Чому ми любимо фільми жахів та як їх сприймає наша психіка — пояснює психологиня

Кадр із фільму It (2017)

За даними The Numbers, фільми жахів і трилери лишаються одними з найкасовіших кіножанрів 21 століття. Популярність горорів дещо парадоксальна: на екрані люди з інтересом спостерігають за тим, чого бояться та уникають у реальному житті.

Напередодні Гелловіну ми поспілкувалися із психологинею Вікторією Хеймат про те, чому фільми жахів так приваблюють глядачів, як організм реагує на моторошні сцени та чи залежить інтерес до горорів від типу особистості.

Чому ми дивимося фільми жахів

Річ у тім, що фільми жахів дають нам те, чого бракує в житті — контрольований страх. Ми самі обираємо та вмикаємо фільм. Це наш спосіб доторкнутися до небезпеки, відчути сплеск адреналіну та викид кортизолу, зустрітися із власною вразливістю. Ті самі емоції, що викликає реальна загроза — страх, напруга, тривога, — ми проживаємо в контрольованому середовищі, бо це лише фільм, і ми залишаємося живими. 

Ми наче тренуємося, бо в реальному житті можемо уникати небезпеки, а тут маємо можливість подивитися їй прямо в очі — це захоплює, і наша цікавість зростає. Мозок сприймає цей досвід як маленьку перемогу: "я впорався". З часом ми повертаємося до перегляду жахів знову: або щоб відчути черговий викид гормонів (як додаткова стимуляція для відчуття себе живим), або для тренування власної стійкості від чергового доторку до небезпеки.

Як тіло та психіка реагують на горори

Коли ми дивимося жахи, активується лімбічна система, особливо амигдала — наш "старий" мозок, який відповідає за тривогу та страх і реагує на загрозу. Коли на екрані хтось тікає від монстра, психіка працює так, ніби це відбувається насправді. Мозок не розрізняє, де реальність, а де ні, тому запускає справжню реакцію виживання — "бий або біжи". 

Пульс прискорюється, дихання поверхневе, м'язи напружуються, вмикаються гіпоталамус та наднирники, у кров викидаються адреналін і кортизол. Але оскільки реально тікати не треба, ми залишаємось у цьому стані напруги, допоки сцена не закінчиться. А далі виділяється дофамін — гормон задоволення та винагороди.

Тому після страшного моменту ми навіть трохи кайфуємо. Саме ці емоційні гойдалки приваблюють нас у фільмах жахів — спочатку страх, а потім розрядка й полегшення.

До того ж ми починаємо ідентифікувати себе із головним героєм, бо це допомагає, умовно, зробити цей досвід своїм. Ми підсвідомо стаємо частиною історії, переживаємо її зсередини. А також вивільняємо пригнічені емоції (агресію, тривогу, провину) через свою фантазію, замість того, щоб нести їх у реальність.

Інтерес до жахів і типи особистості

Люди, яким подобається ризик, новий досвід, швидка зміна кадрів — це люди, схильні до імпульсної поведінки. Вони обожнюють адреналін і відчуття небезпеки та знаходять для себе найбажаніший прояв цього. Здебільшого це екстраверти з високим рівнем пошуку імпульсів/стимулів, схильні до залежностей — вони дуже часто люблять жахи. Їхня нервова система витримує сильну емоційну хвилю, і після неї вони навіть отримують задоволення.

Більш чутливі, тривожні, емпатичні особистості частіше уникатимуть фільмів жахів. Їм важко сприймати моторошні сцени на емоційному рівні через їхню інтенсивність. Перегляд горорів може навіть перевантажувати психіку чутливих людей, через що починає боліти голова, з'являється нудота, може охопити паніка.

Є окрема група людей, я називаю їх дослідниками-експериментаторами. Переглядаючи жахи, вони перевіряють і тренують свої контроль, стійкість, витривалість.

Я не рекомендую випробувати психіку та спостерігати, чи впорається вона. Адже в кожної людини реакція індивідуальна, і далеко не завжди її можна передбачити. Варто про це пам'ятати.

Захоплення горорами та психічні розлади

Дозований і комфортний інтерес до фільмів жахів є нормою. Але якщо перегляд горорів — єдиний спосіб відчути себе живим, тоді на це варто звернути увагу. Коли людина постійно шукає сцени болю, смерті, крові не з цікавості, а тому, що без цього нічого не відчуває, це може бути сигналом емоційного виснаження, відчуження, а інколи навіть розщеплення особистості. У такому разі психіка намагається розбудити себе, хоча б через шок.

Часом перегляд фільмів жахів стає способом самотужки впоратися із власними болем або травмою — через чужий досвід, чужу історію. Особливо якщо є пригнічені агресія, злість, страх або досвід насильства, який так і не вийшло опрацювати та пережити.

Гадаю, вагому роль також відіграє те, в якому стані людина дивиться фільм жахів, яка її глибинна мета.

Терапевтичний ефект від перегляду жахів

Перегляд горорів може мати терапевтичний ефект, якщо це свідомий, поступовий і підконтрольний доторк до того, що лякає. Це буде свідчити про психоемоційне зростання, яке ми хочемо отримати від цієї дії. 

Коли людина свідомо обирає фільм з метою отримати терапевтичний ефект, вона починає детальніше й чіткіше усвідомлювати свої почуття, відчуття та емоції в моменті. Переважно це перегляд фільму епізодами та підготовка свого стану до кращого усвідомлення та обробки побаченого. Так людина дає собі зрозуміти: "Це безпечно. Я керую процесом. Я не є жертвою. Зараз я відстежую свої почуття, стани в моменті та спостерігаю за собою".

Коли ми бачимо на екрані монстра, то частина нашої психіки ніби проживає зустріч із власними внутрішніми монстрами. І кожного разу, коли ми "виживаємо" після цієї зустрічі, в нас з'являється трохи більше впевненості й те саме омріяне усвідомлення: "Так, мені страшно, але я можу з цим упоратися".

Коли перегляд горорів травмує

Перегляд жахів може негативно вплинути на психіку, якщо це робити часто та неконтрольовано. Особливо, якщо в людини є травматичний досвід, тривожність або ПТСР (кПТСР). Річ не в самому фільмі, а в можливостях нервової системи впоратись із побаченим. Як ми вже казали, мозок не розрізняє, чи відбувається це насправді, чи ні. Те, що людина спостерігає на екрані, і є реальним. 

Коли ми бачимо кров, переслідування, чуємо крики, психіка реагує відповідно: пульс "злітає", зростає тривога, у кров викидаються адреналін і кортизол, але спокій та розрядка не настають. Навпаки, з'являються перевтома, дратівливість, тривога, безсоння, а іноді навіть відчуття, що скрізь небезпека.

У чутливих людей фільми жахів можуть викликати нічні кошмари або нав'язливі образи чи думки. Також варто зазначити, що, коли ми постійно бачимо насильство, психіка починає захищатись і блокує емоції, відключаючи їх. Людина наче стає спокійною, але насправді це емоційне оніміння.

Тому, знову ж таки, важливим є дозування перегляду таких стрічок. Якщо після фільму ти почуваєшся добре та легко, все гаразд.

Але якщо ти не можеш заспокоїтися, хочеш тиші, безпеки, обіймів і відпочинку, варто зробити перерву, бо твоя нервова система перенавантажена. Прислухайся до себе, свого тіла, відчуттів та станів, і нехай перегляд кожного фільму стане для тебе усвідомленим вибором.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter