"Після обстрілів люди приходять, щоб відчути підтримку": історія власниці кав'ярні, що об'єднує спільноту

Фото: Instagram-сторінка @ukr.kava

21-річна Олександра Пелюхня на початку повномасштабного вторгнення пережила окупацію Київщини: російські військові зайняли будинок її родини, а вони змушені були ховатися в підвалі. Цей досвід привів її до волонтерства та мрії про власну місію — створити патріотичний простір для спільноти, пам'яті та підтримки. Так у квітні 2024 року з'явилася кав'ярня UKR.KAVA на Троєщині.

Яким для тебе був початок повномасштабного вторгнення? Я знаю, що тобі довелося пережити окупацію Київщини. Як ти потім відновлювалася? Що тебе тримало?

У перші дні повномасштабного вторгнення я разом із родиною виїхала в Київську область — і, на жаль, потрапила в окупацію в Броварському районі. У наш будинок заселилися російські військові, а на подвір'я заїхала ворожа техніка.

Це тривало близько двох тижнів. Згодом відкрили "зелений коридор", і ми змогли виїхати до Львова. Там я почала працювати в благодійному фонді "Карітас" — це дало змогу повернути собі відчуття сенсу й користі, навіть після всього, що сталося.

Коли відбулася деокупація, у якому стані був ваш будинок?

На жаль, після того, як окупанти там жили, будинок виявився пограбованим. Частину речей знищили, частину — просто вкрали. На щастя, обстрілів не було — пошкодження залишилися лише "від людей".

Ти багато займаєшся волонтерством. Розкажи, з чого це почалося? Чим ти займалася у фонді?

Коли ми з родиною виїхали до Львова, тато буквально через кілька днів вирішив піти добровольцем — повернувся у Київ і проходив військову підготовку. Ми залишилися у Львові: я, мій хлопець, наші мами й брат.

Там ми всі разом долучилися до благодійного фонду — спочатку як волонтери. А потім мене з хлопцем взяли вже офіційно на роботу. Ми працювали в мобільних групах гуманітарної допомоги: розвозили продукти, речі, допомагали людям, які втратили дім.
Через кілька місяців ми повернулися до Києва й перевелися до київського осередку того самого фонду. Пропрацювали там приблизно до зими 2023 року.

Коли вирішила відкрити кав'ярню? З чого все почалося?

Під час роботи у фонді я зрозуміла, що моє покликання — це люди. Ті, хто має схожі культурні й патріотичні цінності, хто хоче робити свій внесок у перемогу й допомагати іншим.

Тоді в мене й з'явилася мрія — створити місце, де ці люди могли б зустрічатися, спілкуватися, знаходити однодумців.

Я почала цікавитися грантовими програмами, бо тоді якраз активно підтримували ініціативи малого бізнесу. Вперше подала заявку на грант на власну справу від "Дія".

Не все виходило з першого разу — мої заявки на грант чотири рази відхиляли. Але я не зупинялася, покращувала бізнес-план, пробувала знову. І ось на п'яту спробу нарешті отримала грант! Тоді я зрозуміла, що настав час ризикнути й спробувати зробити щось своє. Тому вирішила звільнитися з фонду й повністю присвятити себе цій справі.

Скільки грошей ти отримала та чи вистачило їх для старту?

Ми отримали 250 тисяч гривень. Але оскільки взяли приміщення з нуля — повністю фасадне, без ремонту, — цих коштів вистачило лише на невелику частину робіт, на стіни та підлогу.

Далі вже докладали власні зусилля та ресурси. І якраз у той момент татові надійшли бойові кошти. Ми їх інвестували у кав'ярню і вони допомогли нам завершити ремонт та відкрити заклад.

Назва кав'ярні UKR.KAVA звучить і дуже просто, і водночас патріотично. Як народилася ця ідея?

Під час ремонту й загалом створення концепції ми шукали патріотичну назву. Але, якщо чесно, жоден інший варіант не звучав так природно, як UKR.KAVA. У ній є і простота, і суть — українська атмосфера, український дух. Спочатку думали, що назва тимчасова, але вона настільки прижилася, що залишилася з нами. 

Що ти хотіла, щоб люди відчували, коли заходять сюди вперше?

Як я хотіла спочатку — так воно й сталося.

Мені хотілося, щоб люди, заходячи сюди, відчували причетність до чогось великого. Щоб розуміли: навколо є заклади, які гідно підтримують наших військових, і що вся ця підтримка — не дарма.

Також дуже хотілося, щоб панувала домашня атмосфера. І вона дійсно є, адже до нас приходять снідати у піжамах, працюють з ноутбуками, читають книжки. Це місце тепла, спокою і щирих зустрічей — саме так я його й задумувала.

Єдине, що не завжди дні бувають теплими… Є й сумні — коли ми додаємо нові фото загиблих на наш стенд пам'яті захисників.

Які ще трапляються виклики у роботі? Чи багато конкурентів біля вашої локації?

Ми відкрилися в ЖК "Милославичі" на Троєщині. Там є кілька закладів, де також продають каву, але ми відрізняємося своєю концепцією і підходом. У нас не просто кава — ми вкладаємо в неї сенс. Ми серйозно ставимося до процесу: працюємо з вагами, проходимо навчання, маємо професійну кваліфікацію бариста. Тому я не вважаю, що в нас є прямі конкуренти.

Серед викликів — те, що ми відкрилися саме в період тривалих блекаутів. Вже в перші дні зрозуміли, що без генератора не обійтись, і швидко його придбали.

Ще один непростий момент — це формування стабільної команди. Найчастіше баристи — це студенти. Для багатьох це перша робота, тому потрібно більше уваги, підтримки, навчання. Не можна просто "звалити" на людину все й відійти. Тож я буквально завжди працюю там разом зі своїми дівчатами. Команда для нас — це найважливіше.

Розкажи про команду. Хто ці люди, які у вас є історії? І яку роль ти виконуєш зараз у закладі?

Спочатку ми працювали вдвох з моєю кращою подружкою Лерою, а згодом команда поповнилася трьома баристами. Вони відразу пройшли навчання — і я разом із ними. Мабуть, уже десятий раз проходжу курси баристи, але люблю це робити разом із командою, бо це створює відчуття спільності.

Нещодавно, після масованого обстрілу Києва 10 жовтня, у нас кілька днів не було світла. Ми працювали втрьох, без електрики, води та інтернету, і тоді я зрозуміла: наша команда справді готова до всього. Хоч ми разом лише два місяці, дівчата вже як справжні бійці — стійкі, відповідальні, з характером.

Ми багато уваги приділяємо командному духу. Проводимо різні тімбілдинги — нещодавно грали у психологічну гру, а ще буває просто вибираємося в бар, п'ємо вино, говоримо про життя.

А один із найяскравіших тімбілдингів організував мій тато — ми їздили з дівчатами на полігон і стріляли зі зброї. Це був незвичний досвід, але він нас об'єднав.

Зараз я у кав'ярні — і бариста, і адміністратор, і постачальник, і прибиральниця. Працюю за графіком, разом із дівчатами ми по черзі стоїмо за баром. Раніше, коли кав'ярня тільки відкрилася, я ще паралельно працювала у благодійному фонді, але тепер повністю присвячую себе цій справі. Ми всі "варимося в одному котлі", як я люблю казати. І це, мабуть, і є секрет того, чому все тримається.

Яку каву ти любиш пити найчастіше? І з яких зерен готуєте у кав'ярні?

Раніше ми рік працювали на зернах з Бразилії, але потім стався різкий обвал ринку — і ми перейшли на каву з Ефіопії. Вона нам навіть більше сподобалася. Наші гості люблять міцнішу каву, і Ефіопія якраз чудово підходить на їхній смак.

Особисто я найбільше люблю звичайне капучино. Але нещодавно в мене сталася трагедія — лікарі тимчасово заборонили каву через аналізи крові. Тож зараз я на вимушеній "кавовій паузі" і рахую дні до того моменту, коли після курсу вітамінів зможу знову насолоджуватися улюбленим капучино. 

Зараз в Києві знову відключення електроенергії та води. Як ви працюєте? 

Нам пощастило, адже біля кав'ярні є бокс, де можна набрати воду, але, звичайно, коли нема світла, він не працює. Тому ми завжди готуємося заздалегідь: щодня разом із дівчатами набираємо кілька бутлів води на запас. Так само з генератором — заправляємо його бензином, тримаємо каністри на підстраховку.

Інтернет у нас теж працює — поставили оптоволокно. Через це до нас приходить багато фрілансерів із ноутбуками, особливо коли вимикають світло в ЖК.

Я нормально ставлюся до того, що люди приходять працювати в кав'ярню. Бувають різні ситуації. Наприклад, нещодавно прийшла жінка з ноутбуком — виявилося, вона викладачка в університеті і перевіряє дипломи студентів. Ми нікого не виганяємо, завжди намагаємося знайти місце для роботи.

Я кажу, що ми такий собі "Пункт незламності" — до нас часто приходять молоді матусі за гарячою водою, щоб погодувати дітей.

Був навіть випадок, коли у нас були всі столики зайняті, а сусіднє приміщення — це "Нова Пошта". Я взяла звідти подовжувач та одне крісло, і знайшла дівчині місце у нас, щоб вона могла попрацювати. Такі моменти доводять, що завжди можна знайти рішення.

Після обстрілів особливо багато людей приходять у кав'ярню. Насправді не лише за кавою, щоби повернутися до нормальності, а й просто відчути підтримку серед інших людей — це дивовижно.

У кав'ярні є куточок вшанування пам'яті про захисників — це чудовий приклад для інших бізнесів. На твою думку, чому важливо нагадувати про це у всіх просторах? 

Так, у нас дуже великий стенд — майже на всю стіну. Коли ми відкривали кав'ярню, там була лише метрова стрічка і три шеврони. Зараз стенд майже як я заввишки й повністю заповнений. Наразі тут близько 100 шевронів — це пам'ять про наших гостей та друзів, загиблих захисників. Завдяки їм ми можемо продовжувати працювати, і взагалі завдяки їм ми тут.

Вважаю, що це дуже важливо, тому що сьогодні може служити мій чоловік, завтра — ваш. Це стосується всіх нас.

Ми маємо разом шанувати пам'ять полеглих, бо вони віддали життя за те, щоб ми могли жити й насолоджуватися звичайними речами, наприклад, кавою.

Як ще ви підтримуєте військових? 

Окрім стенда, ми щодня долучаємося до хвилини мовчання та акції "хвилина донату". У кав'ярні всюди є сувеніри — відстріляні гільзи, браслети, різні дрібнички, які продаються за донати. Також є можливість задонатити прямо під час оплати чеку — 10 гривень або добровільну суму. За місяць ці кошти ми збираємо та передаємо на підтримку військових або конкретні потреби людей, які звертаються до нас за допомогою. Зазвичай донатимо в підрозділ мого тата, який і досі на службі.

У нас є знижка 25% на весь чек для ЗСУ, волонтерів та Національної поліції — і насправді усіх, хто робить внесок у перемогу.

Крім того, ми проводимо благодійні івенти, дитячі майстер-класи, малювання кавою чи вином для дорослих.

Ми також проводимо термінові збори коштів для конкретних людей. Наприклад, у серпні, коли під час обстрілу згоріла квартира хлопця, який викладав курси баристи для наших дівчат, ми швидко організували донати через соцмережі й буквально за кілька днів зібрали необхідну суму.

Ми щомісяця підтримуємо різні ініціативи — і військових, і людей, які постраждали від війни, і тих, хто робить свій внесок у перемогу.

Яким бачиш майбутнє UKR.KAVA?

Планую і мрію відкрити ще один заклад. Другий має бути ближче до центру Києва. 

Наразі з пошуком приміщення були невдачі, але концепція готова, є бізнес-план, і я активно працюю над проєктом. Ставлю ціль і роблю все, щоб її досягти.

Створювати бізнес під час війни доволі складно. Як думаєш, чому все ж варто починати свою справу зараз?

Я вважаю, що будь-який бізнес — малий чи великий — має працювати офіційно й сплачувати податки. Так ми підтримуємо економіку та наших хлопців, бо йдуть і військові збори.

Крім того, ми створюємо робочі місця, наймаємо людей офіційно, забезпечуємо молодь роботою. Це не просто бажання — це необхідність. Якщо всі робитимуть так, ситуація зміниться на 360 градусів.

Звісно, бізнес у війну — це виклик і ризик. Багато хто виїжджає або закриває справу. Але хто не ризикує, той не п'є шампанського. І це правда.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter