Хто з українських письменників міг отримати Нобелівську премію з літератури й чому вона досі не в нас?
Колаж: "ТиКиїв"
2022-й став першим роком в історії, коли Україна отримала Нобелівську премію. Її призначили Олександрі Матвійчук — правозахисниці й засновниці "Центру громадянських свобод". Інших "нобелівок", зокрема з літератури, у нас поки що немає. Можливість номінації українських письменників виникала неодноразово — від Франка до Ліни Костенко. Розповідаємо, яких літераторів нагороджують цією премією й чому її досі немає в українців.
Історія Нобелівської премії: кому її дають
Альфред Бернхард Нобель був шведським винахідником та підприємцем, свою славу й багатство він отримав за винахід динаміту, який запатентував у 1867 році. Зі зброєю його життя було пов'язане історично: його батько займався виготовленням і продажем мін та торпед. Збагачення завдяки динаміту було стрімким, але разом з цим Альфреда почали називати не надто приємно — "продавцем смерті". Щоб "відбілити" своє ім'я й залишитися в історії позитивним героєм, він у 1895-му, за рік до своєї смерті, залишає заповіт: щорічно віддавати всі відсотки від власного спадку на користь людству. А саме — 31,5 млн шведських крон, які щороку ділити між винахідниками, що здійснили найважливіші відкриття у п'яти царинах: фізиці, хімії, медицині, сприянні миру в світі та літературі.
До речі, у цьому списку немає математики, що невипадково: кохана дівчина Нобеля вийшла заміж за математика.
Нобелівську премію з літератури присуджують за "найбільш видатні твори в напрямку ідеалізму". Це необов'язково має бути класичний літературний твір, але такий, що має ознаки літературності, тому лауреатами ставали філософи й навіть політичні діячі. "Визнання поетичної композиції, яка свідчить про піднесений ідеалізм, мистецьку бездоганність та рідкісну комбінацію властивостей сердечності та розуму", — зазначено в правилах Нобелівського комітету.
Історія вручення премії з літератури й статистика
Нобелівську премію присуджують з 1901 року. До 2023-го Нобелівський комітет вручив 116 нагород з літератури — лауреатами стали 120 людей. При цьому сім разів її не давали: у 1914, 1918, 1935, 1940, 1941, 1942 і 1943 роках — через світові війни, або ж через відсутність достойного кандидата.
Зі 120 лауреатів 103 чоловіків і 17 жінок. Найбільша кількість лауреатів з Франції — 17, 13 — з Великої Британії, 11 — зі США, 8 — з Німеччини, 6 — з Італії, 6 — з Іспанії, 5 — з Польщі, 4 — з Норвегії, 4 — з росії (включно з СРСР), 3 — з Ірландії.
32 лауреати писали англійською мовою, 18 — французькою, 14 — німецькою, 11 — іспанською, 7 — шведською, 6 — італійською, 6 — російською, 5 — польською.
Найпершою жінкою, що отримала премію з літератури, стала Сельма Лагерлеф зі Швеції у 1909 році. Крім неї жінки здобували премію у 1926, 1928, 1938, 1945, 1966, 1991, 1993, 1996, 2004, 2007, 2009, 2013, 2015, 2018, 2020 та 2022 роках.
Середній вік лауреатів — 64 роки. Наймолодшим був Редьярд Кіплінг: він отримав премію у 42 (1907 рік), найстарша — англійська письменниця Доріс Лессінг — лауреатка 2007-го, вік якої на момент присудження премії становив 88 років.
Двічі лауреати відмовлялися від присуджених їм премій: Борис Пастернак (1958) — через тиск радянської влади. Диплом та медаль лауреата премії вручили його сину у 1989 році. Жан-Поль Сартр відмовився від премії у 1964-му, зазначивши у своєму листі до Шведської академії, що "письменник не повинен перетворюватися на громадський інститут".
Порядок присудження Нобелівської премії
Як серед сотень і тисяч талановитих письменників з усього світу визначити найкращого? Як про них узагалі дізнаються? Хто і як на це впливає?
Порядок присудження прописано в заповіті Нобеля, а кому дати премію з літератури визначає Шведська академія.
Все починається за рік до оголошення лауреатів: Нобелівський комітет надсилає анкети для номінації.
Висувати літераторів на Нобелівську премію мають право:
- члени Шведської академії, а також інших академій, інститутів та спільнот з подібною метою;
- професори літератури та лінгвістики найкращих вищих навчальних закладів світу;
- лауреати Нобелівської премії з літератури минулих років;
- очільники письменницьких спілок різних країн;
- власне Нобелівський комітет (4–5 обраних членів Шведської академії).
Цікаво, що чим більше разів номінується письменник (це може бути багаторазово), тим вища ймовірність отримати премію.
Щороку в жовтні академія розсилає 600–700 запрошень своїм колегам з різних країн світу, щоб вони запропонували кандидатів на Нобелівську премію. Зробити це потрібно до 31 січня, щоб Шведська академія впродовж весни змогла виділити у цьому переліку спочатку 20 найдостойніших письменників, а потім скоротити його до п'яти. За літо члени академії ще раз повинні ознайомитися з творчістю номінантів, щоб обговорити їхні кандидатури восени.
Ім'я майбутнього володаря найпрестижнішої у світі нагороди до останнього тримають у суворій таємниці. Навіть самі члени Нобелівського комітету з літератури під час обговорення кандидатур використовують не справжні прізвища поетів і письменників, а вигадані псевдоніми.
Ні, списки не можна переглянути — їх зберігають у таємниці 50 років! Лише найкращу п'ятірку письменників (шортліст) оголошують у травні. Все літо комітет ознайомлюється з їхньою творчістю. У жовтні оголошують переможця, а у грудні, у Нобелівський тиждень, — кожен з лауреатів отримує медаль, грошову винагороду (сума змінюється щороку, але це приблизно 1 мільйон євро) та зачитує лекцію. Це обов'язково.
Кому з українців могли присудити Нобелівську премію та чому її досі в нас немає?
Одна з причин очевидна: умова відбору — наявність державності в народу, представники якого подаються на премію. На жаль, Україна довго не відповідала цьому критерію. Були й інші причини: подавалися запізно (присудити премію можна тільки живому лауреату), і, звичайно, політика СРСР, яка внеможливлювала прояв будь-якої свободи та міжнародного визнання українців.
Позаяк "довгі списки" номінантів оприлюднюють лише через 50 років, ми ще довго не знатимемо точно, кого з українців номінували. Наразі підтвердженими залишаються четверо: Іван Франко, Павло Тичина, Ліна Костенко й Іван Драч. Серед інших дуже ймовірних варіантів: Василь Стус, Улас Самчук, Микола Бажан й Оксана Забужко.
Іван Франко
В архіві Шведської академії зберігається датований 1915 роком документ, де в списку претендентів фігурує прізвище Франка під четвертим номером. Номінував українського письменника священник УГКЦ з Відня, доктор Йосип Застирець. Кандидатуру Каменяра також підтримав доктор Гарольд Г'єрне з Упсали, проте лист із поданням надійшов до Стокгольма із запізненням, коли питання лауреатів вже вирішилося. У 1916-му Франко помер, а за правилами премію не можна вручати посмертно.
Василь Стус
Існує теорія про номінування на премію Василя Стуса в 1985 році, який на той момент був найзнаковішою постаттю української літератури. Але Стус був політв'язнем, відбував другий термін і не мав шансу вийти на свободу. Він помер 4 вересня 1985 року. Поета перед Нобелівським комітетом підтримувала діаспора. Наприкінці 1984-го в Торонто створили організацію "Міжнародний комітет для осягнення літературної нагороди Нобеля Василеві Стусові в 1986 році". У складі цього комітету на підтримку Стуса був Юрій Шевельов, кардинал Любачівський та багато інших. На жаль, не встигли...
Про причину засудження Стуса говорить Бьолль: "Його так званий злочин полягає у тому, що він пише свої поезії по-українськи, а це інтерпретують як антирадянську діяльність… Стус пише свідомо по-українськи. Це єдиний закид, що мені відомий. Навіть не закид у націоналізмі, що також легко застосовують, а виключно на підставі української творчости, що трактують як антирадянську діяльність".
Микола Бажан
У 1970-му на запит Нобелівського комітету Гарвардський університет висував на здобуття премії Миколу Бажана, але той відмовився, назвавши себе "недостойним". Ймовірно, причина була ідеологічною — такий розвиток подій не потрібен був СРСР.
Іван Драч, Павло Тичина та Ліна Костенко
У списку кандидатів на Нобелівську премію в номінації "Література" в 1967 році були присутні одразу три українські поети: Павло Тичина, Іван Драч і Ліна Костенко. Їхні кандидатури запропонував засновник Гарвардського інституту україністики Омелян Пріцак. Однак Нобелівський комітет сприйняв цю пропозицію як "прохання з політичним підтекстом", що передбачала "спеціальну мовну експертизу, яку складно було здійснити".
Майже кожного року виникає нова пропозиція чи обговорення потенційних номінантів та номінанток. 17 березня 2021 року Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики підтримав ініціативу номінувати Ліну Костенко на Нобелівську премію з літератури 2022. Однак для успіху номінації повинні повторюватися з року в рік, одна згадка — нічого не важить.
Оксана Забужко
Кажуть, що наразі всі шанси має Оксана Забужко. Вона відома в Європі, особливо в Німеччині та Польщі, її прозові твори своїми темами та вагомістю відповідають вимогам премії.
Що треба, аби українці отримали "нобелівку" з літератури?
Вивчаючи всю "кухню" Нобелівської премії, можна зрозуміти, що перемога у ній — не випадковість і не щасливий випадок, а "гра в довгу". Тож різним державним та культурним інституціям і діаспорі треба працювати злагоджено й цілеспрямовано для підтримки наших талантів. Відповідає на питання "Що робити?" Ростислав Семків — впливовий письменник, літературознавець, видавець та доцент Національного університету "Києво-Могилянська Академія":
"А що варто робити в українській ситуації — це починати зараз працювати на те, щоб в майбутньому ми отримали Нобеля. Чи відбувається це ближче, чи далі, але ми розуміємо за рішеннями останніх років, що Нобелівський комітет схильний до оригінальності. Попри всі скептичні розмови, отримала ж Ольга Токарчук премію? А це дає і нам шанси. Тож ми можемо прокинутися за 2 роки, а "нобелівка" у Ліни Василівни чи в Оксани Стефанівни, можна і далі рахувати…
Можуть бути дуже несподівані рішення. Я спілкувався з людьми з турецького ПЕН-клубу, то для них отримання премії Орханом Памуком було дуже несподіваним. "Є й кращі", — казали вони. В нашій ситуації може й трапитися так, що це може бути від початку російськомовний письменник або письменниця, які перейшли на українську. Для Нобелівської премії добре бути трошки дисидентом, трохи контркультурним, з якоїсь меншості, більш маргінальним. Може доходити й до абсурдних моментів".
