10 найкращих альбомів української музики 2025 року

Колаж: "ТиКиїв"

Найкращі та найцікавіші українські музичні альбоми 2025 року за версією критика Олеся Ніколенка. Як і в попередньому топі найкращих треків року, ми не обирали суто "найпопулярніші" релізи. Це було б надто просто, до того ж такі добірки можна з легкістю знайти у своєму улюбленому стримінговому сервісі.

Натомість ми підібрали релізи, які, на нашу суб'єктивну думку, краще, точніше та глибше за інші визначили 2025-й. За ними можна сміливо міряти, чим жила та дихала музична культура України цьогоріч.

Паліндром — "Машина для трансляції снів"

Проєкту львівського музиканта Степана Бурбана вже шість років. Щойно він з'явився, у рафінованій та комерціалізованій бульбашці музичної індустрії на нього одразу ж навісили ярлик "новий Скрябін". Але Паліндром послідовно відмовлявся від оманливих пропозицій "діячів індустрії", обираючи бути вірним собі. Ця принциповість не принесла йому масової популярності (збирати столичний Палац спорту артист поки не планує), але водночас дозволила розслабитися й доточувати власний стиль на своїх умовах.

Відокремленість виконавця від музичної тусовочки якнайкраще позначилася на музичному матеріалі, що, так би мовити, настоявся у власному соку, — і сумнівів у його самобутності більше не виникає. "Машина для трансляції снів" — уже п'ятий повноформатний реліз "Паліндрома", на якому від ярлика "новий Скрябін" не залишилось і сліду.

Від Скрябіна, однак, у спадок тут лишилася метафізичність музики, додаткове навантаження. У найкращих альбомах гурту до початку нульових Кузьма співав поміж рядків про умовну Стіну між собою та світом довкола (наприклад, у треку "До смерті і довше"). "Паліндром" працює з темою сновидінь, зокрема й тих, які ми бачимо щодня. Однак артист натякає, що значна частина людства "спить" — живе на автопілоті й не зовсім розуміє, куди саме рухається. Тож він рекомендує "прокидатися": розбиратися з тим, хто ти є насправді, який у тебе шлях і призначення. Крім цього, в альбомі є фіти з дружніми артистами: Курганом з гурту "Курган & Agregat", Христиною Соловій та колективом Signals Feed The Void.

ROXOLANA — "Мистецтво"

Альбом, який ROXOLANA могла і не випускати — і все одно стала б помітною подією на українській попсцені. Достатньо було б просто релізити сингли один за одним, як це роблять багато інших колег по цеху, не заморочуючись такою складною історією, як "повноформатний альбом".

Однак у всьому, що робить ROXOLANA, відчувається "великий стиль", який характеризує амбіції та довгострокові плани співачки. Вона досі знімає справжні кліпи (хоча дешевше та простіше або обходитися без них, або робити lyric video), звертає увагу на візуальний складник і формує власний упізнаваний стиль. А вихід "Мистецтва" — це фінальна точка, яка водночас підсумовує серйозність її намірів та відкриває новий етап у розвитку артистки, демонструючи, що вона здатна поєднувати комерційний успіх із творчою цілісністю.

Структура Щастя — "Структура"

Новий альбом одного з найяскравіших проєктів "молодіжної хвилі" української музики. "Структура" — не просто збірка пісень, цей реліз має певну анімалістичну міфологію, яку пропонується розшифровувати слухачеві. Крім того, у піснях та кліпах артистки часто зустрічаються повторювані образи, які починаєш помічати, якщо достатньо заглибишся.
 

"Структура Щастя" будує певний творчий всесвіт або, як кажуть геймери, "лор" (lore), у який дуже цікаво поринати. У музичному плані артистка продовжує експериментувати з електронною музикою — і на цьому релізі відходить від танцювального напряму в щось більш атмосферне та даркове.

MONATIK — "Вічно танцююча людина"

До Монатіка можна ставитися по-різному, але неможливо не погодитися з тим, що він — один із локомотивів української попмузики, який, до того ж, зробив себе сам. Артист вкотре це довів, випустивши альбом "Вічно танцююча людина", що налічує 32 треки. Таких монументальних і об'ємних релізів на українській сцені не було дуже давно.
 

Звісно, MONATIK кардинально не змінився, він вірний своєму стилю "мотиваційно-танцювальної" музики, але на альбомі знайдеться чим здивувати й старих фанатів. Окрім цього, платівка містить дуети з DOROFEEVA, KOLA, Phill it, Dantes, Alina Pash, Олексієм Дурнєвим, OTOY, ROXOLANA та KAZKA. Усе це звучить як своєрідна "часова капсула", нагадування про українську реальність до повномасштабного вторгнення — і насправді дуже підтримує дух, навіть якщо ти не був парафіянином монатівської церкви.

Jerry Heil — "Архетипи"

Альбом "Архетипи" увібрав у себе пісні різних періодів творчості співачки. До платівки увійшли 16 треків, серед яких є дуети з Yarmak ("З якого ти поверху неба") та Мішею Правильним (Anima Mea), а також жіноча версія пісні Скрябіна "Мумітроль" та сольна версія хіта "Хвилі" (If You Cheat), створеного з Kalush. Амбітний реліз, що мав на меті продемонструвати різні грані (архетипи) самої Jerry Heil: від інтровертки-бунтарки до ліричної наївки, а також відобразити її захопленість духовними пошуками та аскезами.
 

Водночас відчутно, що Jerry Heil поки що хитає зі сторони в сторону — і вона, шукаючи себе, поки що не визначилася, а, мабуть, і трохи заплуталася у своїх іпостасях. Співачка навчалася в престижному музичному коледжі Берклі, у неї вочевидь є міжнародні амбіції, а ще — власний лейбл Nova Music. Але неможливо бути одночасно і "леді бос", і авторкою дотепних та влучних хітів, і локальною селебріті, і міжнародною зіркою транзитом через Євробачення та дуболомний піар. Справжній, беззаперечний успіх вимагає лише однієї умови — сфокусованості. "Архетипи" чесно фіксують цей стан певного розщеплення особистості, але поки не перетворюють його на цілісну художню мову. Можливо, наступний крок Jerry Heil — не відкривати нові ролі, а нарешті відмовитися від частини з них.

МУР — "Ребелія [1991]"

Музична частина однойменного масштабного мюзиклу МУР, присвяченого діяльності українських шістдесятників і здобуттю Україною незалежності. Культурна спільнота дискутує, чи є те, що робить колектив, експлуатацією та певною маніпуляцією аудиторією, чи ні — і це хороший кейс у межах популяризації української культури загалом.

Та зараз, коли увага слухача щохвилини розривається між бажанням думскролити новини, сидіти годинами під гіпнозом Netflix чи TikTok і нескінченно стрімити якийсь контент, питання "експлуатація це чи ні" виглядає радше академічним. Будь-який культурний продукт, який хоче вижити, змушений боротися за увагу, спрощувати, підсилювати емоції й використовувати знайомі гачки. Без цього його просто не помітять.

Іронія в тому, що саме в такій конкуренції за увагу подібні проєкти й набувають сенсу: не як "чисті" акти пам'яті чи просвітництва, а як компроміс між складною історією та реальністю сучасного споживання культури. Тому практична вага дискусії навколо "Ребелії" мінімальна, бо альтернативою цій "маніпуляції" зазвичай є тиша й забуття, а не етична перемога. До того ж ця добірка альбомів була б неповною без релізу від МУР, адже заперечувати його резонанс та важливість було б дивно.

BRYKULETS — "Краще ніж твій бивший"

BRYKULETS отримав нагороду "Попартист року" від премії Megogo Music Awards-2025, а його цьогорічний альбом "Краще ніж твій бивший" доводить, що "життя після Дорна" існує. Артист прекрасно вписався в цю вакантну нішу попфанкового бунтівника та чуттєвого коханця, яка деякий час пустувала після того, як Іван Дорн, скажімо так, перестав бути актуальним для сучасної української сцени.

У Брикульця присутня життєва енергія, якої насправді не вистачає багатьом іншим артистам із нової хвилі "чоловічого попу". Вони або ховаються за масками побудованих для них образів, або просто надто серйозні. BRYKULETS щирий, не боїться бути смішним, а ще в його піснях присутнє відчуття трагікомічності нашого життя — і це дуже вирізняє його на тлі інших колег по цеху.

"Курган & Agregat" — "Поле каніфолі"

Продовження співпраці "Курган & Agregat" із саундпродюсером Сергієм "Сиром" Сорокою. Як і у  попередньому релізі "Зембонджу", музичний складник тут такий же самобутній та багатошаровий, як і пісні гурту. "Поле каніфолі" музично ніби іронізує з цієї "стилізації під 1980-ті", яка заполонила українську попсцену.
 

Сергій "Сир" Сорока знову постає повноцінним учасником творчого тандему разом із Курганами, які влучно й афористично висловлюються про життя загалом та сучасний стан справ. Суржикова філософія та гумористична побутова метафоричність текстів "Курган & Agregat" у "Полі каніфолі" традиційно на високому рівні. Одним словом, слухати цей альбом — справжнє багаторівневе задоволення. Як їсти улюблене морозиво з кількома шарами смаків спекотним днем, а потім серйозно замислитися: а хто взагалі його їсть?

Апатія — "Я (не) врятую тебе від самотності"

Другий повноформатний реліз колективу поєднав у собі все, що любить молодь сьогодні: культуру емо та страждань (teen angst), елементи хардкор-панку, інфернальний вітчхаус та інші прояви "альтернативної" культури.

Якщо ти давно хотів зрозуміти, чим живе сучасна молодь, що ховає свою сутність в оверсайз-одязі, дивних зачісках та секретних чатіках, цей альбом для тебе у тому числі.

IVAN LIULENOV — "Де вже той успіх?"

IVAN LIULENOV — артист-чарттопер. У 2025 році ти точно чув його хіти: "Шовковицю" з DAMNITSKYI, "Панічку" з Шугаром та інші треки, що посідали верхні рядки в списках найпопулярнішого. Але "Де вже той успіх?" — це не підсумковий альбом переможця, а радше іронічний щоденник людини, яка вже всередині індустрії, але все ще не до кінця вірить у власний статус.

Самоіронічна назва точно відображає і характер пісень, і саму постать LIULENOV. Його шлях у музику виріс із комедійного бекґраунду "Ліги сміху", і це відчувається не як мінус, а як інструмент — він уміє дивитися на себе збоку і не надувати щоки чи співати про якісь ефемерні та абстрактні "великі почуття". Артист успішно грається з логікою побутових контрастів: наприклад, умовний похід у "Львівські круасани", коли в голові — листівковий Париж із серіалів та Instagram (як у треці "Дорблю"). Успіх ніби поруч, але завжди з легкою поправкою на реальність.

Музично це поппісні про кохання, але без звичної для жанру мелодрами, надриву чи демонстративних страждань. LIULENOV співає про почуття так, ніби вони — частина повсякденного життя. Тут багато легкості, гумору, самоусвідомлення і внутрішньої усмішки, яка не дозволяє цим пісням скотитися в банальність. Він не ідеалізує ні себе, ні романтичні сюжети — і саме це робить матеріал живим. "Де вже той успіх?" працює як альбом-позиція: без маніфестів і гучних заяв, але з чітким відчуттям інтонації. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter