Люди бігу: 4 історії фінішерів Київського марафону Незламності 2025

Фото: Run Ukraine

Ветерани, переселенці, банкіри й касири, ІТ-фахівці та працівники виробництв, дорослі й діти, досвідчені спортсмени та аматори — усі, хто живе бігом і допомагає країні не зупинятися. 11–12 жовтня у столиці відбувся 15-й Київський марафон Незламності — головна бігова подія країни, яка об'єднала 13 500 учасників.

Марафон Незламності це більше, ніж просто спортивний старт. Це місце зустрічі людей із різним досвідом — від тих, хто повернувся з фронту, до тих, хто чекає звідти своїх рідних. Половину прибутку від цьогорічного забігу передали на потреби Сил спеціальних операцій України, зібравши понад 2,5 млн гривень на великі дрони для ССО: 2 005 468 грн із реєстраційних внесків та ще 552 тис. грн донатів на конверт.

Анатолій, тренер із Дніпра: підготовка бігової команди

Для Анатолія Твердохліба з Дніпра біг — це більше, ніж просто хобі. Це стиль життя, спосіб бути собою. Його батько — легендарний бар'єрист Олег Твердохліб — залишив у спадок не лише прізвище, а й відчуття дисципліни як внутрішньої свободи.

"Я виріс на стадіоні, між біговими доріжками", — говорить Анатолій. Коли він уперше пробіг власний марафон у 42 кілометри, на фініші не міг стримати емоцій. "Фініш був важким, але коли побачив свою сім'ю та команду з плакатами — хотів бігти ще 42 кілометри", — пригадує чоловік.

Нині Анатолій продовжує справу батька — в пам'ять про нього та його любов до спорту. До цьогорічного Київського марафону Незламності він тренував команду ПриватБанку, яка налічує понад пів тисячі учасників.

"Це спільнота людей, які, здавалося б, ніколи б не зустрілися: фахівці з ризиків, аналітики, юристи, маркетологи. Але на біговій доріжці всі рівні — усі помиляються, підтримують і жартують однаково. Якби не тренування, багато хто й не познайомився б на роботі", — ділиться Анатолій.

Максим Висоцький — ветеран, який біжить попри все

Максим Висоцький, один із членів великої команди банку, переконаний, що кожен його крок — це не лише рух, а процес переосмислення. Він ветеран, який пережив важку ампутацію ноги, але знайшов у собі сили повернутися у спорт.

У листопаді 2023 року чоловік підірвався на міні. Той день пригадує уривками: вибух, кілька секунд тиші, турнікет і думка — "Треба вижити". Потім були лікарні, протезування, реабілітація в Superhumans Center — і знову вчився ходити. Через чотири місяці він уже стояв. Ще через кілька — вирішив бігти.

Я хочу довести, що можу бігати на протезі. І що інші теж можуть, — говорить Максим.

Для нього цей марафон — не про результати. Він не тренувався тижнями, не вираховує пульс і не рахує кроки. Він біжить заради процесу — щоб показати, що навіть травма не може зламати силу духу. Він біжить, щоб довести, що життя триває попри все.

Дар'я Соколова: бігти заради Бердянська

"Ти мене мотивувала вийти з дому" — такі реакції на сторіз від підписників часто отримує Дар'я. Вона не пропускає пробіжку навіть у дощ та активно показує це у своїх соцмережах, мотивуючи колег також займатися спортом.

Для мене спорт — це про звичку не зупинятися. А ще — своєрідний психологічний місток із домом і підтримка ментального та фізичного здоров'я, — каже дівчина.

Дарія родом із Бердянська, який нині тимчасово в окупації. Там вона щодня тренувалася разом з улюбленою собакою: бігали стадіоном, готувалися до виставок. Тепер море й собака далеко, але кожен її забіг — це спосіб залишатися з ними на зв'язку:

Я знаю, що ще обов'язково пробіжуся тими ж вулицями та біля улюбленого моря. З вірою в серці розумію, що просто зараз моя дистанція трохи довша.

До Києва дівчина приїхала спеціально з Дніпра, щоб пробігти 21 кілометр. Каже, що біг — це її спосіб спілкування зі світом: "Усі такі різні, але біг нас об'єднує. Для мене це також можливість знайти нову спільноту та нових друзів". У їхньої команди є маленький ритуал — після суботнього бігу вони збираються на сніданок.

"Ми розмовляємо про все на світі, просто сміємося та розуміємо, що ми не самі", — розповідає Дар'я.

Катерина Дудар: "Я з Лисичанська. І в думках я завжди біжу додому"

Нині в біговому застосунку Катерини — цифра у 900 кілометрів. "Це майже відстань від Києва до Лисичанська, який живе в моїй пам'яті. Тому кожен новий кілометр наближає мене туди", — говорить жінка.

"Я з Лисичанська. І я бігаю додому", — ділиться Катерина, чиє місто також зараз в окупації. Там минуло її дитинство, була перша робота в банку, там її колеги, з якими вона досі спілкується в чатах і ділиться новинами.

Біг увійшов у життя випадково — з корпоративного челенджу: хто за три місяці подолає більше кілометрів. Катерина не сприймала це серйозно, просто вийшла пробігти після роботи. А потім побачила, що серед жінок — перша. З того часу біг став частиною її дня, майже як кава зранку.

Так хобі переросло в перший півмарафон. Жінка каже, що для неї це спосіб залишатися у формі не лише фізично, а й психологічно:

Біг допомагає впорядкувати думки. Ти ніби збираєш себе заново.

Впродовж 15 років Київський марафон Незламності збирає десятки тисяч людей. І навіть повномасштабне вторгнення не стає на заваді тим, хто живе бігом.

Торік марафон об'єднав 10 200 учасників і допоміг акумулювати 10 мільйонів гривень благодійних внесків, більшість із яких спрямували на підтримку Збройних сил України.

Цьогоріч подія встановила нові рекорди: завдяки проєкту "Бігозбір.Спека" від Run Ukraine вдалося зібрати 9 мільйонів гривень на доброчинність.

"Лише ПриватБанк передасть Superhumans майже 2 мільйони гривень. Цієї весни завдяки "Бігозбору" ми також зібрали мільйон гривень на підтримку дітей із порушенням слуху. Сприяння таким ініціативам, як і марафону загалом, — частина корпоративної відповідальності банку", — зазначає Антон Разумний, член правління ПриватБанку.

Це природне продовження ідеї: кожен крок, кожен кілометр, кожна людина в команді — частина спільної справи.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter