. А коли в Кракові стався кінофестиваль Mastercard Off Camera, де наш фільм став "Найкращим міжнародним фільмом", в журі був відомий ірландський актор, який потім підійшов до мене на вечірці й сказав: "Якщо тобі потрібна буде якась допомога, напиши мені". А в мене була настільки погана англійська, що я зовсім не розуміла, що він говорить — ще й ірландський акцент. Зрозуміла тільки, що було щось про якусь help.
І я: "Ха-ха, так-так, клас-клас". А потім завершився фестиваль, і я думаю: "А може, реально йому написати?" А потім: "Стоп, в мене ж немає ані номера його, ані пошти — куди писати?" Написала організаторам фестивалю: мовляв, такий-то сказав мені, щоб я йому написала. А вони: "Зачекайте, ми запитаємо в нього, чи дійсно він готовий поділитися поштою". Потім надіслали мені його емейл, я написала, він довго не відповідав… Я думаю: " Ну, ясно". І раптом пише: "Вибач, я знімався. Так, звісно, я тебе з'єднаю зі своєю знайомою агенткою з Лондона". А потім я виграла грант від Гете Інституту на професійну подорож — навчання у школі драматичних мистецтв у Лондоні. Мала за що переїхати в Лондон, і там у перші два тижні зустрічалася з цією агенткою.
Вона подивилася "Ти мене любиш?", він їй сподобався, і я її переконала спробували попрацювати зі мною — але контракт ми підписали тільки тоді, коли я отримала першу роль у Лондоні.
Я завершила навчання, у мене було житло в спонсора, і я стала просто жити в Лондоні — працювала в барі й паралельно записувала по 100 тис. кастингів.
А ким ти працювала в барі?
Робила коктейлі — тепер я знаю все про бар. Мені ж треба було за щось жити, тим паче я хотіла з'їхати від спонсора. Тобто моя історія — зовсім не історія Попелюшки: не було принца, який би мене врятував і переселив у палац. Навіть уже знімаючись в Гарріса Дікінсона, я все одно працювала в барі, адже гонорарів недостатньо, щоб виживати в Лондоні. І 2,5 року, що я живу в Лондоні — найскладніший період мого життя. Це тільки в Instagram все красиво.
Лондон — це місто, яке просто ламає людей. А я ще й мови не знала — на майданчику вдавала, що все розумію, а по суті знала тільки свої репліки. І коли режисер казав: "Слухай, а може, скажеш отам інший текст?" — я стояла з отакими очима — розуміла, що не зможу. А ще й всі британці — я ледь розуміла, що вони говорять.
І відчувала себе тупою, найгіршою, відчувала, що я ніхто, що мене ніхто не знає, я не можу вільно говорити, висловлюватись...
Була смішна ситуація на репетиції фільму: ми сидимо, Гаррі щось розказує, я дико напружуюсь, щоб все зрозуміти, і раптом він каже: "А ти що думаєш з цього приводу?" І я… Я кажу: I think it's… Yeah, yeah, I agree. Yes, yes. Мені здається, вони всі думали, що я дуже дивна. (Сміється.) Тому, з одного боку, в мене були Канни й Берлінале, а за лаштунками — зневіра і відчуття, що ти просто ніхто. Але зараз, звісно, все вже краще: я як мінімум всіх розумію.
Як ти з цим впоралась?
Я й досі вчу англійську з репетитором. Просто американська англійська легша, а британська — просто… Просто звук. (Сміється.) Перший рік так точно. А коли я в барі працювала, було ще гірше. Уявіть: якийсь чувак напідпитку замовляє те, те і те — а я просто ні слова не розумію! Прошу повторити — і знову не розумію! Бо це ж назви всіляких віскі, в яких я теж нічого не розумію, хоча сказала, що в мене досвід ого-го!
Я просто вчила англійську і почувалась щодня впевненіше. Але той період був просто жахливим!
Розкажи, як ти потрапила у фільм до Гарріса Дікінсона?
Насправді нічого особливого — через кастинг. Агентка прислала проби на роль. Я кажу: "Ого — я знаю його як актора!" Виявилось, він знімає свій дебют — я так здивувалась! Просто записала самопроби, за два тижні мене запросили на живий кастинг у Лондоні. Я прийшла, познайомилася з Гаррісом, він сказав свої ремарки, я дивом зрозуміла, що він мав на увазі й двічі зіграла сцену. За тиждень агентка сказала: "Ця роль твоя".
І якими були зйомки порівняно з українськими?
Чесно кажучи, в Україні в мене були тільки хороші проєкти — я не знімалась у поганих телевізійних серіалах, не зіштовхнулась з якоюсь непрофесійністю чи поганим ставленням. У Британії, звісно, інший рівень із погляду комфорту для актора. Це ніяк не допомагає краще грати, але комфорт створює: тебе привезли, завезли, в тебе свій вагончик, тебе питають, що потрібно. Звісно, кращі гонорари. Але по суті великої різниці немає.
Яка в тебе роль у цьому фільмі?
Не головна, але дійсно важлива, бо допомагає головному актору розкритись. Я граю Рамону, подругу головного героя — Майка.
Вона брутальна дівчина, що любить погуляти — Гарріс написав її зі своєї подруги часів, коли він працював у готелі.
На "Молодості" представлені три проєкти за твоєї участі? Які ще два?
Це два короткометражні фільми, які теж знімались у Лондоні. Перший, Tomorrow Never Comes, зняла українська режисерка, яка закінчила круту кіношколу NFTS.
Ми знімали цей фільм на плівку, спеціально у школі будували київську квартиру, бо це історія про стосунки двох людей під час війни, київська історія. І мене вразило, що всі детальки привозили з Києва — аж до солі. Дуже професійна робота, хоч і студентська. Там я зіграла головну роль.
Другий фільм зняла грузинська режисерка, яка закінчила в Лондоні іншу кіношколу. А продюсер був український. Це теж історія про війну. Тобто це дві короткометражні роботи про війну в Україні, які знімалися в Лондоні.
У Лондоні ж багато росіян — ти стикаєшся з ними, можливо, на кастингах?
До речі, дуже рідко — в принципі рідко чую російську в Лондоні, на відміну від Берліна.
А на кастингах… Був випадок, коли мене запросили на проби в серіал "Білий лотос" — на роль росіянки. А в мене політика така: краще я зіграю росіянку, ніж росіянка матиме цю роботу. Тим паче, якщо росіянка за сценарієм трошки неадекватна. Але потім виявилось, що на роль там був затверджений Мілош Бикович — пропутінський серб, фактично російський актор.
І я написала своїй агентці, що не зніматимусь там — скинула відео, де він із Путіним обнімається. Хоча це ж "Білий лотос", це ж HBO, це ж знімання в Таїланді...
А за тиждень його виперли з проєкту… І так буває.
До речі, у Британії, на відміну від США, на ролі росіян часто беруть не росіян — це певна солідарність з Україною, і я відчуваю, що британці дуже проукраїнські.
А ти не думала далі поїхати до Америки?
Я стільки пережила в Лондоні й ледь-ледь почала почуватися тут нормально. І зараз знову переїжджати кудись і знову переходити оці всі сходинки еміграції буде дуже складно.
Я собі пообіцяла, що якщо мені звідти прийде якась роль і зйомки будуть там, я, звісно, з радістю поїду і знімуся, подивлюся, як там взагалі. А просто їхати в нікуди не бачу сенсу. Хоча, звісно, там індустрія найкраща у світі. Але мені здається, що мені ще морально рано в цей бізнес.
Вся правда про кіно
Ти в травні побувала на Каннському кінофестивалі з фільмом Гарріса — як тобі там? Круто, чи ти вже звикла до цього всього?
Я б сказала, що всі мої очікування розбились об лід. Не хочу казати, що саме там сталось, але в Каннах я зрозуміла, що таке кінобізнес. І це все не так казково, як усім здається — це тупо бізнес, і це переважно про гроші — все жорстко.
Тобто, з одного боку — це Канни, море, сонце, багато зірок, вечірок, шампанського, але є й інший бік, до якого я не була готова. Я була шокована: гроші, гроші, всі продають себе — "Я актриса", "А я продюсер", "А в мене новий фільм, мені потрібно фінансування" тощо.
Я не знаю, чи коли-небудь зможу так себе продавати.
У тебе, до речі, була цікава сукня від Івана Фролова...
У Лондоні в мене є хороша подруга-стилістка, українка Галя. Вона сказала: "Давай, я допоможу тобі щось знайти" — і запропонувала такий яскравий рожевий образ. Мені ця сукня сподобалась, Фролов погодився, вони прислали сукню в Лондон. Але я була просто шокована тим, як мене захейтили за цю сукню в Instagram!
Це ж був ранковий показ, і в мене була ідея, що для нього потрібна була не якась супервечірня розкішна довга сукня — вайб був інший, бо всі прийшли на показ із похмілля. І я була переконана, що цей варіант сукні класний. Тому здивувалася через кількість коментарів про те, що це "жахливо". Не "Українка в Каннах", а "Українка в Каннах в жахливій сукні".
Хоча це теж мене підготувало до наступних кроків, бо успіху без хейту не буває.
А з якими почуттями ти приїхала на фестиваль "Молодість"?
З великим піднесенням! Фестивалі для мене — завжди свято, я їх обожнюю!
Хочу дивитись багато кіно, не вилазити з кінозали, знайомитися, бачити своїх колег, дуже радію, що там будуть оці три мої роботи. Хвилююсь, як їх сприйме український глядач. І просто хочу добре провести час у Києві.
Інший шлях
Ти ж торік вийшла заміж — твій чоловік Данило Шраменко теж український актор і режисер. Як ви познайомились?
Ми були знайомі вже давним-давно. Ще після "Королів репу" він мені написав: "Яка гарна роль, я вас вітаю, ви чудова!"
Але зустрічатись ми почали в Берліні, коли він зі своєю театральною командою приїхав робити виставу про війну Bunker Cabaret. Ми познайомились, разом переїхали до Лондона і, власне, одружились тут.
Данило тут теж робить вистави. До речі, в тих двох короткометражках, що будуть на "Молодості", ми знялися разом — я завжди його намагаюсь притягувати до роботи, а він мене.
Ти казала, що сама хочеш бути режисеркою. Є такі плани зараз, чи все ж більше зосереджена на акторстві?
Ні, зараз я точно вся в акторстві, але в майбутньому хочу зняти свій фільм. Зараз спостерігаю, набираюся досвіду. Мені чомусь здається, що коли я досягну успіху в акторстві, в мене будуть зв'язки, і простіше буде зняти свій фільм.
Бо мені не хочеться вчитись п'ять років, потім зняти першу короткометражку, потім другу, третю — так зазвичай має бути. Але я чомусь хочу по-іншому. Скину продюсерам сценарій, а вони скажуть: "О, вау, знімімо фільм!"
А в акторстві яка найбільша подальша мета — "Оскар"?
Це було б непогано, але я просто хочу зніматись, набувати досвіду, експериментувати, працювати з талановитими режисерами. От, наприклад, нещодавно прочитала сценарій українського режисера, який мене просто вразив — це 11 з 10! І моя мрія — знятись у цьому проєкті. Але там проблеми з фінансуванням, як завжди у хороших молодих режисерів. Та я була б щаслива працювати в цій історії.
Тому хочу крок за кроком робити свою справу, вчитись, працювати над собою, своєю грою, англійською, акцентом тощо.
Роботи — непочатий край!
