Нова українська музика тижня: Бумбокс, дует Шугара та IVAN LIULENOV, поптрек від Жені Галича й інші прем'єри

ШУГАР та IVAN LIULENOV

Музичний критик Олесь Ніколенко невпинно слідкує за новою українською музикою та розповідає про найцікавіше й варте уваги. У цій добірці — дует Шугара та Івана Люлєнова, поптрек Жені Галича, іронічний поппанк, крутий постіндастріал — і не тільки.

Бумбокс — "Живий"

Третій трек гурту "Бумбокс" від початку повномасштабного вторгнення. "Живий" — і пісня, і однойменний кліп — показує війну, що охопила всю країну, без пафосу, але з проникливою точністю документалістики. Режисер кліпу — Стас Гуренко, у головній ролі Петро Конопля — актор, бойовий медик і рекрут, який зіграв військового в короткій відпустці, що на кілька днів повертається додому.

"Живий" — це екзистенційна балада від першої особи. Вона передає весь спектр емоцій людини, яка стикається з болючим контрастом між тилом і фронтом. Трек дозволяє наблизитися до внутрішнього світу військових — особливо тих, хто пережив втрату побратимів і намагається навчитися жити далі.

Шугар, IVAN LIULENOV — "Панічка"

Українська попмузика — пацієнт без (психо)аналітика. У ній відбувається багато цікавих та яскравих подій, за якими можна вивчати колективне несвідоме, але, на жаль, цього ніхто не робить. Публіці та критикам, здатним на серйозний аналіз, не подобається Шугар: вони просто не можуть переступити через власні естетичні вподобання та розібрати його творчість (а там є про що поговорити). Більш широка аудиторія просто кайфує під хіти Шугара та Івана Люлєнова й не задумується про глибокий сенс цих треків. Ну і, відверто кажучи, TikTok не дуже сприяє тому, щоб лягати на уявну кушетку психоаналітика.

Однак "Панічка" — цікава прикмета епохи. Сучасна культура навчилася сміятися із власних страхів, перетворювати психічну напругу на гру, жарт або мем. Це типова стратегія колективної компенсації: там, де колись були містерії, сьогодні — TikTok-челенджі чи POV-відео; там, де колись співали гімни богам плодючості, тепер ми співаємо про панічку перед побаченням. Ми офіційно живемо в епоху тривожності (статистику можете пошукати самі). Але ось такі треки, як новий хіт Шугара та Люлєнова, допомагають вдаватися до рефреймінгу — і зцілювати свою тривожність через іронічну та веселу пісню. Це працює як психічна розрядка, таке собі колективне "в мене теж це було" — а вдала та усвідомлена самоіронія сприяє одужанню.

Женя Галич — "Коли ти плачеш"

Женя Галич goes pop. Коли затятий рокер, що не знімає свою вінтажну косуху навіть влітку, робить вилазку на територію попмузики: це або суперкрінж, або щось напрочуд класне — одне з двох. Історія музики пам'ятає, наприклад, чудову серію компіляцій Punk Goes Pop, на яких, власне, панки та рокери співають кавери на попкомпозиції. Ці збірки та взагалі будь-які неочікувані витівки подібного ґатунку зазвичай рятує іронічна рамка. Женя Галич заспівав попсу, не ховаючись за іронією, — і в нього вийшов, мабуть, найкращий трек місяця out of nowhere.

Музичний складник треку звучить як щось дуже далеке від традиційної махрової української попси, яку натреноване вухо впізнає за кілька секунд. Саунд "Коли ти плачеш" викликає асоціації із творчістю, наприклад, Fred Again — британського продюсера та лауреата премії Grammy, який здійснив справжню революцію в електронній танцювальній музиці (EDM). Fred Again додав у трендову електроніку, що на Заході давно перемішалася з попмузикою, чутливість і спокійні, подекуди інтровертні вайби трушного бітмейкера та вінілового наркомана.

Щось подібне робить і Галич: його версія попмузики сильно відрізняється від "хітів тижня", що атакують вітрини стримінгових сервісів та агресивно промотуються в соцмережах. І це класно римується зі скандалом, в який нещодавно потрапив артист, дозволивши собі розкритикувати нав'язливий хіт "Смарагдове небо". Галич тоді просив вибачення за різкі висловлювання, але додав: сучасним артистам треба старатися писати якісну, глибшу музику. І от пройшло трохи часу: Drevo, предмет критики Жені Галича, випустив "Генгста" — чергову віралочку для соцмереж, а Галич на своєму прикладі продемонстрував, що мав на увазі — і опублікував "Коли ти плачеш", просто хорошу пісню. Інколи цього дійсно достатньо: писати хороші, змістовні пісні та не думати про гроші й топчарти YouTube.

Павло Зібров — "Диско Зібрембо"

Як добре, що стара гвардія тут із нами. Молодь відкриває для себе світ Степана Гіги через TikTok, Віктор Павлік фітує з попвиконавцями та їде у великий тур Україною. А Павло Зібров взагалі нагадує кита, на чиїх вусах тримається українська естрада. Так, тут варто уточнити, що Зібров все ж таки належить до світу естради — більш традиційного та консервативного жанру. Про це треба пам'ятати, коли слухаєш черговий хіт маестро.

"Диско Зібрембо", на перший погляд, може здатися чимось дуже дивним, на грані з крінжем, якщо вслухатися в текст. Який танцпол? Про що він? Павлу Миколайовичу вже 68 років! Але в тому і суть: артист не боїться здатися смішним, не намагається "відповідати поважному віку" — і саме за це йому респект. Павло Зібров в першу чергу створює та дарує настрій, навіть якщо вдається до дуже банальних сентенцій в композиціях. Його особистість та харизма, як і його вуса — це такий самий бренд та музичний символ, як і, скажімо, "губи та язик" гурту Rolling Stones. Ніхто не міряє Rolling Stones мірками "крінж чи не крінж", всі йдуть на їхній концерт, бо це символ рок-н-ролу. Так само як і Зібров — суто український символ гарно проведеного часу та настрою.

Ницо Потворно — "Молодість"

Те, що робить Ницо Потворно, ніяк не вписується в жоден із музичних жанрів (навіть тег "альтернативний хіп-хоп" звучить якось недолуго), а його творчість, якщо і порівнювати з чимось, то скоріше спадають на думку письменники. Чарльз Буковскі, Реймонд Карвер та інші автори-мінімалісти, які зображали трагікомічну дійсність за допомогою влучних деталей та образів.

Кілька років тому, на альбомі "Реанімація", Ницо Потворно співав про побутовий алкоголізм із точністю хірургічного скальпеля. Нудьга столичного холостякового життя, що штовхає на пошуки пригод у мутних барах, та експресивна кульмінація однієї з таких ночей в реанімаційній палаті. Далі в його буремне життя увірвалося кохання та спроби життя "на тверезу", що теж було зафіксоване в піснях. Потім — повномасштабка, яку Ницо зустрів спочатку "голодним вовком на унітазі", що, як і всі, прозріває від апокаліптичних новин, а згодом — повноцінним учасником війни, про яку і розповідає, як бачить: у фірмовому стилі, у своїх піснях та соцмережах.

Трек "Молодість" — чудовий приклад того, як іронія може працювати як інструмент виживання та психоемоційного опрацювання воєнного часу.

Ship Her Son, Паліндром — "Усе найгірше"

Ship Her Son випустив ідеальний альбом постіндустріальної музики під назвою "Саундтрек до порядку денного", куди увійшли спільні треки з Паліндромом, Антоном Слєпаковим, Євгеном Тимчиком, Олександром Куцом та Divuar. Ми обрали дует із Паліндромом як один із хайлайтів релізу, але, звісно ж, рекомендуємо прослухати його повністю.

Ship Her Son та Паліндром уже співпрацювали: наприкінці 2022 року в них виходив трек "Все не так погано" — рефлексія на тему того, як український народ пристосовується до воєнних реалій. Їхній новий дует "Усе найгірше" — логічне продовження попередньої роботи. Як розповідав сам Ship Her Son, "Усе найгірше" задумувався як трек-антипод Imagine Джона Леннона. Тут ліричний герой не ховається за вдаваним пацифізмом, який у зламаному світі неможливий, а має сміливість та чесність проговорити (чи скоріше прокричати) всю темну матерію та "погані думки", що з'являються в голові. Ефект від прослуховування пісні нагадує досвід споживання найпохмуріших блек-метал альбомів: випустивши назовні все темне, надалі всередині відчуваєш чистоту та ясність зимового морозного дня.

Уляна Дель Рей — "Я старію"

Є три речі, на які можна дивитися вічно: як тече вода, як горить вогонь і як міленіали жаліються, що старіють. Іронічний pop-punk трек "Я старію" — саме про це.

Про те, як колективні "ми" з'їхали від батьків у гуртожитки та перші зйомні хати, встигли пережити буремну молодість, харчування самою лише "Мівіною" та енергетиками з алкоголем, купу пригод — і згодом з цього всього виросли. Тепер ми цінуємо побутовий комфорт, снідаємо авокадо-тостами, зайвий раз не виходимо з дому, а ще у нас завівся той самий кульок із кульками. Бо це зручно!

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter