Переможна легкість від "да Вінчі" сучасної музики
Колаж: "ТиКиїв"
Славнозвісний британський гурт Blur, очолюваний "да Вінчі" сучасної музики, геніальним Деймоном Албарном — після 8-річної перерви повернувся з новим альбомом The Ballad of Darren.
Так, Blur у XXI столітті випустили всього три альбоми (враховуючи нову платівку), але містер Албарн аж ніяк не сидів без діла останні 20 років — він створив, між іншим, революційний "мультяшний" гурт Gorillaz, який своїм успіхом, музичною ексцентрикою та зухвалістю ледь не затьмарив власне Blur, а також записував варті уваги сольні платівки, прекрасні у своїй кришталевій меланхолії.
Людина-ренесанс
О! А ще ж був надзвичайно вдалий проєкт The Good, The Bad and the Queen — гурт, до складу якого увійшли справжні легенди, зокрема басист піонерів англійського панку The Clash Пол Сімонон та Тоні Аллен, нігерійський барабанщик, який фактично винайшов свого часу "афро-біт" разом із Фела Куті.
Отож, зовсім не дивно, що непосидючого Албарна часто називають людиною-ренесансом — він береться за найдивовижніші й найрізноманітніші справи та ідеї у музиці, завжди досягаючи неочікуваних, непередбачуваних та приголомшливих результатів.
Цей рік виявився особливо продуктивним для Деймона — лише навесні Gorillaz випустили свою чергову платівку Cracker Island, аж ось маємо несподіваний реліз від Blur. Чим принципово відрізняються Blur від Gorillaz?
Суть останнього проєкту — співпраця, часто абсолютно сенсаційна. Албарн може залучити до створення нового альбому Gorillaz будь-кого — від Лу Ріда та Елтона Джона до Роберта Сміта з The Cure, додати своєї фірмової безрозсудності та геніального пофігізму, і у результаті вийде черговий авантюрний запис Gorillaz, ще й приправлений значною дозою хіп-хопу.
Хімія Blur
Інша справа — це Blur. Тут вся справа у "хімії" між конкретними музикантами, і ця магічна річ буде геть відсутня, якщо згаданими музикантами, окрім Деймона, не будуть один з найвинахідливіших гітаристів Британських островів Грем Коксон та відмінна ритм-секція у вигляді басиста Алекса Джеймса та барабанщика Дейва Роунтрі.
Так, одного разу Blur спромоглися записати альбом практично без Коксона — платівку 2003 року Think Tank, але саме його яскравих та абсолютно позбавлених будь-яких кліше гітарних партій відчайдушно потребувала та робота, не зважаючи на прірву албарнівського натхнення. Після того запису Blur не записувались разом до 2015-го, аж поки не вийшов альбом-повернення The Magic Whip.
Зовсім іншою картина була у 90-х, коли ще не існували Gorillaz і Албарн, Коксон, Джеймс та Роунтрі один за одним видавали не просто відмінні хіти (на кшталт Parklife, Girls and Boys, досі знайомої усій планеті Song 2 з навічно вкарбованим у пам’ять рефреном "йууу-хуу!" та Сoffee and TV) — вони записали платівки, які робили життя меломана того десятиліття таким захопливим, ніби людина не просто слухала музику, а відправлялась на інші планети та в інші світи.
На тих планетах і у тих світах було ще більше краси й любові, чи вони просто набували інших якостей — але відповідно і смуток теж був неземним (згадаймо пісню No Distance Left to Run), так фантастично красиво, з невагомим серцем міг сумувати тоді тільки один землянин, і звали його Деймон Албарн.
Революції та експерименти
Ті альбоми 90-х, особливо взірцеві тепер Parklife, The Great Escape, однойменний Blur та "13" були не лише миттєвою класикою брит-попу та року взагалі, вони розширювали межі можливого у сучасній музиці так, як це робили лише музиканти "золотого віку" — у 60-х.
Так, Албарн черпав натхнення не тільки у "Бітлз", як це робили брати Галахери з Oasis. Божевільний геній ранніх Pink Floyd Сід Барретт, найбільш "британський" з усіх британських гуртів The Kinks, Девід Боуї, а ще герої 80-х Happy Mondays — їх вплив відчувався у музиці Blur. Але головним було те, що творча свобода, яку Албарн успадкував у своїх улюбленців, практично не мала аналогів наприкінці минулого століття — на думку спадають хіба що Radiohead та Бек.
Що ж ми маємо тепер, чверть століття потому, на новому альбомі Blur? Дивно, але разом з мудрістю, виваженістю та досвідом виконавців (а всім учасникам квартету вже за 50) зовсім неочікувано повернулась легкість та прозорість, така характерна для платівок середини 90-х. Потім вона майже зникла під вагою експериментів та дослідних робіт із саундом.
Але тепер, влітку 2023-го, ця легкість метелика здається дивом. Інколи вона ввижається дивовижною з полегшенням, а часом — з болем, оскільки Албарн та колеги живуть у сучасному світі, переймаються жахами та проблемами сьогодення та так само шукають шлях у бік світла.
Послухайте уважно Russian Strings — вона здається красивою музичною замальовкою мрійника, заглибленого у власний світ, але що згадує у тексті Деймон? Саме так, — балалайки та зруйновані багатоповерхівки. Але краса вистоїть — з переможною легкістю.
