Любив збирати квіти, цитувати Сосюру й сміятися з комуністичної партії: яким був В'ячеслав Чорновіл?
В'ячеслав Чорновіл у день ухвалення Декларації про державний суверенітет, 16 липня 1990 р. Архівне фото
24 грудня 1937 року в селі Єрки на Черкащині народився В'ячеслав Чорновіл — журналіст, дисидент і правозахисник, який став символом боротьби за українську незалежність. І навіть після трагічної загибелі він залишається орієнтиром національної самосвідомості.
Постать Чорновола — непересічна, але інколи надто канонізована. З нагоди річниці його народження ми хочемо познайомити тебе зі справжнім Славком Чорноволом: маленьким хлопчиком, який любив збирати квіти й писав у місцеву газету про шовкопряда; студентом, що усвідомив свою національну ідентичність і долучився до шістдесятників; бунтівником, який сміявся з комуністичної партії — і це лише частина того, ким він був насправді.
Ми висловлюємо вдячність Музею шістдесятництва за надані світлини й архівні матеріали, а також закликаємо відвідати інсталяцію в особистому кабінеті В'ячеслава Чорновола, що є частиною музейного простору.
Дитячі спогади
Пронизані теплом спогади з дитинства В'ячеслава Чорновола залишила його сестра Валентина. Вона багато розповідала про чуття брата до природи: "Квіти любив збирати: ромашки, васильки. Завжди приносив букети цих квітів". І до подорожей: "Він дуже любив збирати гриби. Я з ним у Карпати ще школяркою ходила. І він завжди, поки ми ще спали в наметі, приносив ці гриби".
А ще ділилася згадкою про те, що В'ячеслав був надзвичайно відповідальним і дисциплінованим.
Я пам'ятаю в хаті ту кімнатку В'ячеслава, той твердий тапчан, на якому він спав. Дуже добре пам'ятаю розклад на цілий тиждень, який висів одразу ж ліворуч. У нього було все сплановано: він займався спортом, бігав.
Кумедним видається епізод, пов'язаний із письменницькими амбіціями Славка. Колись він згадував про це сам, а згодом Валентина підтвердила: хотів стати поетом, та позаяк вірші не вдавалися, покинув цю справу й подався в журналістику.
Ще у шкільні роки хлопчик надсилав короткі есеї до місцевих газет і якось навіть отримав медаль "за щось про шовкопряда". До речі, попри любов до літератури, у навчанні майбутньому журналісту легко давалися всі предмети, навіть математика.
Студентство, шістдесятники та зухвалі жарти про партію
Студентські роки визначилися зміною поглядів і утвердженням власних орієнтирів. Чорновіл приїхав до Києва й жахнувся: в інтернаціональному світі комунізму його цькували за українську мову, а викладачі в університеті "боялися ще слово сказати".
Саме в цей момент у житті тоді ще молодого журналіста з'являються шістдесятники. Вони, немов хвиля, затягують його у власний океан вільної творчості й українських сенсів. Тут В'ячеслав знайшов добрих приятелів і найближчих друзів, з якими до останнього подиху відстоював власну ідентичність. І збиткувався з партії.
19 вересня 1964 року шістдесятники святкували спільне 70-річчя Івана Світличного та Алли Горської. Обоє народилися в один рік, і кожному виповнилося по 35 років.
Святкове дійство відбувалося в художній майстерні Людмили Семикіної. За ініціативою ювілярів була задумана весела забава, однак жарти мали політичний підтекст. Був створений ЦЮК — Центральний ювілейний комітет, а його головою обрали тоді 27-річного журналіста В'ячеслава Чорновола.
Того ж дня, за спогадами Ірини Жиленко, відбулася весела художня лотерея на користь прикутого до ліжка молодого письменника з Житомира Євгена Концевича, якому друзі збирали кошти на магнітофон. Згодом подібні лотереї шістдесятники влаштовували на користь політв'язнів та членів їхніх родин.
Знаєш улюблену пісню Чорновола?
Поміж частинами життєвої історії дисидента хочемо поділитися ще кількома випадковими-невипадковими фактами. Ось, наприклад, історія про те, як В'ячеслав Чорновіл раз і назавжди поставив крапку в питанні "язика" із сестрою Валентиною, влаштувавши їй "холодний душ":
Він уже був студентом, приїхав додому. Це було надворі, біля хати — умивальник. Я мила руки, ми про щось говорили. У нас у селі казали "конєшно", а не "звичайно", і "навєрно". Ну, я щось таке й сказала. Він витягнув із криниці відро холодної води, на мене вилив і сказав: "Оце тобі "конєшно", оце тобі "навєрно". Цей холодний душ — на все життя.
Прихильники Володимира Сосюри можуть потішитись з того факту, що Славко любив читати напам'ять передмову до поеми "Мазепа". А його улюбленою піснею, до речі, була "Мелодія" Мирослава Скорика.
Арешти, заслання й знущання з КДБ
Зі вступом до університету національна позиція Чорновола стала чіткою, а думки — безкомпромісними. Однак чи не першим пунктом відліку в історії його політичної боротьби вважають протест у кінотеатрі "Україна". Далі — арешт, правозахисна діяльність, участь у Гельсінській групі, створення збірки "Лихо з розуму", розповсюдження "Українського вісника" та ще два терміни. Під час заслання В'ячеслава відправили до найвіддаленішої табірної точки Якутії — далі на схід висилали лише Василя Стуса.
Український дисидент отримав від КДБістів прізвисько "неугомонний". На допитах він знущався з них, кидав уїдливі кпини й кепкував з неосвіченості.
Слідчі, які вели справу Чорновола 1972 року, стогнали — вже боялися запрошувати його. Його інтелект, орієнтація в будь-якій сфері доводили їх до божевілля.
Чорновіл міг мучити слідчих годинами й водночас жодного разу не свідчив проти друзів. Уперше йому висунули обвинувачення саме як свідку. Під час розгляду справи проти братів Горинів, Мирослави Зваричевської та Михайла Осадчого він заявив судді й прокурору, що "жодних показів давати не буде, тому що вони є злочинцями й порушують закон, проводячи засідання в закритому режимі…".
Красномовними фактами про період заслання вкотре слугують спогади сестри Валентини:
В'ячеслав увесь час боровся. Хейфец, єврейський письменник, який був разом із ним у таборі, називав його "зеківський генерал". Він у таборі організовував політв'язнів на боротьбу, виборював статус політв'язня, перебував у штрафних ізоляторах, оголошував голодування — бо це був єдиний спосіб протесту.
Незмінною підтримкою для Чорновола залишалася його третя дружина Атена Пашко. Офіційним подружжям вони стали вже в засланні — у 1978 році.
Народний рух України
Завершальним розділом у життєписі В'ячеслава Максимовича стала політична діяльність. Він увійшов до сесійної зали Верховної Ради як лідер Народного руху України — команди, в якій, як він вважав, зібрав однодумців. І яка зрадила його у 1999 році. Політична змова стала для нього сильним ударом.
Ось як це пригадує соратник Чорновола Ярослав Кендзьор: "Іван Драч сказав: "Ну, В'ячеслав Максимович, ну невже ви не бачите, що ніхто вас тут не сприймає? То, може, тоді треба тихо зібратися й піти з посади голови Народного руху України". І тоді В'ячеслав (він завжди говорив емоційно) дуже притишено каже:
Шановні колеги, за що ви мене так зневажаєте? За що ви кидаєте на мою адресу такий бруд? Мене в радянських таборах наглядачі не наважувалися так ображати, як це робите ви, мої нібито побратими".
Утім, навіть ця політична зрада не зламала Чорновола. Він працював далі, спілкувався з виборцями, знову почав збирати "Рух". Ніщо не могло затьмарити довіру людей. А ще — його минуле, історію й бачення, яке навіть конкуренти визнавали винятковим.
На зустрічі з виборцями, за два дні до загибелі, його запитали: "Ну як "Рух"?" Він відповів, трохи стомлено, та як завжди оптимістично: "Все, я "Рух" зібрав докупи. Усе в порядку".
