"Я живу з ВІЛ від народження": історія активістки з позитивним статусом
Фото: Getty Images
За даними МОЗ, у 2025 році під медичним наглядом перебувають 133 382 українці з ВІЛ. Водночас реальна кількість інфікованих може бути суттєво більшою. Попри інформаційні кампанії та роботу активістів, у нашому суспільстві досі є чимало стереотипів про вірус імунодефіциту людини, що призводить до стигматизації та дискримінації людей із ВІЛ.
У Всесвітній день боротьби зі СНІДом ми поспілкувалися з ВІЛ-активісткою Єлизаветою Шевчук, яка живе з позитивним статусом від народження. А також зібрали інформацію про те, як визначити свій ВІЛ-статус та захисти свої права у разі дискримінації.
Як дізнатися свій ВІЛ-статус
"Мені було 9 років, коли мама розповіла про мій ВІЛ-позитивний статус. Зізналася, що таблетки, які я пила з народження, нібито "для печінки", є препаратами антиретровірусної терапії. Я відреагувала спокійно — мама пояснила все доступно й просто. Я легко пропустила інформацію крізь себе, поставилася до цього, наче до застуди. А в дорослому віці зрозуміла, що про ВІЛ не можна мовчати — цю тему треба розвивати в суспільстві".
МОЗ рекомендує робити тест усім, хто не знає свого ВІЛ-статусу або статусу партнера, має захворювання, які довго не піддаються лікуванню, планує вагітність або вже носить дитину. Також здавати аналіз варто, якщо мав контакт із чужими кров'ю чи біологічними рідинами через укол голкою, поріз, під час допомоги постраждалому тощо.
Людям із підвищеним ризиком інфікування варто перевірятися кожні пів року. До групи ризику належать:
- ті, хто має кількох сексуальних партнерів;
- чоловіки, які мають секс із чоловіками;
- люди, які вживають ін'єкційні наркотики;
- сексуальні працівники та їхні партнери.
Тим, хто мав потенційно ризикований контакт, варто зробити тест через 4-6 тижнів і повторно — через 3 місяці. Вагітним жінкам рекомендують здійснювати перевірку на ранньому терміні вагітності та у третьому триместрі.
"Зазвичай, коли жінка вагітна, і вона чи партнер дізнається про позитивний ВІЛ-статус, це треба одразу обговорити зі своїм лікарем. У разі інфікування терапію починає приймати або сама мама, або вже дитина з народження, як було в моєму випадку", — каже Єлизавета Шевчук.
Тестування на ВІЛ в Україні є конфіденційним і безплатним. Найточнішим є лабораторний імуноферментний аналіз венозної крові. Зробити тест можна у сімейного лікаря, закладах охорони здоров'я (шукай на мапі ТУТ), мобільних амбулаторіях. Також в аптеках доступні експрес-тести, які дозволяють перевірити ВІЛ-статус у домашніх умовах (але їхні результати не є підставою для остаточного встановлення діагнозу).
Чому ВІЛ у наші дні — не вирок
"Я дотримуюся регулярної АРТ-терапії та жодних побічних реакцій від таблеток не відчуваю. Це стало звичною частиною життя. Антиретровірусна терапія є безплатною, препарат можна отримати у спеціальних центрах".
ВІЛ є хронічним захворюванням, але його перебіг можна легко контролювати завдяки препаратам, що входять до складу антиретровірусної терапії (АРТ). Лікування переважно призначають у вигляді таблеток, які треба приймати все життя. В одній пігулці поєднані декілька препаратів, які пригнічують поширення вірусу в організмі.
У 2025 році МОЗ затвердило новий стандарт медичної допомоги при ВІЛ-інфекції. Препарати першої лінії тепер включають сучасні комбінації з меншою токсичністю, що допомагає уникнути побічних ефектів. Також пацієнту можуть підібрати індивідуальну схему залежно від супутніх хвороб. Особливу увагу МОЗ приділило профілактиці інфікування, офіційно впровадивши програми PrEP та PEP — засоби доконтактного та постконтактного захисту від ВІЛ.
Куди звертатися, якщо стикнувся із дискримінацією
"Одного разу чула, що ВІЛ можна передати через пачку корму, якщо працюєш у зоомагазині. Через це, до речі, мені якось відмовили у стажуванні. Я була шокована й після цього випадку почала активно розповідати, як реагувати на подібні ситуації. Також пам'ятаю, одна людина думала, що цей вірус передається повітряно-крапельним шляхом та через предмети побуту".
МОЗ нагадує, що вірус імунодефіциту людини передається лише через кров, сперму, виділення зі статевих органів та кишківника. Передача ВІЛ можлива лише під час контакту цих рідин зі слизовими оболонками, пошкодженими тканинами організму, у разі безпосереднього введення в кров або від матері до дитини під час вагітності.
"Раджу не сприймати діагноз, як кінець світу. Так, ти будеш на таблетках усе життя, але й медицина не стоїть на місці. До того ж від ВІЛ ніхто не помирає. Просто треба не допускати переходу в четверту стадію та дотримуватися рекомендацій лікарів", — каже Єлизавета Шевчук.
Згідно з класифікацією ВООЗ, перебіг захворювання на ВІЛ ділиться на чотири стадії. Інкубаційний період триває до трьох місяців, після чого настає довга безсимптомна фаза — вона триває десять і більше років. За відсутності лікування відбувається перехід у СНІД-асоційований комплекс. На четвертій стадії хвороба переходить у термінальний період, перетворюючись на СНІД.
У 2025 році люди з ВІЛ в Україні досі піддаються стигматизації, а в суспільстві досі поширені стереотипи та упередження щодо цього захворювання. За словами Держслужби з питань праці, дискримінація за ВІЛ-статусом може проявлятися в різних формах: соціальний тиск, відмова в наданні послуг, обмеження доступу до роботи. Для ВІЛ-позитивних людей таке ставлення в суспільстві може мати негативні наслідки: психологічний стрес, зниження якості життя, відсутність лікування через страх розкрити свій статус.
Люди, які стикаються з дискримінацією через ВІЛ-статус, можуть звернутися за підтримкою до державних та неурядових організацій, зокрема:
- Координаційний центр безплатної правової допомоги. Зв'язатися із кол-центром можна за номером 0 800 213 103.
- Платформа HelpMe забезпечує інформаційну та психологічну підтримку. Телефон гарячої лінії: 0800500451.
- БО "100% життя" надає безплатну правову допомогу людям із ВІЛ.
- Telegram-бот HIV & AIDS Legal Aid допоможе анонімно зв'язатися з юристом для захисту своїх прав.
- Молодіжний проєкт Teenergizer надає анонімні та конфіденційні консультації підліткам із ВІЛ-позитивним статусом.
