Я працюю в моді: хто носить одяг, який існує лише у віртуальності?

В Instagram ти, мабуть, не раз приміряв фентезійні капелюхи чи окуляри — це доповнена реальність (AR), яка додає щось із віртуальності в наш світ. Або ж одягав VR-окуляри, що повністю занурюють у цифровий вимір. А як щодо вибору вбрання для свого персонажа в грі — саме такого, який відображає твій стиль?
Усе це — диджитал-мода. Вона, зокрема завдяки 3D-технологіям, дає змогу "приміряти" на фото будь-який образ, навіть такий, який неможливо відтворити в реальному житті. Ця індустрія також забезпечує твої цифрові "я" персоналізованим вбранням, адже метавсесвіти невпинно розвиваються.
Хто ж носить одяг, який існує лише у віртуальності? У чому його перспективність як моди майбутнього? У межах серії "Я працюю в моді" про це розповідає Марія Ладан — українська диджитал-дизайнерка із DRESSX, провідної компанії у цій сфері.
Шлях у моду: від мрії до освіти в Кореї
Мій батько — людина, яка мене постійно надихала, — здобув освіту конструктора верхнього одягу та деякий час працював за фахом. Однак життя внесло свої корективи: згодом він зрозумів, що це не його шлях, і перейшов у бізнес-сферу. Втім, на початку повномасштабної війни він знову повернувся в індустрію — цього разу, щоб конструювати військовий одяг. Батько дуже сильно відмовляв мене від вступу на факультет модного дизайну, бо знає, яка важка ця праця.
Коли я готувалася до вступу, зокрема складала іспит з англійської мови, мені неймовірно пощастило. Я потрапила до викладача, який став для мене справжнім наставником.

Це була одна з тих доленосних зустрічей, які змінюють напрям життя: його підтримка та віра в мене зіграли важливу роль у моєму подальшому розвитку. Він викладав у закладі вищої освіти корейську мову та надихнув мене прийняти виклик і теж почати вивчати корейську.
На той час я відчувала певну фрустрацію. Я бачила, що багато людей працюють не за професією, і усвідомила: якщо хочеш потрапити в моду, то не обов'язково мати освіту фешн-дизайнера. Тож я таки почала вивчати корейську, обравши її під час вступу до Київського національного лінгвістичного університету.
Згодом зрозуміла, що не буду перекладачкою і що моя корейська — не настільки класна. Та й це, напевно, не те, чого б я хотіла в житті. Після цього я дізналася про стипендіальну програму для іноземців — Global Korea Scholarship, яку фінансує уряд Республіки Корея через Міністерство освіти. Якщо виграти цей грант, держава повністю покриває п'ять років навчання на будь-якому факультеті — від підготовчого курсу до бакалаврату.

Так я переїхала у 2016 році до Кореї, почала вивчати модний дизайн у сеульському Жіночому університеті Іхва та здійснила свою дитячу мрію.
Корейський університет, як "Гра в кальмара"
На момент мого вступу на фешн-дизайн інтерес до корейської моди лише формувався: K-pop культура ще не стала глобальним явищем, а локальні бренди не мали широкої міжнародної впізнаваності. Тож мій вибір здавався незвичним і навіть сумнівним для оточення.
Сьогодні це питання вже ніхто не ставить. Корейська мода вийшла на світовий рівень — усі знають бренди на кшталт Gentle Monster, Ader Error, Andersson Bell, Juun.J та інші локальні марки, які стали глобальними. Імена корейських дизайнерів звучать дедалі голосніше у світі.
Сьогодні саме Корея задає тренди — не лише в моді, а й у макіяжі, попкультурі, цифрових технологіях і підходах до самовираження. Те, що раніше здавалося нішею, тепер стало мейнстримом.

Навчання в Кореї для іноземця — це як жити всередині "Гри в кальмара": ти наче пройшов відбір, але справжні випробування тільки починаються. Тут усе — змагання: за оцінку, за місце, за визнання. І правила гри ти часто дізнаєшся вже у процесі.
Тоді на моєму курсі не було жодного європейця, мені було складно. Але хочу зазначити, що в Кореї дуже специфічне ставлення студента до професора, і навпаки. Там це сенсей, гуру. До тебе теж ставляться з великою повагою: моя професура робила все, щоб розкрити саме наші таланти й ідентичності. Ти маєш право вивчати ті речі, які подобаються саме тобі в моді — університет підтримує це.
Під час навчання на факультеті ми мали унікальну можливість брати участь у показах Seoul Fashion Week та знайомитися з провідними фахівцями індустрії моди. Зокрема, на кампусі університету відбувся перший в історії бренду Dior показ у Сеулі — подія, на якій мені пощастило бути присутньою. Це стало можливим завдяки партнерству Dior і вишу в межах програми Women@Dior, яка надає студентам менторство, освітні можливості та варіанти для стажування.
Також до нас завітали з лекціями Марія Грація К'юрі, колишня креативна директорка Dior, та відома дизайнерка Торі Берч. До того ж факультет постійно створював колаборації з такими брендами, як-от Uniqlo та MCM — світовим люксовим брендом, який виробляє високоякісні сумки й аксесуари.
Освіта в університеті дала мені міцний фундамент, але диджитал-моду я відкривала для себе самостійно — крок за кроком, через помилки, пошуки й експерименти.
Початок кар'єри в цифровій моді
Під час навчання в магістратурі, якраз у період пандемії COVID-19, я вперше звернула увагу на диджитал-моду, хоча тоді навіть не знала, що це окрема індустрія. У соцмережах мені постійно траплялися образи аватарів у цифровому одязі, і я не могла зрозуміти, як це взагалі створюється. Це виглядало надзвичайно круто й загадково.
Мене захопила ідея поєднання моди та технологій, і я вирішила спробувати: записалася на початковий курс із програми для створення 3D-одягу — CLO 3D, щоб опанувати базові навички. Згодом я відкрила для себе DRESSX — одну з перших та найвпливовіших платформ у сфері диджитал-моди — і почала активно вивчати, як працює ця індустрія.
Фінальним поштовхом стала моя магістерська робота на тему "Застосування візуальних образів сюрреалістичного живопису Рене Магрітта в дизайні віртуальних окулярів". Я написала дослідження обсягом 120 сторінок корейською мовою, розробила дизайн 3D-окулярів, натхненних творчістю Магрітта, реалізувала їх у форматі AR-фільтрів, а також створила шість тематичних анімацій, які розкривали сюрреалістичні наративи через цифрову моду. Під час роботи над проєктом так склалося, що команда DRESSX саме приїхала до Сеула. Я представила їм своє дослідження, поділилася баченням розвитку цифрової моди й уже після захисту дипломної роботи розпочала професійну діяльність у цій галузі.
Як створюється цифровий одяг
У моїй щоденній роботі — лише я, комп'ютер і багато відкритих вкладок та програм. Уявімо, ти хочеш розробити сукню. Обов'язково потрібен референс. Без чіткого візуального скетчу процес легко перетворюється на нескінченну зміну ідей. Попередній 2D-ескіз — це не просто крок у підготовці, а важливий складник дослідження, який допомагає зосередитися, перевірити концепт і значно швидше дійти до фінальної реалізації. Наступний етап — 3D-моделювання форми, що, на мою думку, є найцікавішим.

Кожна платформа має свого аватара — це "я", що репрезентує тебе в метапросторі або грі. На ньому ти й створюєш 3D-одяг. Після моделювання сукні потрібно адаптувати її під аватара: зробити так, щоб вона коректно рухалася разом із тілом, згиналася у відповідних місцях і не спотворювалася. Далі — етап текстурування: створюються візуальні якості одягу — це блискуча поверхня, матова чи стилізована під тканину. І лише потім одяг інтегрується на відповідну платформу, де його можуть побачити та приміряти користувачі. Насправді це складний і багаторівневий процес, який поєднує технічне моделювання, художнє бачення та розуміння середовища, в якому цей образ буде жити.

Віднедавна я активно використовую штучний інтелект у своїй роботі, зокрема ChatGPT та нейромережі, на кшталт Midjourney. Але це не просто натискання кнопки "створити": штучний інтелект не працює замість тебе, якщо в тебе немає власного бачення. Щоб отримати якісний результат, потрібно вже мати ідею — наприклад, образ конкретної сукні для аватара, її настрій, форму, текстуру. Я багато експериментую, спостерігаю за розвитком технологій і шукаю способи, як інструменти ШІ можуть доповнити креативний процес, а не замінити його.
У DRESSX я відповідаю за креативну частину — розробляю ідеї та візуальний стиль для цифрових колекцій. Це може бути як повноцінний 3D-дизайн, так і ескіз, який потім адаптується під технічні вимоги платформи. Після фіналізації ідеї наші айтеми публікуються на таких платформах, як Snapchat, Roblox, Zepeto. Також DRESSX займається цифровізацією одягу, сприяючи демократизації моди, і робить такі бренди, як Lacoste, Diesel, Puma, Charles & Keith, доступними у різних метавсесвітах і цифрових просторах.

Найважче й найкраще в роботі модної диджитал-дизайнерки
Найважче — не втратити натхнення, коли навколо дедлайни, завдання та швидкий темп. Постійна потреба створювати щось нове виснажує, і саме тому важливо вміти берегти свою креативну енергію.
Також складною є технічна частина 3D-моделювання, особливо для тих, хто, як і я, навчається самостійно. Незалежно від зусиль, завжди виникають прогалини у знаннях, які доводиться заповнювати власноруч. На жаль, дуже мало спеціалізованих курсів для тих, хто хоче створювати цифровий одяг саме для ігор і метавсесвітів — і саме це я хотіла б змінити.

Попри всі труднощі, цей процес справді вартий зусиль. Коли ти вкладаєш багато часу, долаєш технічні складнощі, виправляєш баги — і врешті-решт усе починає працювати, — це приносить неймовірне задоволення. Ти дивишся на результат і думаєш: "Вау, вийшла справді крута річ". А ще більше надихає те, що її купують, що людям подобається твоя робота. Юзери носять твої речі у віртуальних світах, взаємодіють із ними — і саме це відчуття, коли твоя ідея оживає та стає частиною цифрового життя інших, — мабуть, найцінніше у всій цій справі.
Для мого покоління, а поготів для старших людей, сама ідея купівлі нефізичного одягу може здаватися дивною. Навіщо взагалі купувати те, чого не існує в реальному світі? Але для мене віртуальне вбрання — це не примха, а сигнал з майбутнього, яке просто ще не настало.

Якщо подивитися на те, що сьогодні роблять Meta, Google та інші технологічні гіганти, то вони активно розробляють розумні окуляри. Я переконана, що дуже скоро там з'явиться функція AR-фільтрів, які дозволятимуть бачити людей у різному одязі просто в реальному часі. Зараз це здається чимось далеким і футуристичним, але ми вже стоїмо на порозі цього нового етапу, і я хочу бути його частиною.
Один із найперспективніших напрямів у цій сфері — це Digital Try-On, або віртуальна примірка одягу. Вона дає змогу користувачам оцінити зовнішній вигляд речей ще до покупки як у реальному часі, так і на основі статичних зображень.
Ця технологія реалізується у двох основних форматах: за допомогою AR, коли одяг "накладається" на тіло користувача через камеру в реальному часі, або через примірку на фото, де система моделює одяг на повнорозмірному знімку людини, враховуючи її пропорції.

На мою думку, саме Digital Try-On змінить звичну модель онлайн-шопінгу. Якщо такі гравці, як Amazon, запровадять цю функцію масово — а деякі вже тестують подібні рішення, — ми отримаємо якісно новий, технологічний рівень покупок, де фізична примірка перестане бути необхідною.
Цифрова мода — це не лише про стиль, а й про екологію. Завдяки технології Digital Try-On суттєво скорочується кількість повернень одягу, адже користувачі можуть віртуально приміряти речі та переконатися, що вони підходять, ще до покупки.
Менша кількість повернень означає менше транспортування товарів, а отже — зниження викидів парникових газів, менше споживання палива та зменшення навантаження на логістичні ланцюги. У такий спосіб Digital Try-On сприяє сталому споживанню та допомагає зменшити екологічний слід модної індустрії.

Раніше був тренд купувати речі швидкої моди лише для фотосесій в Instagram, але зараз формується новий підхід — AI Virtual Try-On. Це інструменти для самовираження, які дозволяють щодня створювати новий образ і робити свій контент унікальнішим — без шкоди для планети. Потрібно лише вдале фото, ідея та гарний промт.
Є також тенденція, яка мене водночас дивує і насторожує: покоління Gen Alpha та пізні представники Gen Z усе частіше купують фізичний одяг, орієнтуючись на те, що носять їхні аватари у віртуальному просторі.

Тобто вплив змінився: раніше цифрова мода віддзеркалювала фізичну, а тепер — навпаки, віртуальні образи формують смаки та покупки у реальному світі. Це свідчить про те, наскільки сильно цифрова ідентичність починає визначати фізичну.
Віртуальна мода дає великий вибір. Ти можеш експериментувати зі стилем, дивитися, як комбінуються речі, вирішувати, чи подобається це тобі, а потім обирати, чи купувати таку річ для себе в реальності.
З чого почати тим, хто хоче стати модним диджитал-дизайнером
- Почни з вивчення 3D — це серце диджитал-моди. Обери одну програму, наприклад Clo3D чи Blender, і занурся в неї глибоко. Не намагайся опанувати все одразу: рухайся маленькими, послідовними кроками.
- Побудуй навчальний план і не бійся питати. Ком'юніті у диджитал-моді дуже підтримує: я й сама продовжую вчитися та обмінюватися знаннями.
- Показуй свої роботи, навіть якщо вони ще "сирі", — прогрес важливіший за ідеальність. І обов'язково бери участь у конкурсах та проєктах — саме так ростеш, формуєш портфоліо і знаходиш своє місце в індустрії.
Читай також: Дизайнерка Лілія Літковська: "Сьогодні українська мода — не просто індустрія, а культурний фронт"