Максим Бородін: "Душевний стриптиз — це ту мач, але з публікою потрібно бути відвертим"

Фото: instagram.com/7borodin7

Співак Максим Бородін (37), автор хітів "Якби не ти, я б не вірив в любов…", "Скажи мені, любов моя…", розповів "ТиКиїв", як поєднує гастролі та виховання трьох доньок, про співпрацю з продюсером Вадимом Лисицею та що про його пісні каже Святослав Вакарчук... 

Максе, у тебе троє дітей. Як поєднуєш концертну діяльність із сімейними справами? 

Постійно потрібно балансувати, тож я завжди вигадую щось після тривалої поїздки — приміром, якийсь вікенд з родиною на природі, за містом. Якщо не можу кудись вирушити з ними — маю їм щось цікаве привезти. Тобто потрібно завжди підтримувати баланс, приділяти час родині, хоча це й буває непросто.

Багато років в українському шоубізнесі вважалося, що артист має бути неодруженим або приховувати родину, щоб подобатися фанаткам. Що думаєш про це?

Можливо, раніше так і треба було робити, та я цю думку не поділяю. Вважаю, що наразі в публіки є запит на щирість та правдивість. Якщо ти трохи збрехав, якщо прикидаєшся — це відчувається. Не хочеться за когось себе видавати, тому що це завжди буде слабше за тебе справжнього. Зараз артист має бути максимально чесним, причому не тільки на сцені. Так, душевний стриптиз — це ту мач, але бути відвертим з публікою — це зараз те, що треба.

Як ви з дружиною говорите з доньками про війну та майбутнє? Ким Вероніка, Катя й Аня хочуть стати? 

Ми говоримо про війну з 24 лютого 2022 року. Нічого не вигадуємо, не добираємо спеціальних слів, тобто кажемо як є, що наші сусіди росіяни вбивають нас. Пов'язуємо це часто з мовою, пояснюємо, чому треба слухати українську музику, дивитися українські мультики та відео. Тобто розмовляємо як із дорослими. Що стосується того, ким вони хочуть стати, то їхні бажання постійно змінюються — вони приміряють на себе різні професії залежно від того, скільки часу минуло від попередньої мрії. Але я завжди кажу, щоб вони не поспішали й знали, що, можливо, в житті їм доведеться змінювати професію, освіту, працювати в тій чи іншій сфері.

Ви з дружиною Наталією разом 14 років. Чи маєте секрет щасливого шлюбу? 

Жодних секретів у нас немає. Просто вважаємо, що потрібно завжди розмовляти, не тримати в собі емоції. До речі, саме цього я дуже довго вчився, бо раніше не ділився тим, що мене турбує. Тася вчила, що потрібно спілкуватися, проводити разом час, адже ми важливі одне для одного та багато пройшли разом. Тобто, крім того, що любити, — потрібно дружити й, головне, розмовляти одне з одним.

А чим займається твоя дружина? Вона теж із творчої сфери?

Вона організовує дитячі свята і навчається, отримує другу вищу освіту психотерапевтки.

В одному з інтерв'ю ти розповідав, що продюсер Михайло Ясинський відмовив тобі у співпраці, а зараз ти співпрацюєш з Вадимом Лисицею. Чому все-таки вибрав шлях роботи з продюсером? 

Що менше артист розпиляється на якусь супутню роботу, то краще в нього виходить його робота. Для мене це — писати пісні, виходити на сцену. І що менше я буду робити всякого супровідного, то кращим буде результат. Все дуже просто: фотограф має фотографувати, піарник — піарити, співак — співати. Автор має писати пісні.

А ще ти говорив, що твої пісні популярніші за тебе, що тобі подобається бути інкогніто. Та чи можливо в шоубізнесі уникати публічності? Про що тебе найчастіше запитують у соцмережах? 

Гадаю, можливо, тільки користь від цього для артиста невелика. Артист має бути публічним, і це природно. У соцмережах підписники мене найчастіше запитують, коли вийде нова пісня та коли ми з командою завітаємо з концертами в те чи інше місце.

Ти брав участь у "Голосі країни" і був у команді Святослава Вакарчука. Чи підтримуєте ви зв'язок? 

Так, я періодично йому пишу і найчастіше з приводу нових пісень. Записую нову пісню, відсилаю йому й пишу: "Привіт, Славо, от нова пісня, що б ти порадив, поки вона не опублікована?" І він мені щось підказує: з чимось я погоджуюсь, з чимось — ні, але в будь-якому разі він мені завжди дає поради, настанови стосовно конкретних слів, рядків тощо. Ніколи не ігнорує мене, за що я йому дуже вдячний. Тому що творчий досвід в нього величезний.

Часи війни складні для всіх, а для артистів — тим паче, бо є думка, що творчість "не на часі". Як гадаєш, що публіка чекає зараз від артистів?  

Публіка завжди чекає від артистів одного — хороших пісень, що розрадять, створять певний настрій, підтримають. Стверджувати, що зараз творчість не на часі — це велика помилка, тому що творчість — це теж оборона нашої культури, відстоювання її кордонів. Пісні підтримують людей психологічно у будь-які часи, а під час війни й поготів. Нині потрібні композиції як про любов, так і про війну, про Перемогу. Про все це. Гарні пісні торкаються сердець. 

Ти родом із Запорізької області. Чи залишились у тебе там друзі, знайомі, рідні? Ти допомагаєш рідному Вільнянську? 

Так, в мене там залишились рідні — моя мама, дідусь, тітки, дядьки, ще багато рідних і друзі. Не так багато як було раніше, але залишилися. І я підтримую з ними зв'язок, їжджу туди, завжди виступаю у Вільнянську, коли мене запрошують.

Ти перейшов на українську поступово. Що б ти порадив тим, хто тільки починає цей шлях? 

Порадив би переходити не поступово, а ухвалити для себе це рішення — одного дня почати розмовляти, хоч криво, але українською мовою. Якщо читаєте, то читати вголос, дивитися україномовний контент. Знати українську — це напрочуд приємно.

Ти часто виступаєш на передовій. З якими думками повертаєшся до Києва? 

Завжди, коли повертаюсь до Києва з передової, мене трошки дивує цей контраст, але я розумію, що це нормально, так і має бути. Місто має жити, і тут має бути місце радості, щастю, певній безтурботності. Ми й боремося за те, щоб всі міста України були мирними. 

Київ вже став містом, де ти почуваєшся як удома?

Так, звісно, бо тут у мене з'явилася сім'я, тут розпочалася моя кар'єра. Зрештою, саме тут я прожив половину свого життя, тож Київ став моїм другим домом.

Чи є в тебе пісня, історія якої пов'язана з Києвом?

Майже кожна історія, описана в моїх піснях, так чи інакше про ситуацію, чи кохання, яке відбувалося у Києві, тому можна сказати, що так. Тим, хто переїхав до столиці та хоче тут залишитися, раджу забувати ностальгію за своїм містечком і робити все для того, щоб досягати своєї великої мети. Й не треба поспішати — з часом все прийде.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter