Будні патологоанатома: "Люблю квізи в соцмережах, де можна вгадати діагноз за зображенням тканини"

Фото: особистий архів Катерини Гурської

24-річна Катерина Гурська — лікарка-інтерн патологоанатом у Національному інституті серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова. Ще зі школи її захоплювали природничі науки, а згодом дівчина обрала для себе шлях у складній та цікавій медичній сфері. 

"ТиКиїв" поспілкувався з Катериною про стереотипи у професії, специфіку роботи патологоанатома та життя поза лікарнею.

"Я обрала патологічну анатомію, щоб розвиватися науково"

Розкажи, будь ласка, як ти починала навчання в медичному університеті та коли визначилася зі спеціалізацією?

Мене ще зі школи завжди цікавили природничі науки — біологія, хімія. Мені це приносило величезне задоволення, бо ти вивчаєш те, що щосекунди відбувається всередині та навколо тебе. Довгий час я не могла визначитися, що саме обрати на перетині цих наук. Як і більшість, проходила різні профорієнтаційні тести, тренінги. І вже перед 11 класом зрозуміла: найбільш органічно почуваюся в медицині, у спільноті вивчення людського тіла й лікування хвороб.

У медичному університеті навчання відрізняється від "класичної" системи. У нас немає окремо бакалаврату й магістратури — є неподільна магістратура, яка триває шість років. Умовно її можна розділити на дві частини. Перші три курси — це базові дисципліни: анатомія, гістологія, мікробіологія, фармакологія тощо. Розклад стабільний, як у школі: якісь предмети двічі на тиждень, якісь один раз. А от з четвертого по шостий курси побудовані циклами. Наприклад, цикл терапії — два з половиною місяці: щодня на парах у конкретному відділенні на базі лікарні. Потім цикл закінчується, і починається новий. Попри все, це дуже цікава система, бо ти повністю занурюєшся в дисципліну.

Вибір патанатомії прийшов не одразу. На третьому курсі я спробувала попрацювати в патогістологічній лабораторії асистенткою лікаря. І мене дуже захопило, наскільки ця спеціальність наукова. Насправді патологічна анатомія відкриває найбільше можливостей для наукового розвитку, бо жодне дослідження неможливе без клітинного рівня. Саме там відбуваються зміни, які призводять до хвороб.

Тому після шостого курсу, під час розподілу, я обрала патологічну анатомію, щоб розвиватися науково. Ще під час студентства я більше тяжіла до науки, ніж до клініки: брала участь у конференціях, конгресах, конкурсах, писала наукові роботи.

Як ти потрапила на інтернатуру в Інститут Миколи Амосова? Якою є атмосфера в такому важливому місці для всієї медицини?

Мені дуже пощастило з місцем інтернатури. Розподіл завжди викликає тривогу у випускників медуніверситетів, бо від нього залежить, у кого ти навчатимешся і який матимеш простір для розвитку. Я рада, що потрапила саме до Інституту Амосова — це потужна установа у сфері серцево-судинної хірургії, яка мене завжди цікавила.

У відділенні моєю кураторкою є Валентина Петрівна Захарова — людина, яка працювала ще із самим Миколою Амосовим. Вона часто розповідає про ті часи, коли все лише починалося, і це надзвичайно цінно.

З чого складається твоя робота в лікарні?

Є стереотип, що патологоанатом зранку до ночі робить розтини померлих пацієнтів. Насправді це не так. Так, у практиці лікаря, який працює в лікарні, є розтини, але вони займають приблизно 10–15% часу. Основна робота — це дослідження біопсійного матеріалу та операційного.

Патологоанатом досліджує саме хвороби. Якщо пацієнт помер у лікарні від захворювання, тоді проводиться розтин. Але насильницькі смерті — це вже робота судмедексперта.

Є ще важливий момент: зараз розтин роблять лише за згодою родичів. Тобто просто так пацієнта ніхто не направить у відділення.

Велика частина роботи пов'язана з мікроскопом і різними методами фарбування тканин для полегшення аналізу. Якщо загуглити "патогістологія", можна побачити різні рожево-фіолетові знімки, які виглядають, як кадри з "Барбі". З цього починається будь-яке дослідження хвороби.

Від того, як я інтерпретую ці клітини через мікроскоп, залежить діагностика, яку отримає пацієнт, і лікування, яке йому призначать.

Від моєї роботи часто залежить життя людини.

І саме це мене надихає працювати з гістологічним матеріалом.

Розкажи детальніше про дослідження: як вони проходять і для чого потрібні? Які діагнози можна встановити?

Усе починається з того, коли матеріал надходить у лабораторію. Перший етап — так звана вирізка матеріалу. І це робить саме лікар, а не лаборант, як часто думають. Лікар визначає, з якої частини правильно взяти матеріал, як його покласти в касету, щоб у підсумку отримати якісний препарат.

Далі препарат фіксується у формаліні, проходить через різні концентрації спиртів для зневоднення, після чого його заливають у парафін. З парафінових блоків на мікротомі нарізають зрізи, які фарбують і готують до дослідження.

Вид фарбування також обирає лікар залежно від того, що потрібно дослідити. Якщо ж потрібно оцінити зрілість сполучної тканини, використовують інші методи.

Насправді патологічна анатомія ще й візуально дуже красива. Є навіть хештеги в соцмережах — #pathologyart, #pathart. Лікарі публікують мікрофотографії тканин, які іноді складаються у фігури — сердечка чи тваринок. Це справжнє мистецтво.

Після фарбування препарат потрапляє до лікаря, який досліджує його під мікроскопом, описує зміни та формує висновок. Патологоанатомічний висновок складається із трьох частин:

• Макроскопічний опис — це те, що ми бачимо неозброєним оком — наприклад, клапан серця, його колір, консистенція.
• Мікроскопічний опис — те, що видно під мікроскопом: зміна клітин, їхня форма чи наявність зайвих клітин.
• І результат — діагноз, який ґрунтується на цих двох частинах.

"Коли я кажу, що я лікарка-інтерн патологоанатом, у людей завжди шок і подив"

А чи доводиться тобі напряму контактувати з пацієнтами?

Ні, з пацієнтами ми не контактуємо, цим займаються клініцисти. Ми можемо спілкуватися з родичами перед проведенням розтину: пояснюємо механізм смерті та беремо дозвіл на процедуру. А з пацієнтами, у яких беруть біопсію для дослідження, працюють терапевти чи хірурги.

З якими стереотипами про свою роботу ти найчастіше стикаєшся?

Другий стереотип — що ми весь час лише робимо розтини. Насправді більшість часу ми працюємо з мікроскопом.

Є й загальний, сексистський стереотип — що жінка не може бути успішною в медицині й водночас зберігати work-life balance. Серед лікарів він не дуже поширений, але серед людей поза медициною таке уявлення часто трапляється.

А хто твої колеги у відділенні? Як можеш описати ваш колектив?

У нас є чотири інтерни мого року, ми вступили торік й закінчуватимемо в січні 2026-го. Є ще одна інтерн на рік молодша. Серед науковців — моя кураторка Валентина Петрівна, доктор медичних наук, і ще одна колега, яка займається переважно наукою.

Також із нами працює завідувач відділення Кіпіоро Анрі Деміан — він дуже багато нам дав знань і постійно знайомить із новими методами, показує, як можна по-іншому оцінювати тканини. І ще двоє лікарів-патологоанатомів, які працюють у відділенні.

Загалом мені дуже пощастило з колективом. У нас немає цього стереотипу "молодший колега нічого не вміє". Навпаки — всі діляться досвідом, новими гайдлайнами, практиками. Атмосфера справді дружня та навчальна.

А як проходить твій робочий день?

За розпорядком ми починаємо о 8-й ранку. О 9-й відбувається "п'ятихвилинка": всі лікарі збираються в залі й коротко звітують про пацієнтів у відділеннях. Без персональних даних, тільки клінічна інформація. Це триває від 20 хвилин до години, залежно від навантаження.

Далі всі розходяться по відділеннях. Робочий день інтерна триває до 15:00. Якщо потрібно щось доробити чи підготувати звіт — можемо затриматися. Якщо робота завершена раніше — іноді відпускають швидше. На відміну від клініцистів, у патологоанатомів немає добових чергувань.

"Я завжди бачила майбутнє в українській науці"

Чим ти любиш займатися у вільний час, окрім роботи й навчання?

Амосов колись сказав, що медики природжені на постійне навчання. Так і є. Навіть у вільний час я часто вчуся. 

Цього літа я пройшла дві школи: з онкології, організовану лабораторією CSD, а також з біоінформатики, яку проводили Київська школа економіки та ГО "ГМО". Це було дуже корисно й дало поштовх для подальших досліджень.

А поза медициною моє улюблене хобі — шахи. Один із моїх дідусів був арбітром Міжнародної федерації шахів, він мене вчив із дитинства. Я люблю грати онлайн — це чудовий спосіб потренувати мозок і випадково зіграти із суперником хоч з іншого континенту.

Я знаю, що ти також вивчаєш багато іноземних мов. Чому це для тебе важливо?

Для науковця знання іноземних мов — це must have. Усі сучасні гайдлайни й підручники спершу виходять англійською. Якщо ти не володієш мовами — ти втрачаєш половину можливостей.

Я знаю англійську й німецьку з сертифікатами C1, маю гарний рівень польської — колись навіть брала участь у всеукраїнській олімпіаді з польської мови та літератури й посіла призове місце. Зараз менше практики, але підтримати розмову можу. У школі ще вивчала французьку.

Я активно спілкуюся з колегами в X (колишньому Twitter), там є цікаві хештеги: #PathologyArt і #TooCloseToDiagnose. Останній — це фактично медичні квізи, коли лікарі викладають зображення, а колеги мають вгадати діагноз. Це дуже інтерактивно й корисно.

Ще я викладаю англійську й німецьку для студентів, які планують вступати до медичних вишів. Часто абітурієнти недооцінюють значення мов, а без хоча б рівня B2 навчатися за кордоном дуже складно.

Багато моїх колег чи однолітків бачать можливості за кордоном і прагнуть вступити до закордонних університетів. Я, наприклад, навіть отримала офіційне запрошення на навчання в магістратурі серцево-судинних наук одного з топових університетів Німеччини. Але я завжди бачила своє майбутнє в українській науці. У нас працюють дуже сильні фахівці, і тут можна проводити висококваліфіковані дослідження. Тому я обрала залишитися в Україні — і ніколи не шкодувала про це рішення.

Мене надихає, що в нас формується покоління фахівців, з якими можна навчатися та створювати круті проєкти. Це варто продовжувати!

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter