"Щодня з ранку до ночі я дивився на Кузьму": режисер і продюсер — про фільм "Кузьма: Страшно веселий"

Кадр із документального фільму "Кузьма: Страшно веселий". Фото надане пресслужбою фільму

З 13 серпня в українському прокаті йде документальний біографічний фільм "Кузьма: Страшно веселий". Стрічка розповідає про життя і творчість музиканта Андрія Кузьменка, якому 17 серпня могло б виповнитися 58 років.

Спеціально для "ТиКиїв" про своє кіно розповіли режисер Артем Григорян і продюсер Максим Сердюк. Творці фільму поділилися, як і чому вирішили показати історію Кузьми, чому він є культовою постаттю та як людина залишається, коли образ відходить на другий план.

Коли й чому ви взагалі задумали взятися за фільм про Андрія Кузьменка?

Артем Григорян, режисер: Думка зняти фільм про Андрія Кузьменка вперше виникла в мене ще 2015 року. Тоді я був одним з операторів на концерті пам’яті в Палаці спорту. Проте робота над стрічкою розпочалася багато років по тому з іншого документального проєкту нашої студії KNIFE! Films "Епізоди".

Одним із фільмів цього циклу був "Не перемикайтесь" про телебачення двотисячних. І так вийшло, що його велика частина розповідала про телевізійну спадщину Андрія Кузьменка. Саме тоді ми вперше задумалися про те, скільки насправді існує контенту з Кузьмою та як він може стати основою для цілої стрічки.

Ми з Максимом почали активно спілкуватися зі Світланою, дружиною Кузьми, щодо можливості реалізації цієї ідеї. На той момент минуло вже понад десять років після загибелі Андрія Кузьменка, але великої роботи про його життя і творчий шлях так і не з'явилося. Тому ми вирішили взятися за цю історію.

Яка була ваша головна інтенція в роботі над цим проєктом? Як саме хотіли показати Кузьму?

Максим Сердюк, продюсер: Коли ми розпочинали цю роботу, то мали уявлення про Кузьму як про зірку двотисячних, народного героя, сформовану особистість. А наша задача полягала в тому, щоб показати всі грані Андрія, розказати про його становлення та маловідомі сторінки з життя.

Головна інтенція формулюється одним реченням: ми прагнули розповісти історію людини. Хотіли, щоб глядач вийшов із залу з відчуттям, що він провів дві години не з легендою або портретом на стіні, а з чуваком, який жартує, лається, помиляється, тупить, геніально пише та сам із себе іронізує. Хтось бачить у ньому друга, хтось — суперечливу постать. Ми залишили глядачеві право на власне трактування замість того, щоб продати йому єдино правильний висновок.

В якій формі вирішили розповідати історію Кузьми?

Артем Григорян: Форма народилася не з концепції, а з матеріалу. Ми просто побачили, скільки Кузьма наговорив про себе за життя, а це понад сотню великих інтерв'ю від дев'яностих до останніх років. Зрозуміли, що головного оповідача шукати не треба — він уже є.

Ми хотіли зробити так, щоб Кузьма максимально сам розповідав свою історію. А далі вже почалася робота з архівом. І він не стільки диктував структуру, скільки дозволяв глибше зануритись в історію. Для цього знайшли понад 400 годин відео та два десятки тисяч фото.

Я постійно до чогось повертався. Не було такого, щоб один раз подивився, і все. Часто робив якісь витяги: брав 15 годин матеріалу та перетворював їх на дві, потім ці дві години — на десять хвилин тощо. А вже потім підставляв це під монтаж.

Ви казали, що у фокусі уваги — не образ, а жива людина. То що саме глядачі дізнаються або зрозуміють про героя фільму?

Максим Сердюк: Думаю, глядачі побачать не тільки музиканта й телеведучого. Вони побачать людину з абсолютно унікальним почуттям гумору, своєю харизмою та світоглядом. Важко знайти когось, хто був схожий на нього. Мабуть, саме тому його досі відкриває для себе нове покоління.

До якого різновиду або категорії документалістики зараховуєте ваші роботи, зокрема й цю?

Артем Григорян: Наші попередні роботи ближчі до стримінгової документалістики, як-от оригінальні фільми та серіали Netflix чи HBO. Тоді як "Кузьма: Страшно веселий" — це все-таки більше кінотеатральна історія.

У цій стрічці ми обрали нову для себе форму — розповідь через архіви, яка дає змогу глядачу глибше зануритися в історію та побачити її очима самого героя. Тому для мене це передусім документалістика, побудована на архівах. Тут ці матеріали — не просто ілюстрація до розповіді чи перебивки між інтерв'ю, а основний інструмент, який дає змогу максимально відчути те, що відбувається на екрані.

Чому, на вашу думку, Кузьма є культовою постаттю?

Максим Сердюк: Я думаю, він просто називав речі своїми іменами. Багато хто боїться це робити. А світ насправді не сильно змінюється — все, про що говорив Кузьма, нікуди не поділося. Після смерті музиканта люди почали переосмислювати його пісні по-іншому. На жаль, часто саме смерть стає для цього поштовхом.

Кузьма ніколи не вдавав із себе ідеального — публічно казав про свої слабкі місця, про помилки, про те, за що йому соромно. Сьогодні люди мають алергію на бездоганних — вони їм просто не вірять. Кузьма ж був незручний, суперечливий, живий. Тому й не зникає: пам'ятники старіють, а живі люди — ні.

Ким особисто для вас є Кузьма? Можливо, щось відкрили для себе про нього саме під час створення стрічки.

Артем Григорян: Монтаж фільму тривав дев'ять місяців. Щодня з ранку до ночі я дивився на Кузьму. Переглядав усі ці тонни архівів хронологічно, тому бачив, як він зростав, змінювався, формувався як особистість. Бачив його в різних періодах життя, в побуті, в подорожах, на концертах, у роботі. У якийсь момент образ народного улюбленця просто відходить на другий план. Залишається людина — зі своїм характером, гумором, плюсами, мінусами, сумнівами.

Як ви гадаєте або як уявляєте, що сказав би сам Андрій Кузьменко, якби мав можливість побачити ваше кіно?

Артем Григорян: Не хотілося б додумувати за Кузьму, що саме він сказав би після перегляду. Але якби ми побачились, я точно б запитав, як йому наш фільм про нього.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter