Кого кохали українські письменниці: Ольга Кобилянська, Леся Українка, Олена Теліга
Фото: колаж "ТиКиїв"
Ці три письменниці асоціюються зі свободолюбством, силою волі, фемінізмом і є символами української ідентичності. Всі вони жили у складні часи і для України, і для української жінки, але попри політичні й соціальні обставини, обрали літераторство своїм єдиним шляхом і рухалися ним до кінця життя.
Яким було їхнє приватне життя: чи були вони заміжні, хто надихав на творчість, підтримував? Маленький спойлер — складно. Жодна з трьох жінок не мала власних дітей, нерозділене кохання було швидше нормою, ніж винятком, а одна з них навіть зробила пропозицію чоловікові. Невдало... "Краще любити коней, ніж чоловіків фальшивих", — опісля казала Ольга Кобилянська.
"ТиКиїв" зібрав любовні біографії найвидатніших письменниць України: Ольги Кобилянської, Лесі Українки й Олени Теліги.
Ольга Кобилянська
Кобилянська була відомою феміністкою, однією з ініціаторок "Товариства руських жінок на Буковині". У юності прагнула стати кимось величним для жінок і "освобождающим їх із кайданів", наголошуючи, що жінка — це людина, яка має однакові з чоловіком права.
Кобилянська перейшла на українську, зокрема завдяки любові. Вона закохалася в щирого українця Євгена Озаркевича, рідного брата Наталії Кобринської.
Але найзнаковішим коханням у житті Кобилянської був Осип Маковей, літературний критик і редактор газети "Буковина". Вони познайомилися у 1895 році, коли Маковей переїхав зі Львова до Чернівців. Він вже знав її за творами, тож після переїзду відразу захотів зустрітися з нею. Між ними почалося близьке спілкування. Маковей допомагав Кобилянській редагувати її твори ("виправляв поганий стиль"), підтримував її в літературній діяльності. Ольга закохалася в нього майже з першого погляду, але Осип бачив у ній лише добру подругу. Протягом десяти років вони підтримували зв'язок: Ольга турбувалася про нього, висловлювала своє кохання в листах, але Маковей не відповідав їй взаємністю.
Кульмінацією їхніх стосунків стала пропозиція Кобилянської жити разом і почати нове життя. Вона спромоглася на цей крок, коли вони були знайомими вже 6 років. Однак Маковей відмовив, пояснюючи це тим, що не відчував до неї таких же сильних почуттів, як вона до нього.
Цікаво, що Ольга бачила причину відмови у віці: він був 1867-го року народження, а вона — 1863-го (познайомилися вони, коли жінці було 32 роки). Спершу вона збрехала йому про свій рік народження: Осип писав статтю про Ольгу Кобилянську, і йому були необхідні її біографічні дані. І письменниця "скинула" собі два роки. Тривалий час і Маковій, і всі українці вважали, що вона 1865-го року народження.
Осип Маковей одружився з іншою жінкою, яка теж мала ім'я Ольга. Кобилянська в листі до Лесі Українки називала дружину Маковея "грубий елемент". А Маковей вважав це одруження "найрозумнішим кроком у своєму житті" і був задоволений своїм вибором. Маковей продовжував свою літературну діяльність і залишився значущою постаттю в українській культурі. Помер він на 17 років раніше за Кобилянську.
"Я Вас стільки років так страшно любила, я носила для Вас рай у душі — як сонце. Я хотіла такий рай Вам уладнати", — писала Ольга Кобилянська в одному з листів до Осипа Маковея.
Всього збереглося 176 листів письменниці до літератора, з яких опубліковано лише 67. А листи від нього вона знищила після розриву. "Краще любити коней, ніж чоловіків фальшивих", — писала Ольга Лесі Українці.
Кобилянська прожила все життя самотньою й не мала своїх дітей, але насправді бажала "бути обнятою сильною чоловічою рукою".
Леся Українка
За 42 роки життя Леся Українка мала стосунки із чотирма чоловіками. За одного — вийшла заміж. З 12 років вона боролася з туберкульозом кісток і багато подорожувала в теплі країни, намагаючись поліпшити стан свого здоров'я. Померла у віці 42 років в грузинському селищі Сурамі на руках у свого єдиного законного чоловіка Климентія Квітки.
"У світі стільки несправедливо-прикрого, що якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливості безпосередньо, будемо ж поправляти її іншою несправедливістю — любов'ю!" — писала Леся Українка про кохання. Іван Франко про неї сказав: "Мимоволі думаєш, що ся дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну".
Максим Славінський — перше кохання Лесі Українки. Вони познайомилися, коли їй було 15 років, а йому — 18. Він був товаришем її старшого брата Михайла.
Славінський був молодим поетом, який захоплювався творчістю Генріха Гейне, як і Леся Українка. Стосунки між ними залишилися близькими. Вони мали спільні інтереси, але їхня дружба не переросла у романтичне кохання.
Причини, чому ці взаємини не розвинулися, достеменно невідомі. Знаємо, що мати дівчини Олена Пчілка недолюблювала Максима, але це навряд чи було вирішальним фактором. Сам Славінський був закатований у Лук'янівській в'язниці у 1945 році, так і не дочекавшись вироку трибуналу НКВС.
Нестор Гамбарашвілі — грузинський хлопець, який винаймав кімнату в родині письменниці, коли їй було 24 роки. Нестор був студентом, який навчався в Києві. Він був привабливим і харизматичним, що дуже подобалося дівчині. Вони обмінювалися уроками мов: Леся Українка навчала його французької, а він її — грузинської.
Нестор одружився з іншою багатою дівчиною, коли Леся Українка поїхала лікуватися до Ялти. Про це дізналася з листа матері й важко пережила зраду: "Попався, жучку, в панську ручку!" — писала вона. Гамбарашвілі не відповідав на її листи після одруження. Кажуть, що у 1958 році він плакав на могилі поетеси.
Сергій Мержинський — найбільше кохання Лесі Українки. Вони познайомилися в Ялті, де Сергій лікувався від туберкульозу легень. Сергій був інтелектуалом, перекладачем, громадським діячем та людиною з широким колом інтересів, до якого входив і театр.
Жінка глибоко кохала Сергія і часто їздила до нього в Мінськ, де допомагала йому з лікуванням. Проте її кохання не було взаємним: Мержинський вважав їхні стосунки дружніми й навіть робочими, оскільки він кохав іншу жінку й навіть просив Лесю Українку написати їй листа.
А потім помер на руках письменниці. Після його смерті вона носила траур — до кінця життя не знімала чорного одягу. Це кохання залишило глибокий слід у її душі, а його загибель значно погіршила її власний стан здоров'я.
"Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?.. Я бачила тебе і раніше, але тепер я йду до тебе з усією душею, як дитина йде в обійми того, кого їй шкодує… Це нічого, що ти мене не обіймав ніколи, це нічого, що між нами не було поцілунків… Тільки з тобою я не одна. Тільки з тобою я не на чужині…" — так ніжно писала Леся Українка у листі до Сергія Мержинського.
З Климентом Квіткою Леся Українка познайомилася, коли йому було 27 років, а їй — 36. Вони були добрими друзями протягом багатьох років. Климент був юристом, музикантом й етнографом. Коли вони нарешті одружилися, поетеса писала рідним: "Справа скінчена — ми звінчалися. Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній... Ми не запрошували нікого, крім свідків... Сподіваюсь, що тепер матимемо спокій хоч від людей... все гаразд, ніхто нас нічим не мучить, і ми собі збираємось у Крим".
Повідомлення про заміжжя стало великою несподіванкою для родичів. Мати жінки була категорично проти будь-яких стосунків доньки "з якимось жебраком", як вона презирливо називала Квітку — людину з м'яким характером, замкнутого, сором'язливого, що пережив у дитинстві глибоку особисту драму: він виріс у чужій сім'ї, куди постійно навідувалася його рідна мати з погрозами забрати дитину.
Рідні вважали, що Леся Українка не кохала Климента Квітку, але водночас бачили, як він обожнював її та все життя ревнував до Сергія Мержинського.
Літераторка померла у 1913 році на курорті Сурамі, поруч були чоловік і мати. Після її смерті Климент Квітка довго залишався самотнім і продовжував працювати в галузі музичної етнографії. Він одружився вдруге у 65 років на 25-річній піаністці Галині Кащеєвій.
Олена Теліга
Олена Теліга (Шовгенева) була одружена тільки одного разу, але мала дивовижну здатність заворожувати чоловіків лише своєю появою. Її називали однією з найчарівніших жінок українського емігрантського середовища Польщі та Чехословаччини 1920–1940‑х років. Вона дуже любила гарне вбрання та фотографуватися: збереглося багато різних світлин, де Олена позує в соняшниках, на канапі, біля річки тощо.
Олена познайомилася з чоловіком Михайлом Телігою в 1922 році, бувши студенткою Празького університету. Він був кубанським інженером і бандуристом, згодом — учасником Української революції 1917–1921-х років й емігрантом.
Їхні стосунки були дуже близькими, проте кажуть, що вона "любила його, але не кохала". Чоловікові писала таке: "Любов свобідна, Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок і нічого такого? Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, фліртуйте. І мені Ви ніколи не зробите неприємності. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не обов'язок, а світле, радісне, вільне щастя! Тільки будьте завжди щирим, а я знаю, що я для Вас єдина".
Олена захоплювалася молодими людьми, а Михайло Теліга був змушений змиритися з концепцією вільного кохання, хоча ревнував сильно й болісно.
Найбільшим захопленням Олени Теліги був Дмитро Донцов (їй було — 27, йому — 50). Вона його звала "вельмишановним редактором". Донцов був відомим українським публіцистом і політичним діячем, ідеологом українського націоналізму. Вірші Теліги вперше опубліковано у "Вістнику" Донцова. Він уважав Олену однією з найяскравіших представниць українського націоналістичного руху, проте достеменно невідомо, чи залишилися їх стосунки платонічними, чи "щось було".
Проте, Донцов, мабуть, так сильно кохав Олену Телігу, що аж… не поїхав за своєю соратницею в Україну в небезпечному 1941‑му. Натомість у Київ до Олени прибув її Михайлик. Він був із нею до кінця — розділяв усі радощі й небезпеки боротьби. І коли чоловік дізнається, що Олену збираються заарештовувати, то навмисно йде до неї на роботу, щоб разом з коханою прийняти арешт і смерть у Бабиному Яру в 1942 році.
