Від брудних халатів і нестерпного болю до турботи й повного контролю: як змінився підхід до пологів в Україні?

Фото: архів пологового будинку "Лелека".

А ти пам'ятаєш, як уперше почув від батьків про пологи — і разом із цією розповіддю в голові з'явився новий страх? Як це буде для тебе чи твоїх близьких? Так, досвід старшого покоління часто був непростим і навіть травматичним. Але це не означає, що твій буде таким самим.

Медицина в Україні впевненими кроками наближається до світових стандартів, і гінекологія не виняток. Сучасні пологові будинки пропонують комфорт, турботу й повний контроль над процесом, щоб поява дитини справді стала святом.

Пологи тоді й зараз: історія Тетяни та Юлії 

Коли почалися перейми й ви приїхали до пологового будинку, які умови на вас чекали? Розкажіть про палату, огляд і ставлення лікарів. І чи обрали ви пологовий самостійно? 

Тетяна: Вночі я відчула, що починаються перейми. Ми викликали швидку, і чоловік відвіз мене до пологового. У нашому містечку є лише один пологовий будинок, тож обирати не довелося. Його ще збудували за радянських часів, і відтоді там майже нічого не змінилося.

Перейми були слабкі, відійшли води, хоча за термінами мені ще залишалося приблизно три тижні. Декілька разів до мене заходила медсестра, але жодного прогресу не було. Близько шостої ранку прийшла лікарка й сказала, що це були лише передвісники, і порадила добре відпочити. Мені зробили укол заспокійливого, і я заснула. Коли прокинулася, родової діяльності вже зовсім не було.

Медперсонал був зайнятий своєю роботою, а до мене в лікарню один за одним почали приходити родичі та друзі з вітаннями. Я зовсім не знала, як реагувати. Тоді батьки й чоловік забили на сполох і почали вимагати від лікарів якихось дій.

Юлія: У мене не було перейм, але з'явилися дивні виділення. Я подзвонила в пологовий, і мені порадили приїхати на перевірку — тож мене вже чекали. У "Лелеці" я завжди почуваюся, ніби в готелі, тому умови були дуже гарні. Лікар швидко прийшов, оглянув і сказав: "Вітаю, ви народжуєте". Добре, що я тоді не залишилася вдома, а послухала рекомендацію лікарів і приїхала, бо жодних звичних симптомів пологів у мене не було.

А чи були у вас усі необхідні речі, або ж довелося щось привезти з дому?

Тетяна: Ні, жодних речей із собою брати не дозволяли. Натомість нам усім видавали старі неохайні халати й капці з написом "Р/О", що означало "родільне отдєлєніє" (пологове відділення). 

Юлія: Нічого не потрібно було привозити, бо всім необхідним забезпечує пологовий: весь гігієнічний догляд для дитинки й мами, нічна сорочка, халат і таке інше. Єдине, що я взяла з собою, — кілька костюмчиків для дитини й одяг на виписку нам. 

Пригадуєте сам процес пологів: якою була пологова зала — загальною чи приватною? Чи був поруч чоловік? 

Тетяна: Після втручання моїх рідних мені поставили крапельницю й почали стимулювати пологи. Народжувала я також під крапельницями. Поруч у залі була ще одна жінка — криклива й дуже нетерпляча. У ті часи нікого з рідних не дозволяли пускати на пологи, тож підтримати мене не міг ніхто.

Юлія: Пам'ятаю це так, наче було вчора. У нас була приватна зала. Чоловік спершу не дуже хотів бути на партнерських пологах — мабуть, йому було страшно. Мої ж перші пологи 9 років тому відбувалися в лікарні нашого рідного містечка, і тоді я пройшла всі кола пекла. Мене обкололи окситоцином без жодного попередження, пробили міхур теж без пояснень, щоб я швидше народила, бо зміна лікарів уже збиралася додому. Лише кричали, що я "не так тужусь". Це був важкий досвід, після якого я ще довго не могла наважитися на другу дитинку.

Але я дуже рада, що цього разу в "Лелеці" ми були вдвох із чоловіком і побачили, що все може бути зовсім по-іншому. Після пологів він навіть сказав: "Ні, ну так можна й щодня народжувати" — і я з ним погоджуюсь.

Після перших пологів я два тижні не могла сидіти — усе було розірване й зашите. А в "Лелеці" я народила ввечері, а вже о восьмій ранку сама милася в душі, робила укладку, ходила, сиділа й тримала свою дитинку.

Чи мали ви можливість впливати на вибір бригади спеціалістів? Чи було вам комфортно з вашим лікарем? 

Тетяна: Обирати бригаду чи лікаря я не мала можливості, проте я раділа принаймні тому, що мене нарешті помітили. 

Юлія: Я могла впливати на все: мене запитували й попереджали про кожен крок, тому я почувалася надзвичайно комфортно, в надійних руках. 

А як щодо знеболення та інших медичних втручань? 

Тетяна: Жодного знеболення не було. Пологи були складними, довгими й болісними: дитина повернулася на інший бік. 

Юлія: Ми відразу вирішили, що цього разу спробуємо народжувати з епідуралкою. Як воно без неї, я вже знала, тож хотілося полегшити свої страждання. І справді, я була в шоці: у момент народження я зовсім не відчувала болю, лише радість від того, що ось-ось зустрінемось з малюком.

У "Лелеці" дуже класна анестезія: коли починаєш відчувати біль, можна самостійно збільшити дозу, просто натиснувши кнопку.

Які емоції ви відчували — тривогу чи спокій? Як вас підтримували в цей момент — емоційно, не лише медично?

Тетяна: Я відчувала велику тривогу, постійно хвилювалася за дитину — чи з нею все в порядку. Медперсонал підтримував мене. Вони казали, як правильно тужитись, дихати й увесь час заспокоювали. 

Юлія: Я відчувала спокій і радість, бо люди, які були поруч, ставилися до мене турботливо й з повагою. Вони чітко пояснювали, що робити, як дихати, постійно хвалили й підтримували мене на цьому шляху. Порівнюючи з першими пологами, де ніхто навіть не пояснював, як правильно тужитися під час перейм, а лише кричали на мене, у "Лелеці" я справді відчувала себе в безпеці.

Якими були ваші перші дні після пологів? Чи була ваша дитина поруч з вами в палаті? 

Тетяна: Після пологів мені на живіт поклали грілку з льодом і залишили в пологовому залі з відчиненим вікном. Я лежала там досить довго, тож наступного дня в мене був страшенний нежить. Дитину мені віддали лише через 3 дні. 

Юлія: Там було настільки добре, що навіть не хотілося їхати додому — ще б залишитися на кілька днів відпочити, тим паче чоловік був поруч увесь час. Зручне ліжко, красива палата, турботливий персонал, який постійно допомагав з усім. Педіатри заходили кілька разів на день і консультували мене з будь-яких питань. Бо хоч я і вдруге мама, але багато чого забувається. Вони допомогли з прикладанням до грудей, а ще там була дуже смачна їжа.

Що ви відчували під час виписки? Чи справді цей день став для вас святом? 

Тетяна: Ніщо не могло затьмарити мого щастя — я мала чудову донечку, найкрасивішу у світі. У день виписки я буквально летіла додому на крилах, щоб показати світу цю неймовірну красу.

Юлія: Я відчувала радість від того, що маю такий досвід пологів і тепер знаю: це не страшно й може бути зовсім по-іншому. Це справді було свято — гарна зала, смачні смузі для гостей, щирі й красиві слова від персоналу. І головне — я без травми після пологів, щаслива, їду додому зі своєю лялечкою.

Якби ми колись наважилися на третю дитину, то точно повернулися б у "Лелеку".

Як змінився підхід до пологів з боку лікарів? 

З історії пологів в Україні 

Наталя: Якщо трошки зануритись в історію, то можна побачити, що зміни в підходах до пологів супроводжують акушерство весь час. Кардинальні сучасні зміни почали формуватися з другої половини ХХ століття, а активно — з 1980–1990-х років.

До середини ХХ століття пологи були максимально "медикалізованими": жінка лежала на спині, рух обмежували, втручання проводили часто, дитину відразу відділяли, атмосфера була формальна, без партнерів. У 1960–70-х у Європі виник рух за "природні пологи" — підготовка жінок, дихальні техніки, мінімум втручань.

У 1985 р. ВООЗ видала рекомендації: свобода руху, уникнення рутинних процедур, контакт "шкіра до шкіри", грудне вигодовування з першої години, партнерські пологи. У 2000-х сучасний підхід став доказовим: індивідуальні плани, гуманізація пологів, право вибору позиції (у тому числі у воді), комфортна атмосфера, мінімізація втручань.

В Україні зміни почалися пізніше: у радянський час — повна "медикалізація", після розпаду СРСР — лише поодинокі партнерські пологи. З початку 2000-х завдяки проєкту "Здоров'я матері та дитини" з'явились партнерські пологи, спільне перебування матері й дитини, індивідуальні палати, сучасне знеболення. Запроваджено програму "Лікарня, доброзичлива до дитини". 

Сучасний етап (з 2010-х): індивідуальні плани, вибір положення, повага до психологічного комфорту, сімейна підтримка, орієнтація на доказову медицину.

Найважливіші зміни 

Наталя: Відмова від ізоляції та перехід на доказову медицину. Це дало підтримку жінці, зменшило стрес, поліпшило контакт матері й дитини, підвищило довіру до лікарів.

Що ще потрібно: менше непотрібних втручань, індивідуальний план як стандарт, підтримка грудного вигодовування, навчання персоналу.

Ситуація в Україні 

Наталя: У великих містах більшість пологових працюють за сучасними стандартами. У менших — зміни повільні: іноді зберігаються старі практики (строгі правила, стимуляція, "профілактична" епізіотомія, розділення матері й дитини). Причини — брак обладнання, кадрів і небажання змін.

Підготовка до пологів: поради акушерки-гінекологині Наталії Попової

 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter