Фонд Future for Ukraine представить соціальний відеоролик про невизначену втрату
Фото: Future for Ukraine
Спільний проєкт благодійного фонду Future for Ukraine та Luminance Production на підтримку ветеранів з ампутаціями "Маніфест сильних" цього року переміг на кінофестивалі Svitlo. Короткий метр, створений режисером Денисом Стегнієм і продюсеркою Антоніною Сотникова, здобув перше місце в номінації "Соціальний ролик".
Зараз творча команда та фонд FFU працюють над новим адвокаційним проєктом — відеороликом про невизначену втрату. Фонд реалізує проєкт за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту "Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії" за фінансування Норвегії та Швеції.
Нова робота Luminance Production покаже емоції жінок різних поколінь, чиї рідні в полоні або зникли безвісти: від апатії й тьмяної надії, до гніву, емоційного зриву та знову тиші. Відео вийде в реліз українською та англійською мовами.
Над роликом працює переможець кінофестивалю Svitlo, український режисер Денис Стегній.
Про створення відео, відповідальність роботи з болючими темами та очікуваний вплив проєкту розповідають режисер Денис Стегній та продюсерка Антоніна Сотникова.
Про що для вас новий проєкт — "Невизначена втрата — це травма"? Яка його головна мета?
Антоніна Сотникова:
Насамперед — пояснити саме поняття невизначеної втрати. Показати, що жінки, які чекають на рідних із полону або живуть без жодної інформації про зниклих безвісти, перебувають у стані тривалої травми. І що в цій ситуації нормально звертатися по психологічну допомогу. Ми хочемо, щоб жінки знали: вони не одні, їх чують, і підтримка існує — зокрема в межах проєкту GIDNA.
Денис Стегній:
Для мене це була спроба підібрати правильні слова й образи для дуже складних станів. На початку я сам не усвідомлював масштаб проблеми. А що вже казати про західну аудиторію, для якої ця реальність є далекою. Ми хотіли показати, що це не абстрактна тема, а досвід десятків тисяч українських жінок.
Що б ви хотіли, щоб глядач відчув після перегляду відео?
Денис Стегній:
Це не фільм із щасливим фіналом. Але наш заклик має давати надію і приводити до позитивних змін. Ми звертаємося до жінки, яка живе в невизначеності, і говоримо світові про те, що болить саме їй. І тому очікувані емоції після перегляду — це щось "катарсистичне", де є сум, але присутня і надія, де є втома, але відчувається і натхнення і бажання щось змінювати на краще.
Як ви шукаєте потрібні емоції та візуальні образи для сюжету? Запитуєте реальних людей?
Денис Стегній:
У таких проєктах немає місця для вигадки. Усе починається з реальних історій і спілкування з професійними психотерапевтами. Ми не додаємо нічого від себе — лише перекладаємо людський досвід мовою кіно. Лише після цього можна дозволити собі шукати візуальну форму.
Як ви працюєте з соціально болючими темами? Є щось, що допомагає не вигоріти емоційно?
Антоніна: Ми робимо такі благодійні проєкти приблизно раз на рік, щоб викладатися в них повністю і створювати якісний продукт. Не вигорати ще допомагають чесний фідбек аудиторії та вплив, який несе готова робота.
Денис: Якщо хоч одна людина після перегляду захоче підтримати проєкт, задонатити гроші, розповісти знайомій, звернутися по допомогу — воно було того варте!
Кіно здатне змінювати суспільство? Чому?
Антоніна: Безперечно. Я це зрозуміла ще в 15 років, коли зняла досить просте відео, змонтувала його, і потім його показали на зборах в школі. Вчителі й батьки дивилися це відео й плакали, це були реальні емоції. Я тоді усвідомила, що через кіно я можу спілкуватися з людьми, доносити свої ідеї й допомагати побачити дещо нове, змінити думку глядачів.
Денис: Тому, що кіно апелює відразу до серця та почуттів. Краса кіно в тому, що навіть найважчі теми можна подати так, що у глядача не виникне реакція спротиву чи захисту від негативу, а навпаки — він відкриється та буде готовий почути, сприйняти закладену інформацію та зробити щось з нею далі.
Використовуючи кіно як інструмент комунікації, команда Luminance продовжує порушувати суспільно важливі теми, про які часто не говорять в голос. В планах – ще одна робота на підтримку ветеранів, які повертаються з фронту.
Прояв ПТСР, відсутність підтримки та розуміння з боку суспільства — це та реальність, яка чекає на ветеранів вже сьогодні. Нам треба будувати цей місток для захисників до цивільного життя, — переконана Антоніна Сотникова.
Денис же має філософське ставлення до майбутніх соціальних проєктів:
Я б хотів, щоб суспільна свідомість зростала й нам не потрібно було висвітлювати ніяких гострих тем. Але ми є там, де є, і маємо виходити з вимог часу та обставин.
Якщо ви або ваші близькі переживаєте невизначену втрату, звертайтесь на проєкт GIDNA — тут кожна жінка гідна бути почутою та знайти життєві опори, щоб рухатися далі. Для участі в безоплатній програмі психологічної допомоги, заповніть форму.
Матеріал створено БО "БФ "Майбутнє для України" завдяки підтримці Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту "Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії" за фінансування Норвегії та Швеції.
Зміст матеріалу є відповідальністю БО "БФ "Майбутнє для України" та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
