Що подивитися на Геловін: страшні фільми жахів, які радить команда "Артхаус Трафік"

Кадр із фільму "Спадковість". Фото: variety.com

Цієї суботи, 31 жовтня, у світі відзначають Геловін. Це свято є гарною нагодою, наприклад, подивитися якесь страшне кіно. Щоб обрати кілька цікавих варіантів для вечірнього або нічного перегляду, ми звернулися до "Артхаус Трафік".

У різні роки ця кінокомпанія випустила в український прокат, зокрема, низку знакових фільмів жахів. Серед них — як класичні стрічки, зокрема "Ніч живих мерців", "Плетений чоловік" та "Інші", так і новинки:  "Титан", "Менді" та "Неоновий демон". А напередодні нинішнього Геловіну дистриб'ютор представив на великих екранах комедійний горор "Секс і смерть у таборі "Міазма". Цей сатиричний метаслешер був показаний на 79-му Каннському кінофестивалі та відкривав 10-й "Київський тиждень критики", а з 29 жовтня йде в наших кінотеатрах.

"Дзвінок" (1998)

Денис Іванов, генеральний директор:

Японський "Дзвінок" режисера Хідео Накати відкрив для мене цілий світ японського горору. Він поєднав давню традицію історій про привидів із сучасними технологіями: прокляття передається через відеокасету, а телефонний дзвінок стає смертним вироком.

У мене з цим фільмом пов'язана окрема історія. Ми з дружиною вперше дивилися його вдома на VHS. Це додавало моторошності, адже прокляття у стрічці передавалося через таку саму касету. Було вже після одинадцятої вечора, і тут задзвонив телефон. Телефонував мій друг. Я кажу: "Блін, друже, ти не уявляєш собі: я просто зараз дивлюся "Дзвінок", і тут ти дзвониш". А він мені у слухавку: "Сім днів".

"Спадковість" (2018)

Анастасія Новаківська, виконавча директорка:

Мій фаворит — "Спадковість" Арі Астера. Заціпеніння, яке викликає цей фільм, — не про страшне на екрані. Режисер перетворює біль, горе й почуття провини героїв на справжній емоційний кошмар.

Астер кидає глядачів у провалля психологічного жаху. Вибиратися з нього доведеться самостійно — ще й після фіналу, який досі викликає питання. Це одна з небагатьох стрічок, яких я уникаю й не можу передивлятися.

"Воно переслідує" (2014)

Ілля Дядик, програмний директор:

"Воно переслідує" Девіда Роберта Мітчелла став популярним завдяки простій, але оригінальній ідеї — за тобою постійно хтось іде, й ти не можеш від цього втекти.

Фільм має круту атмосферу, музику та стиль, який нагадує класичні горори 1980-х. Водночас це не просто страшне кіно, а історія, в якій можна знайти багато різних сенсів — про секс, дорослішання та страх смерті.

"Донні Дарко" (2001)

Олена Макаєва, PR-директорка:

Я зазвичай уникаю класичних слешерів зі скримерами. Натомість мене більше лякають психологічні трилери й горори.

Головною кінематографічною любов'ю серед них для мене залишається "Донні Дарко" Річарда Келлі. Це багатошарова лячна історія, в якій переплетені підліткова відчуженість, фаталізм і сюрреалістична параноя кінця світу.

У цьому ж напрямі для мене працюють короткометражний фільм "Кролики" Девіда Лінча з його порожнечею ситкому та, звісно, бездоганний "Психо" Альфреда Гічкока, що розкриває найтемніші куточки людської свідомості.

"Жах перед Різдвом" (1993)

Олена Макаєва, PR-директорка:

Ідеальним атмосферним геловінським переглядом для мене є стилістично довершений "Жах перед Різдвом" Генрі Селіка. Цей мультфільм створює чисту магічну естетику свята.

Тоді як на протилежному полюсі дитячих травм назавжди застигла "Муха" Девіда Кроненберга. Це кіно про болючу тілесну метаморфозу, яке я досі остерігаюся згадувати навіть пошепки у підсвідомості.

"Маяк" (2019)

Макс Копилов, SMM-менеджер:

У цьому жанрі обожнюю "Маяк" Роберта Еґґерса. Дивився його на ранковому сеансі "Київського тижня критики" в переповненій залі.

Це ідеальне кіно замість сніданку. Актори говорять архаїчними діалектами кінця XIX століття, декорація — реальний маяк, а звук детально відтворює кожен шурхіт іржавих меблів чи дерев'яних дверей. Наприкінці й сам починаєш сходити з розуму разом із Робертом Паттінсоном і Віллемом Дефо.

"Мертві не помирають" (2019)

Макс Копилов, SMM-менеджер:

Мені також подобаються "Мертві не помирають" Джима Джармуша. Це смішне й ненав'язливе рок-н-рольне кіно.

Режисер зібрав улюблених акторів і влаштував тусовку під кінець світу, із Шардоне та фолк-музикою. Це ще один простір, в якому комфортно бути — тут навіть зомбі не стікають кров'ю, а просто розсипаються на попіл.

"Птахи" (1963)

Ліана Плисецька, директорка з продажів телеправ і нью-медіа:

Мій улюблений фільм жахів — не зовсім традиційний горор, а радше психологічний. Це "Птахи" Альфреда Гічкока. Він одразу спадає на думку, коли я думаю про страшні стрічки.

Кадри з цього фільму й досі стоять у мене перед очима. Особливо коли на мене влітку в парку напали ворони. Через стільки років шедевр Гічкока не втрачає свого впливу. Адже в ньому йдеться про страхи й боротьбу за виживання.

"Шина" (2010)

Олександра Вінницька, дизайнерка:

"Шина" Квентіна Дюп'є — це горор, який доводить абсурд жанру до максимуму. Тут є чорний гумор, метаіронія та антагоніст, якого кіно ще не бачило.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter