Закохані та божевільні: чим славиться Парковий міст у Києві
Фото: Вікісховище
Офіційна назва цієї пам'ятки — Парковий міст. Але кияни частіше називають її Мостом закоханих чи божевільних, Чортовим містком або Малим мостом Патона. А чим ще відома ця пішохідна переправа?
Читай також: Що було на місці моста Метро
Щоб не було плутанини, зазначимо: Паркових мостів у столиці два. Один із них — єдиний пішохідний міст через Дніпро в Києві. Сполучає він Набережно-Хрещатицьку вулицю з парковою зоною та пляжами Труханового острова.
Але тут ітиметься про інший Парковий міст, розкинутий між Міським садом та Хрещатим парком уздовж алеї Магдебурзького права. Спершу алея мала назву Петрівська, на честь російського імператора Петра І. А під час німецької окупації Києва гітлерівці прив'язали назву до імені італійського диктатора Беніто Муссоліні.
Задовго до появи алеї це місце було глухою околицею Царського саду. Поволі місцевість окультурювали, від саду відщепили частину території та прозвали її Купецьким садом. Утім, пересування ускладнював яр між двома зонами — і на початку XX сторіччя міська влада вирішила його розчистити й перетворити на проїзд.
Спершу замість моста планували тунель, щоб не розривати сполучення між Царським та Купецьким садами. Та все змінив український геній у царині мостобудування Євген Оскарович Патон, до якого Київська міська дума звернулася з проханням спроєктувати тунель. Учений натомість розпорядився прорізати дніпровський схил до кінця, а вже над ним перекинути пішохідний міст.
Будівництво моста за проєктом Євгена Оскаровича почалося влітку 1909 року. Облаштування 12 металевих палів під опори споруди (по три палі на кожну з чотирьох опор) очолив відомий інженер Антон Страус. У жовтні розпочалося з'єднання металевих конструкцій, виготовлених на заводі "Гретер і Криванек" — нині Першого київського машинобудівного заводу. Якість українського металу перевіряли в лабораторії мехмайстерень Київського політехнічного інституту.
Навесні та влітку 1910 року ґрунт під мостом зрили. Наостанок переправу випробували у листопаді: для цього завантажили весь дерев'яний настил шаром піску з розрахунку 400 кг на квадратний метр — а посередині моста підвісили дріт із вантажем для визначення прогину. Всі параметри були у межах норми, ще й із запасом. Отож 22 листопада 1910 року Петрівський міст офіційно відкрили!
Щодо алеї, то всі будівельні роботи були завершені 1912 року, після чого нова дорога отримала назву Петрівська алея. До речі, саме ця дата спричинила курйоз: на табличці Паркового моста помилково вказано, що його звели 1912 року.
Парковий міст — чи не перший розбірний металевий міст країни. З огляду на драматичні події довкола переправи це було навіть зручно: в роки української революції її дерев'яний настил розібрали на дрова, а в 1920-х відновили.
До початку 1980-х років міст сильно постраждав через корозію. Через це в 1983 році його фактично відбудували з нуля, як точну копію попереднього. Старі конструкції розібрали й передали до музею в Переяславі, а замість них встановили нові деталі, виготовлені на Дніпропетровському заводі металоконструкцій.
У січні 2014 року міст опинився між двох вогнів Революції гідності. Протестувальники закидали його полум'яними шинами, щоб не дати спецслужбовцям пройти переправою в обхід на вулицю Грушевського та Європейську площу. Близько 3 метрів дерев'яного настилу тоді згоріло.
Згодом постраждалі частини були відновлені майстрами з Коломиї, а в пам'ять про протести на Парковому мосту з'явився меморіальний знак.
Читай також: Старий Дарницький міст, якого більше немає
Народні назви Паркового моста
З назвою "Малий міст Патона" найпростіше: данина поваги його автору Євгенові Оскаровичу. (Хоча, звісно, Парковий міст — не найвідоміша його робота.)
Кияни старого гарту ще пам'ятають давню народну назву переправи — "Чортів міст". Закріпилася вона, тому що багато хто боявся йти дерев'яним настилом: оскільки конструкції спершу були надто вже легкими, міст хитало від вітру.
Ще сумніше походження має назва "Міст божевільних", адже саме звідси часто стрибали та розбивалися на смерть нещасні закохані. Подейкують, уперше так укоротив собі віку київський гімназист ще до більшовицької революції: після його самогубства міська влада навіть поставила городового.
У 1930-х роках композицію моста доповнили романтичні ліхтарні стовпи. Можливо, й тому ця пішохідна переправа стала магнітом для закоханих.
Традиція гуляти тут парами настільки вкорінилася, що поруччя моста й понині розписані любовними записками, а конструкції обвішані замками всіх розмірів. Для київської влади це — ще той головний біль: щоб міст не обвалився, замки доводиться час від часу зрізати — але "за волею кохання" вони з'являються на "Мосту закоханих" знову і знову...
"Покоління Пепсі" чудово пам'ятає Парковий міст ще й за кліпом музичної зірки 1990-х Юрка Юрченка на пісню "Я йду" (1998). Лірична мелодія, парасольки, привабливий юнак, що веде за руку дівчину через переправу — не дивно, що трек став хітом, а міст привернув ще більше уваги закоханих.
2013 року біля моста встановили пам'ятник закоханим — італійцю Луїджі Педутто з міста Кастель-Сан-Лоренцо та українці Мокрині Юрзук із села в Кам'янець-Подільському районі.
Солдат і вивезена на примусові роботи українка познайомилися 1943 року в австрійському таборі для військовополонених. Кохання допомогло їм вижити в табірному пеклі, але після закінчення війни Мокрину відвезли на батьківщину, і закоханих надовго розлучили. Зустрілися вони тільки у 2004 році в студії телепередачі "Жди меня" — саме цей момент відтворений у пам'ятнику. Після цього Луїджі став відвідувати знайдену кохану двічі на рік.
На відкриття скульптурної композиції "Історія кохання" Мокрина Андріївна приїхати не змогла через хворобу — замість себе послала до Києва двох онучок і правнука. Луїджі ж прилетів, а того-таки року, 10 серпня, він помер від інфаркту...
А яка назва Паркового моста до вподоби саме тобі?
Читай також: Русанівський міст, на якому цілувалися та воювали
