Ретро-фентезі, трагікомедії й німе кіно: добірка оцифрованих фільмів від Довженко-Центру
Фото: кадр із фільму "Чудо в краю забуття"
Довженко-Центр вже давно активно займається оцифруванням українських фільмів різних епох. А цьогоріч інституція презентувала власний онлайн-кінотеатр. Тепер фільми, оцифровані Кінолабораторією Довженко-Центру, які раніше можна було переглянути лише на фестивалях і спеціальних показах, можна подивитися на платформі "Довженко-Центр. Онлайн" легально й у найкращій якості.
Спеціально для "ТиКиїв" Довженко-Центр підготував добірку стрічок, які цікаво подивитися й сьогодні.
Читай також: 10 виставок липня, які потрібно побачити
"Карантин" (1968, кіностудія ім. О. Довженка)
Режисерка: Суламіф Цибульник
У ролях: Олексій Глазирін, Володимир Заманський, Людмила Хитяєва, Юрій Каморний, Зоя Недбай, Катерина Крупенникова, Валентин Зубков, Микола Анненков, Олександра Климова
Про що фільм: Під час експерименту в науковій лабораторії інституту епідеміології відбувається аварія. Щоби запобігти виходу назовні смертельного вірусу, на карантинному режимі залишають п’ятьох співробітників. Опинившись надовго в замкнутому просторі, люди скидають свої повсякденні маски. Ризик смерті й невідомості породжують відчай і взаємні звинувачення в інциденті. Навіть якщо все закінчиться добре, комісія вже веде розслідування, і хтось повинен буде відповісти за все. І по закінченні карантину лабораторію покинуть тільки четверо…
Цю стрічку зняла учениця Олександра Довженка Суламіф Цибульник і багато в чому передвістила Чорнобильську катастрофу. А сьогодні, після коронавірусної пандемії, фільм видається як ніколи актуальним.
"Карантин" — яскравий приклад ігрового науково-популярного кіно, яке в Радянському Союзі почало набирати обороти в 1960-х роках. Такі фільми виводили на головні ролі науковців та вчених, показуючи їх справжніми героями свого часу.
Це цікаво! Певної реалістичності стрічці додає той факт, що сценарій до неї написав Юрій Щербак — на той момент співробітник Київського науково-дослідного інституту епідеміології, а науковим консультантом фільму став співробітник цього ж інституту, мікробіолог В. П. Шкода-Титаренко.
Фільм знімався у Києві, і на екрані легко можна впізнати знакові столичні місця. Музику до фільму написав Валентин Сильвестров, а титульну пісню — Володимир Висоцький.
У пресі того часу стрічку періодично порівнювали з творіннями Антоніоні та Гічкока. Утім, це не дуже допомогло кар’єрі Цибульник.
Знявши згодом знакову дилогію про працівників карного розшуку — "Інспектор карного розшуку" (1971) та "Будні карного розшуку" (1973) — вона на 13 років була позбавлена можливості знімати власне кіно. На питання "Чому?" неодноразово чула: "Це не жіноча справа". Тому Суламіф дороблювала чужі сценарії, підміняла режисерів й виношувала чисельні ідеї та задуми, більшість із яких так і не побачили світ.
Переглянути фільм можна тут.
"Наш чесний хліб" (1964, Одеська кіностудія)
Режисери: Кіра та Олександр Муратови
У ролях: Дмитро Мілютенко, Олег Фандера, Любов Калюжна, Пьотр Любешкін, Ґєннадій Юхтін, Марчелла Чеботаренко, Людмила Карауш, Галина Бутовська, Віктор Мірошниченко, Юрій Тавров
Про що фільм: Правління вирішує звільнити Макара Задорожного з посади голови колгоспу та відправити його на відпочинок до санаторію. Новим головою обирають сина Макара Сашка, випускника сільгоспінституту. Проте в самовпевненого хлопця немає досвіду, він не зважає ні на чию думку, тож досить швидко колгоспному господарству починає загрожувати повний розвал. Перервавши лікування, Макар повертається до рідного села саме тоді, коли син збирається втекти до міста. Батько змушує Сашка лишитися в колгоспі й разом виправити всі допущені помилки.
Другий спільний фільм Кіри Муратової та її першого чоловіка Олександра Муратова. До того вони разом закінчили ВДІК та зняли на кіностудії ім. Горького дипломну стрічку "Біля крутого яру" (1961).
Це цікаво! До Одеси Муратови привезли власний сценарій фільму "Втеча". Але на Одеській кіностудії сказали, що таке кіно не на часі, й доручили їм екранізацію сценарію Івана Бондіна, який не могли запустити майже три роки. Це була історія про село, а саме фільми про село тоді вимагало від студії партійне керівництво.
Муратови переробили сценарій та зняли фільм, в якому чисельні ідеологічні моменти подавались куди менш прямолінійно. А головне — їм вдалося створити візуально майстерну стрічку з яскравими персонажами та доволі реалістичним описом села.
Якоюсь мірою все це й зіграло з ними злий жарт. Замість очікуваного успіху "Наш чесний хліб" викликав справжній скандал. Його декілька разів відмовлялися приймати — спочатку в Києві, а потім і в Москві. Тільки в Києві від режисерів вимагали внести в уже готову стрічку близько шістдесяти правок.
Перероблювання фільму розтягнулося на три роки, після чого стрічку таки випустили в прокат. Вона пройшла майже не поміченою й по сьогодні залишається однією із найменш відомих робіт її авторів.
Переглянути фільм можна тут.
"Ніагара" (1991, кіностудія ім. О. Довженка)
Режисер: Олександр Візир
В ролях: Євдокія Германова, Олена Драниш, Леонід Бакштаєв, Валерій Ніколаєв, Юрій Євсюков
Про що фільм: Головна героїня "Ніагари" Лариса називає свою історію "Стара жінка, яка ні з ким не хоче познайомитися, але до неї весь час липнуть". Насправді їй лише 35 років, і вона натурниця.
Серед її залицяльників — молодий, прогресивний художник з буржуазними нахилами, його старий викладач, який щойно отримав "премію від комсомолу", "типовий радянський чиновник", який приїхав невідомо звідки й незрозуміло чим займається, та амбітний політик нового зразка. Невлаштованість і постійний тиск засмучують й виснажують героїню, та почуття вона ховає за показною бравадою, куражем, вульгарністю і своєрідним екстремізмом.
Фільм передає атмосферу 1990-х — дефіцит із постійними чергами, імпортні речі, які можна було отримати через зв’язки, дешевий сумнівний алкоголь і дорогі столичні ресторани, американська попмузика, крінж і тотальна розгубленість. Особливою прикрасою фільму є Київ з великою кількістю зелених насаджень і ще незабудованою Бессарабською площею.
Це цікаво! "Ніагара" 1991 року була відзначена Призом глядацьких симпатій на Міжнародному кінофестивалі "Молодість".
"Фучжоу" (1993, кіностудія ім. О. Довженка)
Режисер: Михайло Іллєнко
У ролях: Тарас Денисенко, Іванна Іллєнко, Валентин Троцюк, Богдан Ступка, Дар'я Рашеєва, Наталя Розкокоха, Богдан Бенюк, Галина Сулима, Олексій Горбунов
Про що фільм: Потужний вітер закидає юнака Ореста, сина українського емігранта, назад до українського села й розлучає його з коханою. Утім, хоробрий Орест, потрапивши у вир дивовижних подій, має намір возз’єднатися зі своєю коханою.
Фільм вважають одним із найвідоміших прикладів українського фольклорного кіно. Він складається з двох частин. В "українській" змішані український фольклор, демонологія та іронія. Друга, "іноземна", частина є пародією на спагеті-вестерни й пригодницькі фільми.
Події "Фучжоу" розгортаються на початку ХХ ст. Серед локацій фільму трапляються і придніпровські поселення, і узбережжя Флориди, і Бермудський трикутник.
У стрічці Михайла Іллєнка розмиваються межі сну і реальності. Наповнений іронією, легендами, байками й анекдотами фільм контрастує з українським поетичним кіно і водночас лишається відданим його традиціям.
Це цікаво! Режисер створив дві версії фільму: кінотеатральну, тривалістю 88 хв, та розширену, двосерійну, тривалістю 125 хв.
У головній ролі стрічці Михайло Іллєнко зняв свою дочку-балерину Іванну, яка згодом отримала за цю роботу приз "За найкращий дебют" на кінофестивалі "Стожари-1995".
Переглянути фільм можна тут.
"Свині завжди свині" (1931, "Українфільм")
Режисер: Ханан Шмаїн
У ролях: Іван Твердохліб, Борис Безгін, Марія Сідорова
Про що фільм: Нормальній роботі віддаленої залізничної станції "Пупки", що живе за власним графіком і порядком, заважає тільки рух потягів. Клопотів додають і пасажири: хтось губить живий вантаж із "науковими свинями", а хтось — цілий вагон із зерном.
"Свині завжди свині" — неймовірно дотепна, динамічна німа комедія, в якій водночас висміюються провінціалізм і радянський бюрократизм, доведений до абсурду безладом і саботажем. Важливим візуальним складником фільму стали графічні написи на станції — плакати й агітки з гаслами про боротьбу з "нехлюйством і бюрократизмом".
Цим постійно підкреслюється кричуща невідповідність між закликами й дійсністю. У такий спосіб режисер Ханан Шмаїн, учень Леся Курбаса, іронізував над офіційною риторикою, сміливо дозволяючи собі вступати в діалог з владою.
Це цікаво! Комедії — рідкісний жанр серед збереженого українського кіно німого періоду, оскільки через критику і висміювання тодішніх соціальних вад вони першими підпадали під заборону ще до виходу на екрани. На сьогодні "Свині завжди свині" — один із найкращих представників жанру.
Стрічка довгий час вважалась втраченою, але 2015 року була віднайдена в німецькому Бундесархіві та повернута до колекції Довженко-Центру.
Фільм демонструється із сучасним музичним супроводом — гротескним саундтреком Альберта Цукренка (фронтмена гурту "Хамерман Знищує Віруси").
Переглянути фільм можна тут.
"Чи вмієте ви жити?" (1970, кіностудія ім. О. Довженка)
Режисер: Олександр Муратов
У ролях: Ірина Терещенко, Сергій Десницький, Андрій Вертоградов, Микола Лебедєв, Георгій Мартинюк, Ірина Кареллі, Лідія Рюміна, Олександр Ширвіндт
Про що фільм: Закінчивши консерваторію, молода піаністка Наталя Королюк планує одружитися з Дмитром, інженером одного з харківських підприємств. Випадкове знайомство Наталі з іншим перспективним музикантом, Олександром, поступово підточує її стосунки з Дмитром. Проте Олександр приїздить до Харкова лише на короткий час: уже кілька років як він покинув Україну та оселився в Москві, де намагається зробити кар’єру. Переїхавши до нього, Наталія відкриває для себе зовсім інше життя: богемне, сповнене пафосу, лестощів, блату та постійної боротьби за увагу своїх покровителів.
"Чи вмієте ви жити?" — друга самостійна режисерська робота Олександра Муратова.
Це цікаво! Сценарій до фільму написав батько режисера, відомий поет Ігор Муратов, який свого часу мешкав у легендарному харківському будинку "Слово". Він створив три варіанти літературного сценарію і двічі змінював його назву, але все одно отримував зауваження. Зрештою письменник взяв у співавтори свого сина-режисера, що прискорило роботу над текстом.
Значна частина подій стрічки відбувається в Харкові, тож у фільмі можна побачити Саржин Яр, Держпром та інші знакові місця та вулиці міста.
Олександр Муратов зняв нетипову для СРСР мелодраму, яка легше вписується у традиції тогочасного західноєвропейського кіно, ніж радянського.
Комітет з кінематографії УРСР був розчарований його роботою. На думку його членів, режисер "звернувся до огидного" у своєму дослідженні, герої фільму були обмеженими, а їхній світ — вузьким, людська мова у стрічці поступалась музиці, "нота суму і печалі проходила через весь фільм".
Держкіно СРСР вимагало зробити додаткові правки, скоротити музичний супровід та уникнути будь-якої двозначності. Як наслідок, фільм вийшов невеликим тиражем і на багато років зник з українського кіноканону.
Довженко-Центр повернув фільм українським глядачам у 2023 році у межах програми "Ніжне, пристрасне, палке".
Переглянути фільм можна тут.
"Чудо в краю забуття" (1991, Одеська кіностудія)
Режисерка: Наталія Мотузко
У ролях: Валентин Троцюк, Анатолій Хостікоєв, Раїса Недашківська, Костянтин Степанков, Олег Савкін.
Про що фільм: У селі стається вбивство двох братів-близнюків, яких мешканці села вважають однією людиною. Від страху, що це прийшов Месія, який чинить Страшний суд, люди коять нові злочини.
Перша з двох екранізацій химерної прози Валерія Шевчука, зафільмованих режисеркою Наталею Мотузко на Одеській кіностудії. Стрічка "Чудо в краю забуття" не лише продовжила традиції українського поетичного кіно, але й показала можливості його еволюції та переосмислення.
Це цікаво! Першоджерелом "Чуда в краю забуття" стала повість "Петро Утеклий" із роману-трилогії "Три листки за вікном". Химерна проза Шевчука має реальну літературну основу: судові архіви XVIII сторіччя.
Слідуючи за Шевчуком, режисерка додала до свого фільму елементи магічного реалізму і детективну лінію. Знімаючи на Полтавщині, зачарована місцевими краєвидами, вона слідом за Довженком створила ще одну маленьку оду українській землі.
Переглянути фільм можна тут.
До речі:
Вартість перегляду кожного повнометражного фільму — 85 грн. Стрічки можна дивитися окремо або в межах кураторських колекцій, що знайомлять зі знаковими періодами, жанрами, темами, постатями чи рейтингами українського кіно.
А ще на платформі онлайн-кінотеатру є "Лекторій", де публікуватимуться лекції, інтервʼю, курси та архівні матеріали з історії українського кіно.
