Незручні запитання про українську мову: відповідає філологиня

Фото: instagram.com/alina_ostrozka/

Чи такий страшний Український правопис, як його малюють? Чи притаманні нашій мові англіцизми та фемінітиви? На незручні запитання читачів відповіла філологиня Аліна Острозька.

Які мовні міфи (Аліна Острозька віддає перевагу варіанту "міт") або стереотипи зараз панують в українському суспільстві?

У це складно повірити, але й досі де-не-де можна почути, буцімто українська мова — це діалект російської! Чимало українців понині вважають, що українська мова — сільська, непривілейована, непрестижна. А ось "интеллигенты говорят на русском". Ця ідея меншовартості була особливо посилена в радянські часи.

Таке вперте небажання поринути в історію української мови бодай на п'ять хвилин підтверджує масштабний вплив псевдонаукової маніпуляції зі сторони ворога. Це вкотре доводить, що ми недооцінюємо всю силу московської пропаганди.

Ще одним поширеним мітом є думка на кшталт "щодня ці філологи вигадують нові правила, постійно щось змінюють, а бідні люди лише страждають і тому погано знають мову". Але ж в актуальній редакції Українського правопису 2019 року ніхто не вигадував нічого нового! Навпаки, мовознавці спробували повернути мовні традиції, які жорстоко знищувала росія з метою асиміляції. А низку правил спростили, нормалізували, зробили логічнішими, удосконалили. Наприклад:

• прибрали подвійну йотацію ("фоє" замість "фойє");
• спростили написання слів із першим іншомовним компонентом (слова, що починаються на архі-, архи-, бліц-, гіпер-, екстра-, макро-, максі-, міді-, мікро-, міні-, мульти-, нано-, полі-, преміум-, супер-, топ-, ультра-, флеш-, пишемо разом);
• простішим стало написання числівника пів з наступним іменником (раніше "півгодини", "пів-Європи", "пів'яблука"; тепер — "пів години", "пів Києва", "пів яблука").

З 2019 року Український правопис передбачає вживання фемінітивів. А чи можна обійтися без фемінітива, якщо з ним назва стає громіздкою (приміром, "дерматологиня-косметологиня")?

Я не вірю, що українців можна налякати громіздким словом. Час нарешті усвідомити, що фемінітиви — це не щось нове, як стверджує російськомовний тоталітарний дискурс. Фемінітиви ніколи не зникали повністю з лексичного складу нашої мови, за винятком кривавих 1930-х, коли їх силоміць намагались забрати.

Насправді фемінітивам уже понад тисячу років! (А жіночі найменування були наявні ще в першому друкованому українському словнику — "Лексисі" Лаврентія Зизанія 1596 року.) Крім того, українська мова передбачає граматичну категорію роду — тобто кожен іменник, займенник має рід. Отож не варто ставитись до фемінітивів упереджено — важливіше йти в ногу із суспільством.

Фемінітиви — це про дистанціювання від патріархалізму та сексизму, про зручність та повагу, а також про словотвірні можливості української мови.  Адже в нашому арсеналі втричі більше суфіксів для їхнього утворення, на відміну від російської мови. А до "громіздкості" можна звикнути, запевняю.

Небінарні люди наполягають, щоб до них зверталися не "він/вона" (he/she), а "вони" (they). На вашу думку, чи це прийнятно для української мови?

Універсальної відповіді поки що немає. Це — надскладний виклик для української граматики. Через різну гендерну презентацію небінарні люди вибирають різні займенники. Далеко не всі з них віддали б перевагу займеннику "вони". А дехто навіть позитивно ставиться до займенника "воно", не вважаючи його образливим. Тому краще поцікавитися думкою конкретної людини щодо звертання до неї.

Однак, якщо із займенниками ще можна визначитися у процесі, залишається актуальним питання, як нам бути в непрямій мові (чужому мовленні, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання), узгоджуючи займенники з іншими частинами мови. Поки що для опису ситуації коректно використовувати гендерно нейтральну модель — наприклад, "ті, що".

За правилом дев'ятки, в іншомовних словах після деяких приголосних слід писати "и", а не "і" — тобто "сториз", "рилз", "кринж". Наскільки актуальне це правило, якщо чимало українців, особливо молодь, віддають перевагу оригінальному звучанню ("сторіс", "рілз", крінж")?

В українській, як і в будь-якій іншій мові, є правила, за якими повинні асимілюватися запозичені слова. Правило дев'ятки — одне з них.

Після дев'яти літер на позначення приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р пишемо саме и. Бо икання — питома українська фонетична риса, і ми повинні спиратись на наші мовні традиції та фонетичні закони.

В Україні часто критикують адаптацію російських імен на український манір (Володимир Путін), хоча в численних іменах з інших мов ми зберігаємо оригінальне звучання. Чому ми передаємо російські імена саме в такий спосіб і чи варто їх змінювати (Владімір Путін)?

Існує усталена мовна традиція: російські та білоруські імена не транслітеруємо, а перекладаємо. Таким чином ми якраз дистанціюємося від русифікації, від ідеї "единого мира", не калічимо нашої фонетичної системи московською фонетикою (Сєрґєй, Єлєна), а ще дотримуємося усталених мовних норм.

Як ви ставитеся до англіцизмів ("селфі", "акаунт", "лайфхак")? Чи варто їх замінювати українськими відповідниками?

З одного боку, вживання слів іншомовного походження або активне введення їх в українську — це наслідок глобалізації. Стверджувати, що це абсолютно позитивне явище, я не можу. З іншого боку, англіцизми справді зручні. Тому слід пам'ятати про баланс: не зловживати "ґівами" та "кейсами" — однак і не лякатися надміру нових іншомовних слів, бо не завжди в українській можна знайти точний відповідник новому явищу ("фемінізм", "квадробери" тощо).

 

У мережі популярні так звані "антисуржикові" поради. Нерідко там радять уникати наявних у словниках слів лише тому, що вони є і в російській мові. Наскільки це виправдано?

Я наведу вам до прикладу низку слів, які дуже часто помилково вважають "суржиковими": держати, город, смисл, точка, круг, праздник, ждати, лице, тайна, мелькати, плаття — їх безліч! Так, ці слова наявні в сусідніх мовах — та це ще не привід від них відмовлятися та свідомо збіднювати словниковий запас.

Мовний пуризм іноді може сягати абсурду й відкидати питомо українські слова, що походять від праслов'янської — попередниці сучасних слов'янських мов. Тож моя вам рекомендація: після кожної антисуржикової поради краще перевірити етимологію певного слова самостійно. Ви здивуєтесь, наскільки швидко це можна зробити.

Які словники та ресурси ви порадили б для перевірки мовлення?

Раджу такі джерела:

• Реєстр репресованих слів Орисі Демської-Кульчицької — для тих, хто хоче відновити у своєму мовленні слова, які свого часу винищувала росія;
• СУМ-20 (Словник української мови у 20 томах) —  академічний тлумачний словник для універсальних потреб. Є наступником радянського 11-томника, але суттєво відрізняється від нього — там, зокрема, прибрали до 20% слів-штампів тоталітарної доби;
• Етимологічний словник української мови — для тих, хто хоче чітко зрозуміти походження слова;
• Словник мовних покручів — для тих, хто хоче зробити свою мову чистою та вишуканою.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter