Геля Зозуля: "Київ для мене — наче брат, якого я ніколи не мала"
Фото: пресслужба Гелі Зозулі
Геля Зозуля — нове ім’я українського шоубізнесу. "ТиКиїв" поспілкувався зі співачкою про творчість, порівняння з Клавдією Петрівною, співпрацю з актором Тарасом Цимбалюком і трішки про особисте!
Гелю, вітаємо з прем’єрою треку "Зла королева"! Ця пісня, як і твій образ загалом, має легкий "містичний" відтінок. Чому тяжієш до такої тематики? Ти віриш у магію і потойбіччя?
Дякую! У магію мені дуже хотілося вірити в дитинстві. Я щиро чекала на лист з Гоґвортсу, дивилася "Всі жінки — відьми" ("Зачаровані". — Прим. ред.) і завжди уявляла, що матиму якусь чарівну силу, наприклад, зупиняти час. Але хоч як сильно мені хотілося, реальність — це реальність. Однак чому б її трошки не прикрасити?
Розкажи про містику у твоєму житті, яку ти й досі не можеш пояснити. Було таке?
Нічого не пригадую... Духів я ніколи не бачила. Напевно, наймістичніше в моєму житті — це те, що здійснюються мої жартівливі "пророцтва". Я щось скажу, а воно візьме й наступного ж дня станеться. Невже збіг?
Твій попередній трек "А сльоза тече" розповідає про кризу у стосунках. На написання цієї пісні тебе надихнули особисті переживання?
Особистих переживань у мене, звісно, дуже багато. Я буваю навіть надто емоційна. І те, що для когось "лиш нічого" — для мене може бути цілим світом переживань. Адже що таке пісні? Ті, що пишу я, — це музично оформлені емоції та події у красивій обгортці. За кожною піснею ховається і щось вигадане, і справжнє. А сльоза в якийсь момент у мене й справді текла.
Ти говорила якось, що хочеш видати власну збірку поезії. В тебе вже вистачить її на збірку? Чи радилася ти з цього приводу з кимось із літераторів або редакторів?
Одного разу мені сказали, що насправді я не артистка, а письменниця, яка себе трошечки зупиняє. І це факт. Недарма я вступала, крім музичної академії, ще й на журфак. Писати я справді люблю, люблю читати й обожнюю запах книг. Тому я обовʼязково видам щось у майбутньому...
Ти співпрацювала з актором Тарасом Цимбалюком у кліпі на пісню "Бавовна". Він дуже перебірливий у творчих роботах. Як тобі вдалося його вмовити?
Мені вдалося вмовити його досить швидко, бо я вмію переконувати, якщо мені це дуже треба. Я запевнила Тараса, що це буде одна з найпрекрасніших ролей в його житті — роль мого нареченого. Не кожен може таке відіграти, повірте. (Сміється.)
Вам навіть приписували роман… А твоє серце зайняте?
Моє серце дуже зайняте. Зайняте музикою. У всі інші години воно повністю вільне.
Твої треки часто залітають у TikTok. Які твої секрети просування своєї музики на цій платформі?
Насправді секрету тут немає. Якщо ти щось робиш — щось буде, нічого не робиш — нічого не буде.
Медійники, музиканти й навіть твої прихильники обговорюють у соцмережах те, що твій музичний стиль та манера виконання дуже нагадують артистку Клавдію Петрівну? Що думаєш про це?
Гадаю, що кожен має право на власну думку. Але я точно знаю: мій стиль сформувався тоді, коли проєкту "Клавдія Петрівна" ще не було не тільки в медійному просторі, а й на світі. Я нормально ставлюся до таких коментарів. Усім щось постійно здається.
Як так сталося, що дві українські виконавиці в один і той самий час працюють у дуже схожій манері? Чи перетиналися ви десь?
Відверто кажучи, мене вже нічого не дивує. У мене в репертуарі різні пісні, є такі, які я називаю "веселенькими", бо в них схожий вайб. Наприклад, "КоляГаля", "І ось", "Зла Королева", "А сльоза тече" тощо. Саме їх найчастіше порівнюють з творчістю Клавдії Петрівни. Оскільки я колишня журналісточка, то говоритиму мовою фактів: 29 вересня 2022-го світ побачила моя перша пісня "КоляГаля", відтоді мій стиль кардинально не змінився. 22 вересня 2023-го відбулася прем'єра першого альбому Клавдії Петрівни.
Що сформувало твій музичний смак? Яку музику ти слухала в дитинстві?
Я слухала різну музику, але велику роль відіграла класика. 11 років я навчалася в музичній школі грі на різних інструментах і дуже люблю класичну музику, тож мене часто можна побачити на симфонічних концертах. Обожнюю. Ну і радіо "Шансон", бо під нього я щодня їздила до школи. (Сміється.)
Що робить твій стиль унікальним?
Не що, а хто. Я сама роблю свій стиль унікальним, нічого не вигадую, а беру все з такого прекрасного (хоча іноді й не дуже) життя.
Якось ти говорила, що не бачиш себе частиною традиційного шоубізнесу. Поясни, що маєш на увазі?
Я ще й досі не розумію, що таке той шоубізнес. Тут також виконують роботу люди. Ті самі люди, що працюють у лікарнях, школах тощо. Всюди є свої інтриги та скандали, але шоубізнес публічний, тому його так і сприймають. Він не стоїть в одному рядку з творчістю, а от саме творчість цікавить мене більше за скандали та інтриги шоубізу.
Як ти формувала зовнішній образ Гелі Зозулі? Чи відображає він те, що в тебе всередині?
Намагаюся зробити так, щоб стиль відображав мене, і зараз ще працюю над ним, бо насправді те, що я хочу, ще потрібно зуміти втілити, а на це потрібен час, натхнення і гроші. Загалом мій образ не дуже змінився, але хтозна, що чекає на нас попереду?
Ти підписала себе в Instagram як "Артисточка і на всю голову авторка пісень". Чому в такій формі?
Бо це правда. Я можу збрехати, щоб втекти з зустрічі, щоб в пориві натхнення написати пісню. Тож так, я артистична і на всю голову авторка пісень. Саме так я написала свої пісні "Літом", "Рута", "Гроза".
У своєму першому кліпі "КоляГаля" ти зняла своїх рідних, а псевдонім узяла на честь бабусі. Що твої близькі думають про творчість Гелі Зозулі?
Всі мене підтримують і люблять мою творчість. Я ще змалку знала, ким я буду й чого хочу, й говорила про це. Одного разу, коли мені було років шість, я бігла по городу і дуже голосно співала пісню "Степом, степом йшли у бій солдати", а за мною бігла моя баба й намагалася мене зупинити, а конюх на сусідньому полі став на коліна й почав плакати — чи то від сміху, чи ще від чогось.
Ти родом із Житомирщини. Як часто буваєш вдома і чи змінив тебе Київ?
Зараз вдома буваю не дуже часто, бо маю багато роботи. А Київ — це місто, яке я вважаю своїм рідним. Коли я повернулася з Німеччини, то полюбила його ще більше.
Через воєнні події в Україні ти виїжджала до Німеччини та жила там майже рік. А чи було тобі куди повертатися в Києві? Чи є в Зозулі тут своє гніздечко?
Не хотіла б я жити в гнізді. (Усміхається.) А якщо без жартів, то мені, на щастя, було куди повертатися. Але ж це такий жах, коли немає куди вертатися, стільки людей втратили домівки, й це максимально тоскно.
Які твої київські мрії здійснилися, а які — ще ні?
Поступово всі вони здійснюються. Київ — такий красивий, особливий! У моєму топі міст Київ сьогодні на першому місці. Бо він якийсь такий вже ріднесенький, наче брат, якого я ніколи не мала.
