Київські мости, яких більше немає: що було на місці моста Метро
Ланцюговий міст у 1890-х роках. Фото: Вікісховище
Перший київський метроміст через Дніпро так і називається — міст Метро. Та на його місці колись існували не менш славетні переправи. Що нам відомо про двох його "попередників" та які грандіозні події вони застали?
Міст, яким їздив Кобзар
Перший постійний міст через Дніпро з'явився ще в позаминулому сторіччі! То був Миколаївський ланцюговий міст, найдовший у світі у своєму роді.
Зведенням споруди керував британський інженер-залізничник Чарльз Віньйоль. У 1847 році він відвідав Санкт-Петербург, рік по тому дочекався затвердження проєкту Миколою I та запустив у Києві будівництво. Як не прикро, саме на честь російського імператора міст отримав свою назву.
Споруда завдовжки 776 метрів і завширшки 16 метрів давала фору найкрутішим світовим мостам свого часу. На п'яти облицьованих гранітом опорах-"биках" були споруджені портали у вигляді напівкруглих арок з баштами в стилі англійської готики. Мостове полотно складалося з ґратчастих балок, які кріпилися до ланцюгів за допомогою залізних прутів. А фундаментом служив бетонний масив, закладений просто на ґрунті в огородженій улоговині.
До речі, металеві конструкції моста були виготовлені в британському Бірмінгемі: їх доправляли 16 кораблями через Ліверпуль до Одеси, а звідти везли до Києва на волах! Зараз це здається майже фантастикою.
А згодом срібну модель моста показали в лондонському Кришталевому палаці на Всесвітній виставці 1851 року!
Освячення моста збіглося з датою освячення пам'ятника князю Володимиру і відбулося 28 вересня 1853 року. А в 1867-му переправу доповнила Каплиця святого Миколая — її збудували з боку правого берега Дніпра. Для паломників, що прибували до міста з лівого берега, то був перший храм на Київській землі.
Для пропуску суден Миколаївський міст мав розвідну секцію на правому березі, яку приводив до руху поворотний круг за участі чотирьох людей. Утім, тогочасні судна переважно нормально проходили під ланцюговим мостом. Лише навесні, коли рівень води суттєво підіймався, прохід під розвідною секцією ставав у пригоді.
Ланцюговий міст аж двічі застав самого Кобзаря! У серпні 1859 року Тарас Шевченко на світанку виїхав до Петербурга диліжансом. А в травні 1861-го поет повернувся цією ж дорогою — щоправда, в домовині. Везли його студенти Університету святого Володимира — по Ланцюговому мосту і далі до церкви Різдва Христового на Подолі.
Після панахиди подорож продовжилася на пароплаві Дніпром до Канева, де поета поховали.
Наприкінці XIX століття міст пережив реконструкцію за проєктом київського інженера Аполлона Лоського. Через обміління Дніпра розвідну секцію замінили стаціонарною, наростили висоту арки центральної опори, а полотно моста підняли на 3,4 метра. Врешті ці зміни дали змогу відкрити рух бензотрамвая у 1911 (1912) році.
Міст проіснував ще вісім років, аж поки його під час польсько-радянської війни не підірвали польські війська, коли відступали. 9 червня 1920 року розрив ланцюгів у місці вибуху спричинив руйнування всього мосту. Відновити культову споруду не вдалося, бо не було технічної можливості підняти з дна річки уламки. Натомість залишки моста підірвали рік по тому, щоб не заважати навігації.
Міст Патона (але не той)
Після підриву за сполучення з лівим берегом відповідав тимчасовий дерев'яний міст. А згодом краще рішення знайшов український учений Євген Патон. Проєкт капітальної реконструкції (де-факто нового моста) він представив у січні 1924 року.
Тодішня мостобудівна наука довела, що ланцюгова конструкція для багатопрольотних мостів не годиться: надто вже коливається під навантаженням, ще й руйнується при пошкодженні в будь-якому місці. Ось чому Євген Оскарович вирішив скористатися вцілілими опорами Миколаївського моста, але нову переправу будувати вже за балковою схемою.
Будівництво тривало 10 місяців під керівництвом інженерів Березіна й Ендіміонова. Металева конструкція масою 250 тисяч пудів була зібрана всього за 85 днів. Новий міст звели із двотаврових балок, що залишилися на берегах Дніпра після розбирання 1919 року шосейних мостів Києва. Конструкція Патона забезпечувала більшу вантажність, ширину і кращу питому вагу споруди.
Новий міст урочисто відкрили 10 травня 1925 року. Назвали його на честь радянської агітаторки та пропагандистки Євгенії Богданівни Бош, яка наклала на себе руки за кілька місяців до його відкриття.
Втім, довге життя мосту не судилося. 19 вересня 1941 року, під час німецько-радянської війни, його замінував та підірвав спеціальний інженерно-саперний підрозділ Червоної армії...
Опори моста імені Євгенії Бош збереглися до середини 1960-х років. Деякий час вони використовувалися для лінії електропередачі. А згодом і їх довелося підірвати задля спорудження моста Метро.
Навесні 2010 року залишки трьох опор старого моста навіть можна було побачити — все завдяки тимчасовому зниженню рівня води Дніпра.
Нині киянам складно уявити українську столицю без моста Метро. Проте не менш важливо пам'ятати й споруди, які заклали історичний підмур сучасної переправи. Обличчя міста наче те ж, але зморшки на ньому вже інші...
Читай також: Що буде з Повітрофлотським мостом після руйнування
