Від "Бучі" до Андріївки: 8 фільмів, які претендують на те, щоб представити Україну на "Оскарі-2025"
Фото: пресслужба фільму "Буча"
Вже завтра, 28 серпня, Український Оскарівський комітет визначить, який фільм цьогоріч представлятиме Україну на премії "Оскар 2025" у категорії "Найкращий міжнародний повнометражний фільм".
А поки на цю почесну роль претендують 8 стрічок. Розповідаємо про кожну з них: їх варто переглянути незалежно від рішення комітету.
"2000 метрів до Андріївки"
Друга після "20 днів у Маріуполі" стрічка українського журналіста й режисера Мстислава Чернова про російсько-українську війну (нагадаємо, за "20 днів у Маріуполі" Чернов уже отримав "Оскар").
Цього разу режисер вирішив дослідити постаті й буття українських солдатів: разом із колегою, фотографом Associated Press Олександром Бабенком, Чернов долучився до одного зі взводів Третьої окремої штурмової бригади під час українського контрнаступу 2023 року.
Тоді військові 3-ї ОШБр отримали завдання подолати добре укріплений кілометр лісу, щоб звільнити від російських військ стратегічно важливе село Андріївка під Бахмутом. Але що далі військові разом зі знімальною групою просувалися, то більше усвідомлювали, що ця війна може ніколи не закінчитися…
Окрім знятих журналістами кадрів контрнаступу, в стрічці використані кадри з GoPro українських військових і моменти глибоких роздумів бійців, які вдалося зафільмувати у моменти їхнього відпочинку.
"У час, коли вирішується доля та майбутнє України, для мене важливо показати перспективу солдатів. Тих, хто віддав своє життя, і тих, хто продовжує боротися. Фільм створений для того, щоб помістити глядача прямо на поле бою, поряд з військовими, щоб побачити й відчути їхній досвід і те, як це — бути там", — каже Мстислав Чернов.
Прем'єра "2000 метрів до Андріївки" відбулася на американському кінофестивалі незалежного кіно Sundance 23 січня.
"Буча"
Ця стрічка спричинила багато галасу, ще не вийшовши на екрани, а вийшовши — й поготів. Не дивно, бо режисер Станіслав Тіунов порушив у ній чутливу тему — окупацію Київщини у перші місяці повномасштабного вторгнення, а особливо — звірства, вчинені росіянами в Бучі.
Стрічка, заснована на реальних подіях, розповідає історію громадянина Казахстану Костянтина Гудаускаса, який, маючи політичний притулок в Україні, завдяки казахстанському паспорту проїжджав на окуповану росіянами територію Київської області й вивіз звідти 203 людини.
Окрім історії Костянтина, у стрічці є історія родини вже покійного композитора Ігоря Поклада, яку теж вивозив Гудаускас, та інших реальних героїв, з якими зустрічалися творці "Бучі".
Також команда "Бучі" плідно співпрацювала з ГУР і військовими, щоб надати стрічці максимальної правдивості. Однак знайшлися ті, хто стверджує, що "все було не так".
Але власне враження можеш скласти тільки ти сам.
"Дівія"
Дмитро Грешко вирішив створити свій повнометражний документальний фільм-спостереження про катастрофічний вплив російської агресії та війни на стан природи України (Дівія — це слов'янська богиня природи).
Стрічка демонструє подорож української природи від гармонійного життя до вихору війни, що випалює землю і все живе. Її герої — люди, що намагаються заміряти масштаби цієї екологічної шкоди, зберегти тварин та очистити землю від вибухових предметів: екологи, сапери, шукачі тіл та зоозахисники.
Знімання стрічки розпочалося навесні 2022 року поблизу лінії фронту й в українських заповідниках. Також у фільмі використали кадри з деокупованих територій Київщини, Чернігівщини, Харківщини й Донецької, Луганської, Миколаївської, Запорізької та Херсонської областей, зокрема з Каховської ГЕС.
Цікаво, що в стрічці немає ані закадрового голосу, ані тексту: на думку Дмитра Грешка, кадри тут говорять більше, ніж слова.
Команда фільму сподівається, що їхня робота стане ще одним доказом злочинів, скорених росією в Україні.
"Обережно! Життя триває"
Герой документального фільму "Обережно! Життя триває" — харківський стритарт-художник Гамлет Зіньківський, якого називають "харківським Бенксі", — приїжджає до звільненого від російської окупації міста Ізюм за 60 км від лінії фронту, малює свої роботи на вулицях зруйнованого росіянами міста і спілкується з місцевими жителями.
Один із них, Володимир, втратив половину родини через обвал будинку. Та спостереження за роботою художника і спілкування з ним спонукають його почати змінювати своє життя.
Випускник Української кіношколи Антон Штука вирішив зняти цю стрічку після візиту до Ізюма та зустрічей із людьми, які пережили окупацію: "Коли я виїжджав звідти, було дуже тяжко: не хотілося залишати їх, особливо після всього, що вони пережили. Тому майже відразу з'явилася ідея якось зафіксувати й передати ці історії", — розказує Антон.
До речі, стрічка зараз у прокаті.
"Одного літа в Україні"
Герої цього фільму — військові з Міжнародного легіону ГУР, що розповідають про свій бойовий шлях в Україні — від перших спільних тренувань на полігонах до перших бойових завдань.
Відомий режисер і сценарист Володимир Тихий знімав стрічку передусім для американської аудиторії, тому головними героями стали бійці саме із США — учасники підрозділу Ronin Team, а знімальний процес відбувався водночас у США та в Україні.
До речі, оператор стрічки Юрій Грузінов — боєць одного з підрозділів ГУР, і для цієї роботи мав оформити спеціальне відрядження. Інші кадри знімали самі бійці за допомогою GoPro.
"Підйомна сила"
Стрічка демонструє роботу української авіації Сухопутних військ ЗСУ на реальних бойових завданнях.
У фільмі вперше розказані історії пілотів-вертолітників: про критичні моменти перших днів війни, сміливі та смертельно небезпечні операції з рейдами в тил ворога.
Тут є захопливі повітряні зйомки у форматі air-to-air та унікальні кадри, яких ще ніхто не бачив, а також ексклюзивні інтерв'ю з героями стрічки. У фільмі знялися реальні пілоти та авіатори, які літали в оточений Маріуполь, на острів Зміїний чи виконували завдання в тилу ворога.
Стрічка показує, як проходить робота авіаторів вночі чи в режимі радіотиші, а також під час тренувань та роботи на полігоні.
Творці фільму стверджують, що в них вийшов справжній документальний екшн, який за складністю фільмування нагадує голлівудський фільм.
Допомагали режисерові в цьому авіатор Тимур Фаткуллін та команда Aerotim.
До речі, вийшовши в прокат минулої осені, "Підйомна сила" увійшла до п'ятірки найкасовіших українських документальних фільмів.
"Степне"
Художній фільм режисерки Марини Вроди, володарки "Золотої пальмової гілки" Каннського кінофестивалю за короткометражку "Крос" (2011).
Головний герой "Степне", Анатолій, повертається додому з великого міста, щоб піклуватися про свою хвору матір. Смерть матері, зустріч з братом та жінкою, яку він любить, змушують його замислитися над життям, яке він прожив, і рішеннями, які він ухвалював. А мати перед смертю розповідає Анатолію про скарб, який вона заховала у сараї…
Головні ролі у фільмі виконали Олександр Максяков, Ніна Антонова, Олег Примогенов і Радмила Щеголева.
Цікаво, що робота над "Степне" тривала понад 10 років через труднощі з фінансуванням.
Проте стрічка здобула цілий врожай українських і міжнародних нагород, зокрема — приз за найкращу режисуру фестивалю в Локарно та приз журі фестивалю в Трієсті.
"Стрічка часу"
Документальний фільм Катерини Горностай розповідає про вчителів та учнів, які під час воєнних дій продовжують навчати та навчатися, зокрема на деокупованих і прифронтових територіях.
Він показує, як війна в Україні впливає на повсякденне життя учнів і вчителів, та виклики, пов'язані з намаганням зберегти освіту і відчуття нормального життя в умовах постійної небезпеки. Мета фільму — не лише привернути увагу до викликів, з якими стикається українська освіта, але й зібрати кошти для відновлення шкіл, зруйнованих війною.
"Стрічка часу" став першим з 1997 року українським фільмом, що ввійшов до основної конкурсної програми Берлінського міжнародного кінофестивалю, де по завершенні показу глядачі зустріли творців стрічки 10-хвилинною овацією стоячи.
Читай також: Brave! Factory 2025: музика, кіно, дебюти й прем'єри
