Нова українська музика тижня 20-25 липня: Otoy, "хейтспіч", пісні про секс та стосунки
Кадр із кліпу Otoy "Пекло", You-Tube-канал Otoy
У новій рубриці "ТиКиїв" музичний оглядач Олесь Ніколенко продовжує відстежувати найцікавіші музичні релізи тижня та розповідати про них.
У сьогоднішньому випуску: український хіп-хоп з приємним вайбом та актуалочкою від Otoy, бунтівні панки "хейтспіч", саундтрек для занять коханням авторства Анни Трінчер та багато іншого.
Otoy — "Пекло"
Otoy — один з найяскравіших представників нової хвилі українського хіп-хопу, що, за оцінками музичних критиків, бере свій початок приблизно з 2018 року. Він стартував на хайп-трейні лейблу Enko у 2020-му, засвітившись на мегатреку "Стержень". Далі намагався співпрацювати з Аліною Паш, але врешті-решт його амбіційність стала на заваді цим колабораціям. І з 2021 року Otoy продовжує свій шлях як незалежний артист. Ця незалежність дозволила йому виробити власний стиль — з особливою увагою до звучання, що вирізняє його на тлі олдскульного бумбепу й суворих бітів, які не змінювались із 1990-х, як пошарпані під’їзди типової хрущовки. У текстах репер намагається відтворювати "дух часу" (наприклад, у 2023-му він випустив реліз про війну "Околофронт"), що нерідко збігається з настроями та почуттями його аудиторії. Водночас він не цурається рядків про емоції та стосунки в дусі нової щирості.
"Пекло" — нова композиція Otoy — демонструє всі його стилістичні прийомчики. Тут і легкі натяки на геополітичні реалії ("В мене німіє душа / Коли на нас тиснуть США"), і думскролінг ("Окей, коли пізно ввечері знову залипнеш / В сумненькі новини, що тягнуть униз"), і свіже брейкбітове звучання. На трек навіть зняли справжній кліп, суть якого зводиться до безпрограшного кліше: обіймаймось, трохи обіймів нас врятують у ці темні часи. Можливо, цю роботу можна було б покритикувати за її дещо діснейлендівський зміст, але "Пекло" рятує те, що вона досить приємно звучить — особливо якщо, скажімо, у тебе є розкіш їхати машиною кудись у справах.
Liza Bibikova — "Вдома"
Приємний інді-поп із жіночим вокалом — якщо дуже коротко. 18-річна Ліза Бібікова — молода артистка, яка цілком органічно вписується у нову поп-хвилю: вона старанно знімає рілзи та тіктоки, називає своїх шанувальників "бібізяни", показує, що в неї в сумочці, співає кавери, підігріває атмосферу перед релізами нових треків. Одне слово, робить усе правильно і як за підручником — ніби заздалегідь прописаною стратегією, за якою українська попмузика героїчно намагається знайти свого слухача посеред brain rot-мемів із TikTok та інста-рілзів.
Це все чудово, слухати треки Лізи, безумовно, приємно. Але рафінованість і стерильність її музики та текстів, образ обдарованої відмінниці все ж таки дуже швидко приїдається та не дозволяє їй різко злетіти кудись у стратосферу. Індіспівачки минулого, на яких варто рівнятися, чіпляли публіку не ретельно спланованим контент-маркетингом чи прагненням заметчитись зі своєю аудиторією, а навпаки — йшли в невідомість і відкривали свою душу без вказівок музичних менеджерів. Варто згадати легендарний спіч Фіони Еппл, яка 1997 року прийшла на премію MTV за нагородою, але замість подяк заявила: "Цей світ — лайно. Ви не повинні підлаштовувати своє життя під те, що вам нав’язують. Йдіть за собою".
"хейтспіч" — "БРЕХЛИВІ ДЕВІЗИ"
Представники нового покоління політично свідомої молоді. "хейтспіч" — це реанімація української рокмузики, повернення їй бунтівної сутності та запального, протестного духу. Довгі роки на роксцені не було якогось притомного панкпроєкту: самий лише андеграунд (якісний, але — свідомо чи ні — обмежений кількома сотнями слухачів) або його попваріант, зроблений за шаблонними канонами каліфорнійського поппанку в дусі Blink 182 (наприклад, трек гурту Фліт "Їжачок").
На цьому тлі "хейтспіч" сприймаються як ковток свіжого повітря. І, що найголовніше, вони подобаються своїй цільовій аудиторії та розуміють її набагато краще за музичних менеджерів із минулого, яких досі не відпускає пам’ять про старі-добрі часи. Так, у треках "хейтспіча" багато максималізму, і, можливо, деякі їхні тексти можуть здатися надто "плакатними". Але це не мінуси. Просто ознаки справжньої, а не вдаваної молодості — блискавичної, імпульсивної та прекрасної.
BaWN, badactress — "Кінець фільму"
Іноді стосунки закінчуються не гучним скандалом, а як чорно-білий артхаус: порожній кінозал, титри, розфокус і жодних оплесків. Саме такий фільм — точніше, трек — випустили BaWN та badactress. Вони використали дуже популярне зараз серед української молоді "думер-постпанк" звучання, щоб створити ідеальну композицію для сеансів приємної меланхолії та рефлексії на події минулого.
Метафора стосунків як спільного фільму тут відпрацьована до останньої секунди — з титрами, самозвинуваченням і реквізитом. Але саме ця театральність і рятує: сумна пісня не тоне в банальній жалості, а тримається на атмосфері, продуманості й дійсно сильному тексті. Мабуть, найкращий рядок треку, який ще надовго залишиться в пам'яті: "Важко відмовлятись не від тебе, а від наших мрій". І справді — найгірше в розриві не порожнеча (її потім легко заповнити чимось або кимось), а те, що в тебе залишився квиток на фільм, якого вже не буде.
Анна Трінчер — "Півонії"
В українській попмузиці є лише один суттєвий недолік — це тексти. Лише зрідка вони виходять із загальноприйнятих абстрактних шаблонів про якесь там рафіноване почуття кохання — і тоді ми отримуємо дійсно непересічні хіти. Як-от, "Плакала" гурту KAZKA, який точно увійшов в історію (та колективне підсвідоме) і з якого сколупуватимуть шари сенсів студенти-культурологи. Окрім цих винятків, українська попса часто зливається в доволі однорідну масу — й навіть не містить бодай натяку на внутрішню інтонацію, живу мову чи спробу побути чесним.
Але саме цю прогалину несподівано й напрочуд сміливо заповнює Анна Трінчер у своєму треку "Півонії". Сама співачка розповідає, що цей трек — про зваблення, саморозкриття, такий собі "гімн насолоди від себе". Пісня дійсно вийшла чітко артикульованою — це саундтрек для занять коханням. Трек про передчуття сексу, що вийшов разом із доволі розкутим кліпом — надзвичайно рідкісне явище. Тим і цікаве.
SHY — "З тобою"
Є пісні, які не чіпляють тебе відразу. Вони не заходять із парадного входу, не вмикаються замість будильника й не застрягають одразу на репіті. Вони просто якось виникають поруч — тихо, без пред’яв і реклами. І залишаються. Бо в них усе дуже знайоме. Як ранкове метро та кава з собою, як рідний прокурений під’їзд і види багатоповерхівок, як фраза "не знаю чому, не знаю навіщо, серед сотень людей я з тобою залишусь" — сказана пошепки, майже не тобі, і все ж у точку.
Новий трек SHY з останнього EP "Як літати і не падати" — саме така музика. Інді-поп, що не претендує на революцію, зате дуже акуратно документує емоційні мікродрами великого (і не дуже) міста. Тут не кричать про кохання — його радше відчувають на кінчиках пальців, через затримку дихання й довгі паузи. Тексти — як репліки з внутрішнього діалогу або кружечків у месенджері другові/подрузі, які ніби хтось підслухав і зробив з них трек.
Макс Пташник, Ihryk — "Пофіг"
У спільному треку "Пофіг" Макс Пташник та Ihryk формулюють просту, але життєво необхідну позицію — не зважати на осуд, критику й чужі проєкції (хейтерів та їхні коментарі). Ця пісня ніби випромінює спокійну впевненість у власному темпі, голосі й праві бути собою. Легка іронія, впізнавані побутові образи й ненав'язливий грув створюють атмосферу внутрішнього затишку, де "пофіг" звучить не як протест, а як особиста терапія.
Це саме той трек, який варто вмикати зранку — щоб на кілька хвилин повернути собі настрій і нагадати, що не всім думкам варто вірити і не всім словам — надавати значення. М’який, але динамічний трек, що добре лягає на фон ранкової кави, дороги на роботу чи просто моменту, коли хочеш трохи відпочити від власних думок.
