"Нам є за що боротися, що вивчати й що повертати собі". Велике інтерв'ю із засновницями GUNIA Project
Марія Гаврилюк та Наталія Каменська, засновниці GUNIA Project. Фото: GUNIA Project
GUNIA Project — один із найвідоміших брендів декору та одягу серед тих, що популяризують українську культурну спадщину через сучасні форми. Їхня остання колекція, різдвяний реліз KONYK, є ще одним прикладом того, як бренд поєднує традиції, захоплення ремеслами та ручну роботу з актуальним дизайном.
Працюючи над нею, команда GUNIA Project дослідила роль коней в українській культурі. Так з'явилися вироби, натхненні рідкісним розписом зі стародавніх пічних кахлів, керамічним глечиком XX століття з села Адамівка, елементами наївних рушників і творчістю кераміста Павла Самоловича.
У великому інтерв'ю для "ТиКиїв" засновниці GUNIA Project, Наталія Каменська та Марія Гаврилюк, розповідають про минуле, сьогодення й майбутнє бренду: від експедицій у Карпати, де вперше побачили виготовлення шуби-гуні, до розробки колекції KONYK та планів на масштабування за кордоном.
Як формується візуальний код GUNIA Project?
Марія: Я думаю, що візуальний стиль GUNIA формується з нашого з Наталею персонального дизайнерського бачення — з того, чого нам не вистачає й що ми хочемо створити. І, звісно, він формується з нашого натхнення українською культурою та з розуміння того, як ми, як дизайнери, можемо її переосмислити й розповісти про неї в сучасному контексті.
Наталія: Взагалі наш візуальний код базується на наївному, традиційному українському мистецтві. Ми фанати наїву, і, напевно, це наш найголовніший "код" — натхнення наївними живописом, іконою та всім, що з цим пов'язано.
Чи можете ви виокремити окремі знакові візуальні елементи для GUNIA?
Наталія: Це наш логотип, натхненний дерев'яною скульптурою Пінзеля (Йоган-Георг Пінзель — галицький скульптор середини XVIII та зачинатель Львівської школи скульпторів — прим.). Ми захоплюємося його творчістю.
Це перші герої наших виробів, натхненні буковинськими наївними іконами на склі. Це елементи, натхненні рушниками, кахлями й наївними картинами — всіма предметами побуту.
Які елементи визначають ДНК бренду?
Наталія: Українська культура, наївне мистецтво та майстерність.
Марія: Це, безперечно, ручна робота. Це робота з українською культурою. Це іронія та грайливість, тому що ми намагаємося розповідати про серйозні речі, але робимо це з дуже легким, світлим баченням.
В які моменти ви розумієте, що дизайн точно звучить "по-гунівськи"?
Марія: Це відбувається на інтуїтивному рівні, і це дуже важко пояснити. Ми або відчуваємо, що це "воно", або ж розуміємо, що ще не дійшли до потрібного результату.
Чи можете згадати реальні кейси, коли ви щось допрацьовували-допрацьовували, і, зрештою, це зазвучало "по-гунівськи"?
Марія: Таких кейсів мільйон, адже нині в нас дуже широкий асортимент — і кераміка, і скло, і одяг, і плетені та в'язані речі. Ми з Наталею залучені до створення кожного виробу. Це безперервний процес — доводити продукт до стану, коли ми впевнені, що самі хочемо його, впевнені в його якості та стильових рішеннях. Цей результат досягається не дуже швидко й часто — не з першого разу. Тож, працюючи над усіма виробами, які ви бачите в наших магазинах і на сайті, ми поступово приходили до відчуття, що це "воно".
Яким є ваш процес дослідження орнаментів і символів. Де ви відкриваєте для себе нові артефакти, сюжети та історії?
Наталія: Це різносторонній процес. Перед створенням колекції ми шукаємо натхнення — і не в одному джерелі. Це можуть бути книжки, музейні експонати, сорочка, куплена нами на аукціоні, почута історія або навіть пісня та слова з неї. Щоразу все це збирається, як Кубик Рубіка, з різних кольорів. Загальний патерн вимальовується вже потім.
Важко виокремити в цьому процесі щось одне, адже наша культура надзвичайно глибока, і в ній дуже багато того, чого ми ще не знаємо. Ми розуміємо, що попереду в нас багато роботи. Є багато того, що ми можемо показати й вивчити самі.
Марія: Ми з Наталею обговорювали, що це — як стиль життя. Це сфера наших інтересів, тому ми постійно намагаємося дивитися навколо й знаходити щось нове. Де саме — це вже питання уваги, яку ми приділяємо книжкам, на виставках і в спілкуванні з іншими людьми. Ми завжди в пошуку натхнення, але для цього немає єдиного сценарію. Залежно від теми, яку хочемо дослідити, ми йдемо дуже різними шляхами.
Що найбільше дивує, вражає іноземних клієнтів у GUNIA Project?
Марія: Кількість ручної роботи. Якщо говорити про міжнародну аудиторію, то найбільше їм подобається наша кераміка. Вони вражені, коли ми розповідаємо та показуємо процес того, як створюємо дизайни для неї, скільки ручної роботи за цим стоїть і скільки людей залучено до виготовлення кожного виробу. На мою думку, таких історій у світі стає все менше. Люди шукають сторителінг, і безперечно, цим ми їх вражаємо.
Наталія: Класно працюють два фактори: переосмислення сучасного дизайн-продукту та етнічного коду.
Ти можеш не розуміти, чим натхненний предмет, але можеш бачити класний дизайн-продукт, який приносить тобі радість. Ми над цим працюємо: хочемо створювати не просто речі, а вироби з сенсами та досвід.
Мені здається, що іноземці спочатку можуть отримувати тепло й радість від продукції. А вже потім, коли вони дізнаються ще більше — про те, які сенси закладені, і які історії стоять за кожним предметом…
Немає просто "пледу". У пледі ми можемо розповісти історії, наприклад, про коника, ручну майстерність і техніки.
І, звісно, ми завжди працюємо над якістю. Це наш основний принцип у всіх категоріях.
З чого розпочався процес створення вашої нової колекції KONYK?
Марія: Щороку ми дивимося, хто буде символом наступного року. Ця колекція почалася з розуміння, що у 2026 році — це коник — дуже поширений символ в українській культурі. Ми почали шукати, де саме він зображений — на кахлях, кераміці, у вишитих візерунках тощо. Ми зібрали все це натхнення й почали його опрацьовувати.
У цій історії коник став відправною точкою. Вже потім ми почали додавати до нього інші сюжети, нашаровувати їх у загальному сторителінгу.
Наталія: Ми хочемо, щоб GUNIA приносила радість у родини та в життя людей. Різдво — це, напевно, головне свято для кожного з дитинства. Це теплі й прекрасні емоції. Окрім символу, у різдвяні колекції ми хочемо закласти казку. Казку, яка починається в дитинстві й далі передаватиметься іншим поколінням.
Які відкриття — образи, символи чи традиції — виявилися для вас найцікавішими під час дослідження української культурної спадщини?
Марія: Мене найбільше вражає історія українського наїву — це тема, яка проходить червоною ниткою крізь усю нашу творчість.
Коли ми з Наталею почали займатися GUNIA, я взагалі нічого не знала про український наїв. Були якісь видання, виставки, але невеликого масштабу. Мушу визнати, що я почала знайомитися з наївом тільки тоді, коли з'явилася GUNIA.
З того часу, коли усе почалося як хобі, минуло майже вісім років, але тема наїву для мене досі є нескінченним ресурсом натхнення. Це творчість непрофесійних митців у дуже різних проявах — вишивка, образотворче мистецтво та багато іншого. Вона захоплює мене своїм світлом, адже я розумію, що люди, які створювали ці вироби, жили в історично складних обставинах.
Коли читаєш біографії художників, про яких ми знаємо, а є ще багато невідомих, ти бачиш, що наїв був певним засобом самопорятунку — щось дуже світле, що допомагало впоратися з надзвичайно складними життєвими обставинами.
Мені здається, що це саме те, що зараз так потрібно всім нам у цей суперскладний час — думка про добро, тепло й світлі емоції.
Наталя: Від самого початку нас вражало й продовжує вражати все, бо ми відкрили для себе, умовно, "грааль" української культури.
Найпершим відкриттям для нас стали техніки вишивки. Зараз соромно зізнаватися, коли всі більш-менш "просунуті", але майже десять років тому здавалося, що ті самі рушники й сорочки — це просто вишивка хрестиком. Насправді ж в нас є 120 технік вишивки — неймовірних, складних і прекрасних. Тому перший "шок" стався, коли ми потрапили в архіви музею Івана Гончара й почали розглядати всі ці сорочки та рушники — відмінні за регіоном, технікою, кольором та орнаментом.
Звісно, варто згадати й про наші експедиції в Карпати. Там ми почали знайомитися з майстрами, які досі зберігають ручні, крафтові техніки. У мене стався "метч", коли я побачила шубу-гуню в майстрині з Яворова.
Вона показала нам процес створення її. Це були неймовірні враження. Спочатку стрижуть овець, потім вовну перуть, сушать і, за потреби, фарбують. Далі вручну прядуть нитки, які тчуться на сторічному верстаті, а потім усе поміщають у валило на річках. Тоді я також згадала свою прабабусю: з дитинства пам'ятаю, як вона самостійно виготовляла нитки.
Також вразило гутне скло, коли я побачила, як його видувають вручну. Це стосується й кераміки. У 2014 році почали розвиватися всі ці невеликі керамічні майстерні, але їхні вироби були більше в стилі вабі-сабі. Це були класні речі, проте вони не мали вигляд технологічно складних.
Тож ми захотіли створювати розписану вручну порцелянову кераміку. Думали, що це легко, але насправді це багаторівневий, неймовірно складний процес зі своїми нюансами. Це також вразило й продовжує вражати. З того часу ми "виростили" власну керамічну майстерню, де художники й майстри виготовляють усе вручну.
Багато традиційних ремесел України перебували або й досі перебувають у занепаді, а деякі майже зникли. Як ви розвивали мережу майстрів, з якими працюєте? Чи сприяли ви навчанню молодих майстрів?
Марія: Це дуже велика проблема, і з початком повномасштабного вторгнення вона об'єктивно тільки загострюється. Багато чоловіків та жінок перебувають на фронті, є ті, хто були вимушені залишити свої домівки.
Зараз робота з майстрами — це наш найбільший виклик. Сьогодні в Україні дуже мало людей, які добре розбираються в керамічних технологіях. Тому багато тих, хто приходить на наше виробництво, — це люди, які просто бажають вчитися, і ми передаємо їм ці знання.
Наталія: Наша головна мета — відроджувати й допомагати розвивати техніки, які перебувають на межі зникнення. На жаль, деякі з них зникли разом з останніми майстрами, які ними володіли та не мали кому передати свої знання.
Це глобальна проблема, з якою ми зіткнулися ще під час експедицій у 2015 році. Ми спілкувалися з ректорами та випускниками університетів, які казали, що ручні техніки не мають попиту. Тому після завершення навчання вони не знаходять роботи, яка приносила б достатньо коштів для нормального життя, і часто виїжджають працювати за кордон.
Ще до бренду у нас була ідея організувати артіль у Карпатах, де працювали б майстри-випускники, створюючи продукти у тих техніках, якими вони володіють і які засвоїли в університеті. Було багато задумів, які ми хотіли реалізувати, але тоді це все було на рівні дослідження і не набуло тієї форми, якої ми прагнули. Проте згодом виникла GUNIA як бізнес, де ми, звісно, популяризуємо ці техніки з різних сторін.
Наша мережа майстрів починалася з одного вишивальника, одного кераміста, одного майстра скла й так далі. З розвитком GUNIA нам знадобилося більше фахівців, і їхній пошук відбувався по-різному: через "сарафанне радіо" та рекомендації, зокрема від етнографів та самих майстрів. Зараз ми шукаємо їх через усі доступні ресурси: на Work.ua, OLX тощо.
Класно, що GUNIA надихає багатьох своїм прикладом. З'являються бізнеси, які також будують свою концепцію на співпраці з майстрами, що, звичайно, теж популяризує їхнє ремесло.
Які вироби GUNIA є абсолютними бестселерами й завжди залишаються в асортименті як carry-over речі?
Марія: Більшість наших виробів є carry-over речами. Власне, концепція нашого бренду — це речі поза трендом, і ми намагаємося створювати те, що буде актуальним завжди.
Та оскільки щороку ми випускаємо нові колекції, деякі вироби ми все ж вимушені виключати з асортименту. А втім, багато речей із наших перших колекцій досі представлені.
Якщо говорити про бестселери, то це точно свічки-пташки — дуже знаковий елемент бренду. Це також хустки, витинанки й чашечка з котом, натхненна наївним рушником, а серед прикрас — тризуби та серце зі стрілами.
Наталія: Також ми працюємо за концепцією компліментарності: кожна нова колекція абсолютно логічно поєднується з випущеними раніше. Цей мікс приносить жвавість і різноманіття. Люди можуть докупляти до свого сервізу, наприклад, речі з нової колекції, і це матиме цілісний вигляд.
У роботі з культурною спадщиною потрібно одночасно і вшановувати її, і надавати їй сучасного звучання. Якими принципами ви керуєтесь, щоб зберегти повагу до традиції та водночас зробити річ актуальною для сьогодення?
Марія: Наша методологія, за якою ми працюємо, передбачає взаємодію з етнографами, науковими співробітниками, музеями та іншими консультантами. Розуміємо, що ми з Наталею — дизайнери, а наша команда — це все ж таки частина дизайнерського бренду.
Щоб бути впевненими в тому, що ми робимо, ми завжди консультуємося з професіоналами у своїх сферах.
Чи можете ви назвати рік, коли, на вашу думку, GUNIA Project став справді успішним брендом? Які кроки допомогли вам дійти до цієї точки?
Наталія: Для нас цей успіх вимірювався в маленьких перемогах.
Наприклад, у 2019 році ми ухвалили рішення, що GUNIA буде бізнесом, а не просто хобі чи захопленням. Не маючи тоді фінансового фундаменту, я та Марія вирішили вкласти всі свої ресурси й сили в розвиток бренду. Для нас це був дуже серйозний та емоційний перший крок. Ми не знали, як усе складеться, але дуже вірили в цю ідею і були настільки захоплені всім цим, що навіть не припускали думки, що це може не спрацювати.
Згодом почали з'являтися перші клієнти. Вони приходили й казали: "Вау, мені це потрібно. Коли вас не було, і я цього не бачив, я не усвідомлював, що в мене є пуста скриня, яку я хочу наповнювати. Тепер ви мені це показали, і я хочу збирати це та передати наступним поколінням. Я розумію, що в мене є такий запит". Цей фідбек від наших друзів дав сильний буст для розвитку.
У нас все відбувалося дуже покроково. Наприклад, переїзд в орендований однокімнатний офіс на п'ятому поверсі на Шулявці. Для нас це було перемогою, адже ми змогли собі його дозволити. Далі був переїзд у перший шоурум. Ми трошки боялися робити цей крок, бо не розуміли, чи це правильне рішення. Але завжди була ця віра — і ми переїхали, і це було перемогою. Потім — перший магазин на Антоновича, куди ми перемістилися перед повномасштабною війною. Це було важливе рішення та ще одна перемога.
Кожен крок був цеглинкою, з якої будувався успіх.
Без яких речей GUNIA ви не можете уявити свій дім чи гардероб?
Марія: Ох, багатьох. Я обожнюю прикраси бренду. Також у мене чимало нашого трикотажу. Я людина, яка любить комфорт у гардеробі, і мене дуже надихає те, як в одязі ми інтерпретуємо українську культуру.
І, звісно, в мене є вишита сорочка GUNIA та багато посуду. Мій ранок починається з кави в горнятку бренду. Коли до нас приходять гості, я дуже люблю накривати красивий стіл, який надихатиме.
Чесно кажучи, обрати конкретні речі надзвичайно складно, бо ми весь час занурені в процес їхнього створення. Кожна колекція приносить мені дуже класні враження та емоції.
Наталія: Я не можу уявити свій дім без наших свічок і свічників. Навіть коли кудись їду, я можу брати з собою маленьку свічечку, бо вона створює затишок і відчуття дому. Я дуже люблю всі наші трикотажні речі, тому що вони суперкомфортні та суперзатишні. Напевно, їх у мене найбільше. І, звичайно, в мене є прикраси GUNIA — це мастхев.
GUNIA Project — один із найвідоміших українських брендів, що працює з культурною спадщиною. Що ви вважаєте головними чинниками, які забезпечили успіх марки?
Марія: Думаю, головний чинник — це те, що люди відчувають щирість у нашій роботі й те, що ми створюємо речі, які нас справді надихають. Бренд дуже сильно відображає наші цінності та смак. Зараз з'являється багато тих, хто намагається наслідувати їх, але повторити значно важче. Це тому, що наші роботи створені крізь призму нас як особистостей.
Ще один фактор — це наше ставлення до якості. Ми постійно працюємо над тим, щоб наші вироби були дійсно класними. Постійно вдосконалюємо їх, десь визнаємо, що припустилися помилок. Це безперервний процес роботи над собою.
Ми ніколи не говоримо, що ми найкращі. Ми завжди стверджуємо, що ми дуже класні, але завтра будемо ще кращими.
Наталія: По-перше, я вважаю, що в нас класний дизайн-продукт. По-друге — це про сенси, які ми закладаємо у свої вироби й досвід, який ми створюємо. Ми розповідаємо людям про культурну спадщину, і зараз зростає запит на це. Ще з 2014 року й раніше поставало питання: "Хто ми?".
Радянський Союз систематично стирав пам'ять поколінь. Йому дуже добре вдалося принизити сприйняття українцями самих себе та своєї культури, представити її, як меншовартісну: "Ну, непогана культура: хтось смішненький у шароварах танцює, горілку п'є та вареники їсть".
Коли починаєш розповідати, що це не так і що нам є чим пишатися, ти розумієш, що нам є за що боротися, що вивчати та що повертати собі.
Ми одні з перших почали розповідати й показувати, що українське — це круто, неймовірно, і нам є за що бути гордими.
Які плани та ідеї GUNIA має на 2026 рік?
Марія: У нас дуже багато планів. Буде два великі, класні соціальні проєкти, якими ми дуже пишаємося і якими займаємося вже доволі довгий час. Поки що ми не можемо про них розповідати, але це дійсно ініціативи, які нас надихають і додають ще більше цінності тому, що ми створюємо.
Також буде дуже красива великодня колекція одягу — значно більша, аніж усі попередні. Я абсолютно в щирому захваті від неї.
Ми також плануємо велику кількість міжнародних подій. Це зараз наш фокус і велика мрія — розвиватися все більше й більше на іноземних ринках.
Читай також: Різдвяні листівки: історія виникнення, хейт і мухомори. Розмова з колекціонером Геннадієм Кіркевичем
