Як і для кого відкривали нон-фікшн книгарню: історія "Збірки" на Рейтарській

Наталка Кузьменко, творчиня книгарні "Збірка". Фото: особистий архів

Книгарня, у якій немає художньої літератури, зате є купа текстів на найрізноманітніші теми, власне ком'юніті й навіть мінігалерея. Чув про такий концепт? Тоді саме час познайомитися зі "Збіркою" на Рейтарській, 17. Нон-фікшн книгарню вперше відкрили у 2024-му, а цього року перевідкрили на новій локації.

"Збірка" — книгарня, у якій не буде художньої літератури. Як і чому ти вирішила створити саме такий простір? 

Я вважаю, що якщо щось робити, то віддаватися цьому повністю. І оскільки я літературознавиця за фахом — української мови та літератури, — то добре розумію, наскільки широкий вибір української художньої літератури маємо. А ще ж є американська, європейська, література країн Африки тощо.

Для гідної реалізації такої книгарні потрібен дво- чи триповерховий будинок із кількома сотнями квадратних метрів — що значно перевищувало мій бюджет. Тому я вирішила зробити вужчий сегмент, але пропрацювати його максимально якісно.

На мою думку, я б узагалі відкривала ще вужчу книгарню. Наприклад, тільки з мистецькими книгами — про візуальне мистецтво, перформанс. Або книгарню, що спеціалізується на літературознавстві. Це дуже цікава ніша, я обожнюю ці книги. У нас навіть є кілька полиць із такою літературою — з цього могла б скластися окрема книгарня. Або ж книгарня лише з фотокнигами, яких у Києві досі немає, та й в Україні, мабуть, теж.

Тому зараз у нас найбільший офлайн-вибір фотокниг: їх можна відкрити, погортати, понюхати, потримати в руках — познайомитися з ними наживо. 

Для мене навіть формат книгарні нон-фікшн — це вже компроміс. 

У нас є психологічна література, що має попит під час обстрілів і травматичних подій. Є й полиці з класичним нон-фікшном — про тварин, рослини, космос, економіку, написані доступною мовою. Є велика шафа книг з історії та політології. І, чесно, мені бракує в Києві книгарні тільки з історичною літературою, бо попит величезний. Люди хочуть зрозуміти, як ми опинилися в цій точці, що відбувалося в Україні за останні 30 років, як виборювали незалежність, які були переломні моменти початку ХХ століття.

Хтось шукає прості відповіді — тоді ми пропонуємо книги Грицака чи Тімоті Снайдера. Але є попит і на глибокі дослідження вужчих тем. Наприклад, книга Наталії Старченко "Українські світи Речі Посполитої". Це потрібно і журналістам, і дослідникам, і науковцям. Така спеціалізована книгарня теж мала б сенс.

Окрім цього, у нас є напрями, пов'язані з мистецтвом, архітектурою, дизайном — графічним, предметним, інтер'єрним. Є книги про моду і полиця самвидаву. Також українські та іноземні журнали, настільки різні й численні, що з цього теж могла б постати окрема книгарня.

Тому для мене нинішній формат нон-фікшну занадто широкий і компромісний. Я б робила його ще вужчим. Думаю, згодом ми сфокусуємося на двох-трьох напрямах. Це дає змогу глибше зануритися в тему, ретельніше скласти добірку, уважніше ставитися до деталей. 

На перший погляд, здається, що нон-фікшн обмежує вибір. А насправді відкривається величезне поле для різних напрямів.

Так! Наприклад, у нас є кілька десятків книг про музику. У нас є історія українського рейву, електронної сцени. Нещодавно вийшла чудова книга журналіста Філа Пухарєва про історію української музики від 1960-х до 2000-х. Книги про теорію музики про українські та іноземні гурти, журнал про українську музику "Потоп" та DTF, але для мене цього недостатньо.

Полицю книг про музику доповнює добірка вінілу від Олексія Ковжуна.

Тобто нон-фікшн — це дуже об'ємна сфера. Ми намагаємося зосередитися на трьох основних напрямах: мистецтво й кураторські практики в усіх формах, фотокниги й книги про фотографію (їх ми виділяємо окремо, хоч фотографія теж є мистецтвом).

Крім цього, працюємо побіжно з літературою про кіно, мемуарами тощо. І це вже компроміс. Бо коли я занурююся у світ біографій чи мемуаристики, там виявляється стільки цікавого — і в нас, і за кордоном. Зазвичай у книгарнях пропонують класичні текстові книги, але у нас усе набагато цікавіше — є і фотокниги, і самвидав, книги-конструктори, мистецькі альбоми та багато іншого. Ми намагаємось розширити розуміння книги та показати хоча б кілька прикладів дивакуватих книг.

Хочеться показати все, але все охопити неможливо. Тому ми концентруємося на кількох напрямах, щоб вони були представлені максимально якісно. А все інше додаємо вже як другорядне.

Тоді перейдімо від ідеї до втілення. Чи закладено символізм у назві "Збірка"?

Символізм у тому, що збірка — це завжди зібрання чогось. У нашому випадку — це й кураторська добірка книжок, і спільнота людей, і збірка сенсів. Це постійна ком'юніті-рухливість навколо локації. І, звичайно, збірка різних івентів. 

Можеш пригадати відкриття "Збірки" на першій локації: як це було? 

О четвертій ранку, у день відкриття, ми з моєю сестрою ще закінчували клеїти цінники на книги. Зранку прийшли відчиняти книгарню, а книжки були не розставлені, тож цим займалися вже під час відкриття.

Близько дванадцятої почали приходити журналісти. Тоді ж приїхав український художник Михайло Алєксєєнко монтувати свою інсталяцію. Потім Тарас Ковач закінчував оформлення коридору. Я його попросила зробити балончиком напис із назвою книгарні на вході. Він випадково перевернув трафарет і літера "А" вийшла в інший бік. Так вона і залишилася віддзеркаленою на нашому логотипі.

Десь о третій-четвертій уже сходилися люди. Я давала інтерв'ю, і тоді сестра підійшла й сказала: "Тільки не хвилюйся, нічого страшного, але буква лишилася перевернута". Мене це навіть потішило, і ми вирішили зберегти таку ідею (Посміхається.). 

Трохи пізніше почали приходити друзі книгарні. Поруч була Оля Носко, яка займалася піаром і комунікаційною стратегією. Було багато друзів, знайомих — мені було дуже приємно.

Це був складний день, у якому відбувалося все й одразу. Здавалося, що можна нарешті видихнути, але насправді все тільки починалося.

А чому довелося переїхати? Це було твоє рішення?

Мені дуже подобається локація, де ми зараз. Раніше тут був бар "Малевич". Я час від часу бувала там, і навіть їхня чашка з мерчу досі стоїть у нас — ми знайшли її під час ремонту й залишили на пам'ять.

Місце більш прохідне, і мені подобаються наші сусіди. З одного боку — The Naked Room, далі нова галерея "369", праворуч — "Каштан" разом із "Зігзагом". 

Ми ніби вписуємося в такий собі золотоворітський променад відпочинку.

Натомість приміщення у дворі завжди має свої мінуси: людей треба спеціально зазивати, не можна шуміти, плюс двір постійно заставлений машинами. Це ускладнювало роботу. Тому щойно з'явилася можливість, ми вирішили переїхати.

Розкажи про переїзд? Як створювали нове місце?

Переїзд був непростим. Тепер я знаю, скільки коробок потрібно, щоб запакувати й перевезти книгарню, — і нікому не раджу повторювати цей досвід (Сміється.). 

Два з половиною дні я з колегою Марією пакувала книги. Потім вантажники перевезли все за чотири години. Я була вражена їхньою силою, чесно кажучи. Загалом ремонт та переїзд тривали місяць.

А далі історія повторилася: у день відкриття я все ще розставляла книги, майже до останньої хвилини. 

Мене дуже потішило, що вся спільнота, яка була з нами під час першого відкриття, прийшла й на друге — тільки вже в розширеній версії. Друге відкриття було гучнішим, але для мене особисто — значно спокійнішим.

Розкажи про книги до 500 гривень: у матеріалах про книгарню це часто згадують. 

Вони були й раніше. Ми просто вирішили наголосити на цьому, бо маємо багато мистецьких і подарункових видань, і з часом за нами закріпився образ книгарні "лише з дорогими книгами". Насправді це не так. У нас чимало книжок до 500 чи навіть 400 гривень — усі ці покетбуки не колекційні, але не менш цікаві. Просто це інший формат: тонший папір, простіше видання. Найдешевша книжка у нас коштує близько 150 гривень.

А найдорожча — 39 тисяч. Це фотокнига Ернста Гааса, яка вже давно розпродана і не перевидається. Вона важлива для його творчості, це підсумкове видання, тому й має таку високу ціну. 

Ми завжди намагаємося дати вибір. Наприклад, поруч із книжкою фотографа Бориса Михайлова за 10 тисяч у нас є його маленькі книги від 550 гривень. Тобто людина може сама вирішити: взяти компактну доступну книжку чи колекційне видання за десятки тисяч.

Ми прагнемо, щоб ціна не обмежувала цікавість — щоб кожен, хто хоче дослідити автора, міг знайти для себе варіант.

Отже, змінилося місце, але не сенси?

Абсолютно. Але ми додали ще й галерею — невеликий простір, 3 на 3 метри, який відкриється цього року. Поки що ми готуємо програму, це не так просто. Куратором буде український фотограф Михайло Палінчак.

Чому це важливо? У Києві є чимало галерей, але вони всі досить великі — від 20 квадратних метрів і більше. А маленький простір відкриває зовсім інші можливості. Ми вже спілкуємося з митцями, і їм цікаво працювати з форматом, де можна зробити виставку однієї фотографії, або, наприклад, залити приміщення водою, засипати глиною чи обклеїти мохом. Це зовсім інший підхід і дуже цікавий виклик.

А як тут з'явилася ця чудова мозаїчна вивіска?

Це художниця Інга Леві, яка долучилася до нашого мистецького ком'юніті довкола "Збірки". Я звернулася до неї з проханням придумати щось для входу, і вона дуже швидко відгукнулася.

У результаті з'явилася чудова мозаїка: напис "Збірка", поруч — відкрита чиста сторінка книги, а навпроти неї — дзеркало. Воно відображає ці сторінки, і коли ми заходимо всередину, здається, ніби потрапляємо у світ книги.

На минулій локації митці залишали малюнки на стінах. Хочеш відновити цю традицію тут — запросити когось, щось додати?

Ми абсолютно за такі ідеї. Але подібні речі не з'являються миттєво, їм потрібен час. От, наприклад, зараз у нас висять фотографії, більшість із них — подаровані. Фотографи самі приносять роботи, і це органічний процес. Ми нікого не змушуємо малювати чи залишати сліди на стінах.

На Рейтарській, 17 ми лише місяць, тож приміщення ще не встигло отримати нових "тегів". Думаю, через рік тут уже буде більш ніж достатньо таких деталей.

Як гадаєш, людям відгукується формат "Збірки"? І чи не виникало думки додати кав'ярню, щоб це була книгарня-кав'ярня?

Ні, ми не хочемо додавати каву чи їжу. Ми з командою створюємо простір для пошуку нового, для досліджень, для креативного розвитку — де книга є провідником у світ відкриттів. 

Наші відвідувачі підтверджують цю думку. Журналісти приходять за книжками, щоб мати ґрунт для статей. Науковці просять знайти чи привезти потрібні видання. Оператори й режисери надихаються фотокнигами — дивляться, як інші митці працюють із візуальною мовою, шукають прийоми, аналізують бачення. Видавці й дизайнери приходять вивчати, що виходить у світі, що роблять інші українські видавці. Це рухає і книжкову індустрію, і зін-культуру.

Тому наша мета — не нагодувати й напоїти. Ми хочемо іншого: щоб людина приходила сюди саме за книжкою, за натхненням, за новим досвідом.

І ми бачимо, що це працює. Люди знаходять час у вихідний, щоб провести пів години в пошуку чогось особливого. Хтось шукає японську літературу, щоб знайти баланс у повсякденності під час війни. Інші просять: "Порадьте щось новеньке, здивуйте". І тоді я показую, наприклад, фотокнигу Терін Саймон з її дивними проєктами чи Валіда Раада, який, зокрема, працює з темою війни. 

Для мене важливо підтримувати в людині цікавість, цю дитячу допитливість. Бо вона дає сили долати виклики дорослого життя, особливо під час війни. Не тому, що це "модно", а тому, що це рятує.

І попри всі труднощі — інфляцію, зростання цін — книга залишається доступним способом відпочинку. За 500 гривень ви можете повечеряти раз, а можете купити книжку й повертатися до неї тижнями. Це задоволення довге, глибоке й, на відміну від торта чи кави, воно залишає сліди не на вашій фігурі, а на способі вашого мислення, у вашому серці.

Ми завжди дослухаємося й до наших відвідувачів. Коли я відкривала книгарню, то думала, що розповідатиму людям про книжки. Насправді ж — вони розповідають про них мені, і це безцінно. 

Тому приходь, шукай, знаходь своє. А ми будемо поруч — з порадами, відкриттями й готовністю здивувати! Раді бачити тебе щодня з 11:00 до 21:00 на Рейтарській, 17!

 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter