Науковиці НАН України — про мрії, мотивацію та роботу в академії під час війни
Колаж "ТиКиїв"
27 листопада Національна академія наук України відзначає день свого заснування. Вже 107 років вона залишається найбільшим центром наукових досліджень країни. Академія продовжує працювати й в умовах війни, попри недофінансування та відтік кадрів: за даними МОН, із початку повномасштабного вторгнення кількість вчених в Україні скоротилася приблизно на 20%.
Редакція "ТиКиїв" спільно з організацією INSCIENCE поспілкувалася з трьома науковицями НАНУ. Що мотивує вчених продовжувати роботу в академії та якими є їхні найзаповітніші професійні мрії сьогодні — дізнавайся у нашому матеріалі.
INSCIENCE — організація, що популяризує науку й доказову медицину, підвищує їхню цінність у суспільстві та формує науковий спосіб мислення. Під егідою INSCIENCE працюють: науково-популярний лекторій для дітей Science Kids, проєкт про жінок у науці "Науковиці", платформа доказової інформації про здоров'я "Бережи себе", менторська програма "БУДЬ" і проєкт INSCIENCE Business.
Дар'я Добричева
Кандидатка фізико-математичних наук, старша наукова співробітниця відділу позагалактичної астрономії та астроінформатики Головної астрономічної обсерваторії НАН України
Про найцінніше в роботі
Найцінніше — це люди, які мене оточують. Можливість спілкування із професіоналами й фанатами своєї справи, які попри постійне недофінансування представляють українську науку на світовому рівні.
Астрономам, мені здається, щастить найбільше, коли йдеться про подорожі. Бувши молодою вченою, я об'їздила пів Європи, була в США. Для молодих астрономів є багато можливостей отримати грантову підтримку від організаторів конференцій по всьому світу. Звісно, якщо ви представляєте гарні результати роботи. Саме це допомогло мені побачити світ.
Останні років сім молоді вчені можуть створювати молодіжні лабораторії та групи від НАН. Це дозволяє отримати більше фінансування на проєкти протягом 2-3 років, що є дуже важливим.
Про те, що мотивує працювати в академії попри війну та брак фінансування
Я хочу бути корисної для своєї держави. Чесно зізнаюся, мені страшно йти у військо, тому намагаюсь допомагати країні там, де я можу. А що я можу? Розвивати науку тут, в Україні.
Державне фінансування науки дуже обмежене. Моя ставка старшої наукової співробітниці — 12 тисяч гривень, і держава може мені забезпечити лише половину. Саме так, половину. Гроші для життя я заробляю у складі команди українських вчених, коли ми виграємо українські гранти, наприклад НФДУ, або міжнародні, наприклад, ЄС. Але для того, щоб подаватися на такі гранти, треба мати гарну команду талановитих вчених, оскільки конкуренція дуже велика. Утім, мені дуже пощастило з людьми, які мене оточують.
Нещодавно, досліджуючи морфологію (типи) галактик за допомогою методів машинного навчання, ми знайшли дуже рідкісну галактику з полярним кільцем. Результати досліджень ми вже опублікували в одному з найпрестижніших наукових журналів світу з астрономії.
А до повномасштабного вторгнення я була у складі команди, яка займалась пошуком екзокомет — комет, які існують в інших зоряних системах. Чому це важливо? Комети — це лід і газ. Коли вони бомбардують молоду планету, лід тане, гравітація його притягує, і так, за сучасними розрахунками, утворюється атмосфера, а в потенційному майбутньому — життя. Нам вдалося знайти нові екзокомети, про що навіть написали в журналі Scientific American.
Результати наших досліджень, можливість представляти їх на престижних наукових конференціях, публікуватися в гарних наукових журналах, популяризувати Україну — це і є моїм мотиватором і свідченням, що я корисна цій державі.
Про найбільшу науково-професійну мрію
Звісно, мрії у всіх зараз одні — про Перемогу. Якщо йдеться про науку, то отримати Нобелівську премію за одне з моїх майбутніх відкриттів. Але, якщо серйозно, то зараз ми працюємо над тим, щоб отримати доступ до даних найбільшого у світі наземного телескопа LSST.
Жодна країна наразі не будує подібні телескопи самостійно. Багато держав укладають співпрацю, і кожна виділяє свій бюджет. Сьогодні вартість цього телескопу становить 600 млн доларів. І ті країни, які були засновниками, мають право першими отримувати дані. Інші держави можуть оплачувати доступ після введення телескопа в експлуатацію, на кшталт підписки на Netflix. Наскільки мені відомо, це близько 50 тисяч доларів щорічно.
В України навіть близько немає таких грошей. Моя керівниця і завідувачка відділу, де я працюю — професорка Ірина Вавилова — вже роки чотири шукає можливість отримати доступ до цих даних для наших науковців. Наразі ми подали заявку і чекаємо на результати. Тому вболівайте за нас. У разі успіху ми зможемо працювати з найкращими даними про Всесвіт. А далі, хто зна, може і до Нобелівської премії недалеко.
Анастасія Чигарева
Старша наукова співробітниця відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС України та НАН України
Про найцінніше в роботі
Найцінніше — можливість спілкуватися з досвідченими колегами, які мають багато теоретичних і практичних знань. Вони охоче діляться ними, і це дуже цікаво та корисно. Також я вважаю цінними спілкування з науковцями різних галузей — не лише моєї спеціальності. Зустрічі на конференціях, знайомство з їхніми роботами дуже розширює світогляд.
Про те, що мотивує працювати в академії попри війну та брак фінансування
Продовжувати роботу попри все дозволяє віра в те, що це справді важливо та може бути корисним для людей. Наш навколишній світ й, зокрема, атмосфера досі недостатньо вивчені. Що більше ми збираємо знання та складаємо цей пазл, то краще. До того ж наука про Землю справді дуже цікава — і це є чарівною мотивацією.
Про найбільшу науково-професійну мрію
Найбільша професійна мрія, звісно, — працювати у вільній Україні. І, можливо, бути залученою до масштабних міждисциплінарних проєктів, які розширюють наше розуміння того, як працює кліматична система Землі.
Юлія Іванчикова
Молодша наукова співробітниця Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, Research Assistant, Sea Mammal Research Unit, University of St Andrews, Scotland, UK
Про найцінніше в роботі
Таких моментів було декілька. Найважливіші — вступ до аспірантури Інституту зоології та запрошення на стажування в Шотландію після повномасштабного вторгнення. Коли море стало закрите для моїх досліджень, але була можливість продовжити роботу в Університеті Сент-Ендрюс, на Північному морі.
Також ціную участь у щорічній конференції молодих дослідників-зоологів, що допомагає бути в курсі подій. А ще я вдячна Інституту зоології за те, що сприяли моїй експедиції в Антарктику і підтримали моє бажання писати дисертацію та захищатися повністю англійською мовою.
Про те, що мотивує працювати в академії попри війну та брак фінансування
Найбільше мотивують історії попередників — науковців, які розвивали наш відділ століття тому. Вони робили це під час війни, коли було таке саме бідне фінансування, як і зараз, але на додачу ще і сталінські репресії. Навіть в такому непростому дослідницькому кліматі науковцям удавалося робити відкриття світового рівня та бути щасливими, розвиватися, мріяти, любити. Якщо їм вдавалося — то і ми зможемо!
Про найбільшу науково-професійну мрію
Моя найбільша мрія — дослідити акустичну еволюцію чорноморських морських свиней та відновити лабораторію біоакустики в Інституті зоології, яка працювала у 1970-х, а потім припинила роботу.
Читай також: "Жінки у бізнесі: київські підприємиці — про роботу в умовах війни, гендерну рівність і життя у столиці"
