Що читає кулінарний експерт Едуард Насиров
Фото: колаж "ТиКиїв"
Едуард Насиров — кулінарний блогер, фуд-стиліст, фахівець вегетаріанської кухні. Він є автором кулінарного блогу Happyfood і вже 15 років як вегетаріанець.
Для "ТиКиїв" Едуард рекомендує поезію та художню літературу — українську та іноземну.
Про звичку читання
Дуже тішить, що ми почали активно читати. Відбувається справжній книжковий бум, і, не зважаючи на повномасштабну війну, видавництва працюють й радують українців як світовими бестселерами, так і творами вітчизняних авторів.
Для мене, татарина з російськомовної сім’ї, саме література, й особливо поезія, стала інструментом лагідної українізації. Тому читати наразі — це не лише тренд, але й можливість боротьби за нашу національну культуру та свідомість.
Юрій Іздрик, "Ліниві і ніжні"
Саме поезія — Стус, Костенко, Жадан, Симоненко та Іздрик — стали для мене вчителями української мови. Тому наполегливо рекомендую читати вірші вголос самому собі, щоб легше й краще пізнати нашу солов’їну мову.
Збірка "Ліниві і ніжні" — це та настільна книга, яку я перечитую вечорами й щоразу знаходжу для себе щось нове.
Шукайте свого автора, що вам відгукнеться, й спілкуйтеся з ним крізь призму поезії.
Еліс Вінн, "Пам’яті"
Одна з найкращих книг, прочитаних за останні роки, але при цьому дуже непроста. Цей поетичний твір — про заборонене кохання, а також про війну, біль, втрату, розчарування та руйнацію душі солдатів, що на початку були наївно сповнені військового романтизму.
Дебютний роман авторки дуже реалістично відображає жахи Першої світової війни, від яких стискається серце й навертаються сльози. Але є тут і місце надії, дружбі, людяності й ніжності, що намагаються загоїти душевні рани.
Попри те, що події розгортаються більш ніж століття тому… вони, на жаль, як ніколи актуальні.
Читати було дуже важко, але книга неймовірно сильна та прекрасна.
Радек Рак, "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю"
Ця книга — це щось! Якщо ви можете собі уявити, як світи Лавкрафта та Павича полюбилися й у них народилася дитина — це і був би світ Радека Рака!
Магічний етнічний реалізм, сповнений філософії, глибоких думок та унікальної естетики. Стиль твору й переклад заслуговують оплесків (будь уважний — у творі присутня лайка!). Легенди й міфи, що перетікають одне в одне, переплітаючись із сюжетними лініями героїв. Химерний епос, не схожий ні на що!
"У кожному вигляді йому подобалось, за винятком каменя. Бо камінь є витвором досконалим, без початку і без кінця, ідеально такий самий до самісінької середини… Не кривдить, не чинить опору, не змінюється. Є."
Ольга Кобилянська, "Царівна"
Чесно кажучи, не пам’ятаю, чи проходив цей твір у школі — але це не важливо. Важливо, що зараз я отримав неймовірну насолоду від такого рафінованого стилю викладу оповіді, як в авторки, та передового на свій час сюжету! Справжній легумін для душі!
Щодо твору — вражає, що повість написана аж у 1895 році! Головною героїнею є жінка та її бажання прожити життя на своїх умовах, з правом на освіту, працю й громадське життя.
Даня Кукафка, "Записки зі страти"
Захопливий та напружений психологічний трилер, від якого важко відірватися. Авторці дивовижним чином вдалося поєднати у творі трилер, детектив, майже сімейну сагу та навіть поставити не одне філософське питання.
Цікава побудова розповіді — вона ведеться від серійного вбивці, засудженого на смертну кару, а також трьох жінок, які зіграли у його житті важливу роль.
Анатоль Франс, "Пінґвінський острів"
Книги, як і вино, бувають легкі для відпочинку, а бувають — для особливого випадку. Цей роман, особисто для мене, як коньяк — його слід читати повільно та виважено, насолоджуючись текстом, даючи собі час подумати.
Острів, написаний у 1908 році, є одним із найбільш песимістичних та найвідоміших творів автора (це моє перше знайомство, тому можу лише повірити).
Це дійсно дуже різка й сумна сатира над людством, його історією, релігією та політикою (як-то кажуть, було б смішно, якби не було так сумно).
Книга поділена на розділи за періодами історії пінґвінів (читай нас з вами), а останній став одним із перших, а можливо й першим антиутопічним прикладом у літературі. Отримав величезне задоволення від прочитання, але одразу скажу — було нелегко.
До речі, переклад цієї книги — окрема насолода у виконанні Валер’яна Підмогильного.
"Заздрість є та чеснота, що оберігає демократію від тиранів"
Ганья Янаґігара, "Маленьке життя"
Один із найважчих не лише за вагою, а й за змістом романів, які мені доводилося читати. Цей сповнений тригерів епос змінює життя на "до" та "після" — бо, на мій погляд, почитавши твір, вже неможливо не дивитися на світ по-новому.
Книга болюча, часто жорстока і, моментами, огидна, але не прочитати її не вийде, навіть коли вам забракне повітря — а таке в мене було з десяток разів.
Попри всю складність сюжету й такі гостро соціальні теми, як насильство, травми, біль, психічні розлади, знущання над дітьми тощо… роман розповідає також про незламну дружбу, людяність, сміливість, віру та боротьбу за світло. Книга точно не для всіх, вона зробить вам боляче та змусить плакати, гніватися, довго мовчати, знову плакати… Але повірте — вона заслуговує на кожну хвилину читання.
І наостанок хочу сказати, що не слід забувати про наше ментальне здоров’я — воно надважливе в опорі стресу, у якому ми живемо останні роки.
Читайте книги, ходіть у театри, музеї та кіно — давайте своїй душі поживну та смачну їжу.
Будьте здорові та плекайте своє рідне!
