Керівник хору "Гомін" Вадим Яценко: "Я давно пояснив, що одружений, тому шанувальниці поводяться пристойно"

Фото: Лідія Тропман

Відтоді як відео пісні Степана Гіги "Цей сон" у виконанні львівського хору "Гомін" стало вірусним, а виконавець композиції та керівник хору Вадим Яценко був проголошений "новим секс-символом", у житті колективу багато чого змінилося. Наразі "Гомін" чи не щодня дає концерти в різних містах України, причому часто по два на день, і навіть оголошує додаткові, бо квитки зникають миттєво!

"ТиКиїв" все ж потрапив на київський концерт. І не тільки потрапив, а й поспілкувався з Вадимом Яценком, щоб всебічно розібратися у феномені колективу.

Такого ажіотажу Національна філармонія, напевно, не бачила давно: люди, що прийшли на вечірній концерт хору "Гомін", мали дочекатися, поки будівлю звільнять задоволені глядачі денного концерту, які не відпускали артистів так довго, що концерт затримався. Тому часу на передишку в хористів залишилося обмаль, і на передконцертну розмову із керівником "Гоміну" Вадимом Яценком ми навіть не розраховували. Проте пан Вадим ввічливо попросив просто "пару хвилин на відпочинок", а ми поки вирішили поспілкуватися з комунікаційницею й SMM-ницею хору Людмилою Бурдою — адже саме вона залила те відео, що спричинило вибух у соцмережах.

Людмило, ви виклали в соцмережі відео на пісню "Цей сон" у виконанні хору "Гомін" — чому саме її?

24 червня я подумала, що потрібно промотувати концерт хору "Гомін", який мав відбутися 2 липня. Обрала пісню "Цей сон" Степана Гіги в аранжуванні Євгена Маляревського, бо уривок з неї ще не виставляли.

Я сама — музикантка за освітою і теж розумію, що людям має "зайти". Тож вирішила викласти саме перший куплет пісні та приспів. Але фурору, який згодом відбувся, ніхто з нас не очікував: відео за першу годину в соцмережах набрало 20 тис. переглядів! До кінця дня був уже мільйон.

Пам'ятаю, як разом із командою Львівського органного залу ми фіксували ці збільшення переглядів, я писала учасникам хору: "Дивіться, які ви круті!"

І було відчуття, що після цього мільйону переглядів життя всієї команди змінилося. Ми мали дуже швидко реагувати: нас запрошували до різних міст — не тільки в Україні, але й за кордоном. Мій номер телефону залишили для того, щоб приймати заявки на концерти, і водночас з'явилися організатори туру Teatr.org.ua, які запропонували хору поїхати Україною. І це був фурор, бо квитки скрізь дуже швидко розкуповувалися.

У Львівській опері анонсували 10 концертів впродовж п'яти днів, і квитки просто зникали! Може, тому, що виступи хору "Гомін" — це не просто академічний спів, "руки по швах" — це театралізоване дійство.

Зараз затребуваність хору дуже виросла, і ми зрозуміли, що можемо презентувати українську музику ширшій аудиторії — не тільки глядачам Львівського органного залу, а всій Україні, цілому світу. У 20-х роках XX століття Олександр Кошиць разом з Українською республіканською капелою здійснили такий фурор: поїхали з українською піснею до Європи та США. Тому наша історія особисто для мене перегукується з тією.

І хор "Гомін" — не лише про пісню "Цей сон": це про популяризацію партесних концертів, про композиторів, імена яких вже давно забуті, про відродження української культури. Завдяки цій популярності ми маємо шанс донести слухачам іншу українську музику — не лише шлягери й ретро пісні. На концерти музики Леонтовича в нас теж всі квитки куплені.

Пане Вадиме, те, що останнім часом відбувається навколо вас і хору "Гомін" Львівського органного залу, не нагадує вам сюжет якогось фільму?

Навіть не знаю, з яким фільмом це можна порівняти. (Усміхається.) Але все те, що з нами відбувається — ці моменти з відео, з тим, як ми ведемо роботу з маркетингом, SMM — не те щоб імпровізація. Та й ми, в принципі, вже мали певну локальну популярність, і свій місцевий, переважно львівський, слухач у нас був. Але те, що сталося, звісно, передбачити було неможливо — такого величезного буму ми не очікували.

До речі, Степан Гіга ніяк не відреагував на те, що таку шалену популярність вам принесла саме його пісня?

Ні, ми поки не мали з ним розмови.

Після успіху відео з піснею "Цей сон" у мережі також завірусилося відео, де ви берете участь у сліпих прослуховуваннях "Голосу країни", а судді вам відмовляють. І цих суддів хейтять, мовляв: "Ага! Такій людині відмовили!" У вас самого, яке зараз ставлення до того епізоду, і чи є певне відчуття реваншу?

Реваншу? Зовсім ні. Для мене участь у "Голосі" була цікавим досвідом, але це було вже досить давно, часу минуло багато, тому ніякого відчуття реваншу, помсти чи образи на тих, хто до мене не повернувся, в мене немає. Ми всі займаємося своєю справою, кожен має свою нішу. Тому в мене немає абсолютно ніяких негативних емоцій до тих зірок.

Цікаво, чи не закидають вам часом колеги, професіонали чи, може, конкуренти щодо того, що нинішня популярність хору "Гомін" — штучна, попсова тощо, оскільки прийшла через соцмережі?

Теж ні. Ті колеги, які є в тусовці, які багато працюють, на наш успіх реагують нормально. Я спілкуюсь з багатьма людьми — і з серйозними мастодонтами музики також. І навпаки, те, що через цю ситуацію підвищився інтерес саме до хорової, класичної, академічної музики, професіональних людей тільки тішить.

Стиль вашого поводження на сцені театралізований — на це ви також робили ставку? Як ви прийшли до цього?

У мене ж був досвід роботи і в хорі "Київ" із Миколою Говдичем, який так само театралізував деякі програми, і величезний досвід роботи з директором Львівської національної опери, відомим режисером Василем Володимировичем Вовкуном. Тому все склалось так, як мало статись.

Та й, на мою думку, є програми, які абсолютно не вимагають диригента на сцені — так само як і було за часи моєї роботи в хорі "Київ". Тоді хор співав фольклорні програми та працював на сцені сам, без диригента. Тобто всі технічні моменти відпрацьовуються на репетиціях, щоб потім на сцені глядач спостерігав уже оцю легкість.

Не можу не спитати: ймовірно ж, шанувальниць у вас додалося? В директі вас атакують повідомленнями?

Та ні: все насправді добре, чинно, благородно. 

Та як це? Ви ж знаєте, що вас називають новим секс-символом?

Ну, слухайте, я ж одразу, коли це все закрутилося, дав дуже багато інтерв'ю і багато разів сказав, що в мене прекрасна дружина, і в нас чудовий малий. Тому шанувальниці ведуть себе пристойно. (Усміхається.)

До речі, зважаючи на ваш гастрольний графік і те, що ваша дружина Анастасія також співачка, дитина батьків взагалі бачить?

Та ми ж і раніше дуже багато працювали — просто публічно це так не підсвічувалося. Тому баланс "робота–родина" в нас давно вибудуваний.

Цікаво, а як голоси — ваш і хористів — справляються з таким навантаженням? Якщо у вас щодня по два концерти, ще й переїзди регулярні? До того ж зараз перерва між концертами, а я чую, що хористи не мовчать, а нормально так розмовляють, сміються…

Ми всі ці моменти продумали ще перед початком туру: зв'язувалися з лікарями-фахівцями в різних містах, щоб, якщо в когось з артистів виникне потреба, він зміг підлікуватися. Замовили в Європі великий ящик пігулок для голосових зв'язок і до такого навантаження були готові.

Але сподіваємося, що нічого кримінального не станеться. Ми ж не їдемо в тур з 1 серпня і до кінця року — в нас будуть вихідні по тижню, по два, і голоси матимуть змогу відпочити.

Як думаєте, чи надовго ця хвиля популярності хору?

Не знаю. Це не мені вирішувати — побачимо, як все розвиватиметься. Якщо в людей є потреба чути нас чи, можливо, якісь інші колективи з такою ж направленістю до глибинної української культури, я дуже сподіваюся, що інтерес до хорової музики в Україні залишиться.

У нас є приклади театрального буму, який стався колись із "Конотопською відьмою" Івана Уривського: після величезного вибуху популярності, ажіотажу, все трошки заспокоїлось, але ми все одно бачимо, що до театрів стоять черги — і до драматичних, і до музичних.

Сподіваюся, так само буде і з нашим жанром.

Ви вже думаєте над якоюсь новою програмою чи поки працюватимете з цією?

Думаємо, звісно. Хор "Гомін" в цілому є репертуарним, і у нас багато програм. От на 31 серпня ми анонсували концерт у Львівському органному залі з "Літургією" та іншими хоровими творами Микола Леонтовича, а 20 вересня, також у Львові, ми дамо концерт українських партесів. Тобто історія з репертуаром у нас ніколи не зупиняється.

Вокальна акробатика й шалена харизма

Поборовши бажання поставити зірці ще з п'ятсот запитань, ми з фотографом все ж залишили пана Вадима у спокої й вирушили до зали — розгадувати феномен хору "Гомін".

І, власне, він став зрозумілий практично одразу: 25 молодих, енергійних хлопців і дівчат, всі вони — і хористи, і солісти, і артисти. Це й театралізація пісень, де в кожному номері є і мізансцена, і взаємодія, і гра, й іронія. І, звісно, та сама харизма Вадима Яценка, яка залучила ті мільйони переглядів на відео "Цей сон".

Концерт розпочався з пісні Володимира Івасюка на слова Юрія Рибчинського "У долі своя весна" у джазовій обробці, після чого тріо солісток затягнуло… російську "Вот кто-то с горочки спустился".

Звісно ж, ні: ніяких російських пісень у концерті не було. Просто ті, хто не знав про те, що росіянин Борис Терентьєв "позичив" "свою" пісню "Вот кто-то с горочки спустился" з українського романсу "В саду осіннім айстри білі", тепер знатимуть.

А після веселої джазової "Сумна я була" вже й Вадим Яценко запустив важку артилерію — виконанням пісні Ігоря Поклада "Кохана", і вмить зачарував оксамитовим звучанням.

Далі були й культові "Троянди на пероні", "Очі волошкові", "Коханий вже" Ігоря Білозіра, і безліч "вокальної акробатики", і театралізації, і гри з глядачем, коли Вадим все продовжував і продовжував диригувати фінал пісні, а це, здається, було сюрпризом навіть для співаків — а може, й ні, але глядачів це розвеселило.

Були й зворушливий вальс солістів, і "Місто спить", і "Гуцулка Ксеня", яку Вадим Яценко виконав не менш звабливо, ніж "Цей сон", і "Коли заснули сині гори" в шикарному аранжуванні, яку хор заспівав, сидячи на авансцені, і "Гай, зелений гай", під час якої колектив влаштував цілий перфоманс.

І, звісно, "Цей сон, цей сон". Перед яким Вадим Яценко теж влаштував цілу виставу: мовляв, "знову ця пісня… Ох… Ну, що поробиш! Так вже й бути — заспіваю". Проте цього разу він солював не один, а до виконання однієї з частин пісні залучив потужного баса.

А фінальною (насправді, ні) піснею стала "Я піду в далекі гори".

І, звісно, просто так хору піти зі сцени не дали, тому "на біс" довелось заспівати "Червону Руту" — і її стоячи співав уже весь зал.

"Шановні гості, для мене особливо щемливий момент, — нарешті заговорив Вадим Яценко. — Мій колектив приїхав на гастролі, а я приїхав… додому".

Річ у тім, що сім років тому киянин Вадим Яценко переїхав до Львова — так вони з хором "Гомін" і зустрілися.

Після тривалих бурхливих оплесків Вадим, звісно, сказав, що без наших захисників цього концерту, як і всіх інших, не було б. І запросив на сцену ведучого аукціону, який оголосив амбітну мету хору — зібрати 1 млн грн для ЗСУ. На минулих концертах було зібрано вже 850 тис. грн, а того вечора збір було закрито — зокрема, завдяки двом чоловікам, що купили марки з підписом Вадима Яценка. За це щедрі глядачі отримали змогу заспівати разом із хором "Гомін".

Сказати, що глядачі після концерту виходили задоволені — не сказати нічого. Але ти не засмучуйся: у вересні хор "Гомін" знову завітає до Києва. Лови квитки!

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter