Активіст Дмитро Перов: "Деякі історичні об'єкти привласнюють не для того, щоб їх захистити, а для того, щоб знищити"

Фото: колаж "ТиКиїв"

"Квіти України", садиба Зеленських, садиба Дмитрієва, Палац Розумовського… Нині точиться боротьба за десятки історичних будівель між активістами й забудовниками. Ми поговорили з відомим столичним пам'яткоохоронцем Дмитром Перовим про те, як зберегти ці та інші об'єкти для майбутніх поколінь… 

Дмитре, нещодавно ти потрапив у ДТП. Розкажи про це.

Нещодавно я їздив до Черкас, де допомагав місцевим активістам з побудовою плану дій для боротьби за Замковий узвіз. Повертаючись до Києва, помітив записку під склом, що я не там припаркувався. А ось уже на трасі у мого авто частково перестали працювати гальма. Механіки сказали, що було механічне пошкодження системи. На щастя, усі хто був у машині, цілі, тож я радий! 

У 2023 році петиція про призначення тебе очільником Департаменту культурної спадщини набрала на сайті КМДА необхідну кількість голосів. Ти навіть зустрівся тоді з міським головою Віталієм Кличком… Що було далі? 

Це була ціла епопея, "Санта-Барбара", за якою спостерігало все місто. Після цього на сайті Київської міської ради опублікували повідомлення про те, що я призначений очільником Департаменту культурної спадщини. Однак мене так і не працевлаштували…Оскільки про це було багато згадок у ЗМІ, ще пів року після цієї новини я стикався з тим, що куди б не приходив, наприклад, на якийсь будівельний об'єкт, мене сприймали як представника Департаменту.

Я приходив у КМДА протягом двох тижнів, мені навіть показали робоче місце, комп'ютер, однак так і не розповіли, що я маю робити. Потім я сам починав знаходити для себе завдання. Я звернувся до Департаменту з пропозицією: у Києві три тисячі історичних об'єктів, серед них — тисяча пам'яток, тож розглянемо дві тисячі об'єктів, яким можна надати статус пам'ятки архітектури. Для цього я почав працювати з архівними матеріалами Департаменту. А далі почалася бюрократія: мене просили принести десяток довідок, але до призначення так справа і не дійшла. А мені ж потрібно за щось жити, щось їсти. Зарплату не виплатили, тож я змушений був повернутися на свою стару роботу до офісу....

Якби тобі запропонували якусь посаду у вищих кабінетах вдруге, ти б погодився?

Мабуть, ні. Я переконався, що в ролі представника громадськості можу більше впливати на процеси, ніж у владній вертикалі. За два тижні в Департаменті я зрозумів, що там не ухвалюють жодного рішення без схвалення його мером Віталієм Кличком. От і виходить, що є люди, які хочуть зберегти спадщину, вони створюють необхідну документацію, історичні довідки, однак без схвалення у владних кабінетах нічого не вийде. Людина, яка в цьому ланцюгу "найголовніша", набирає один номер телефону й каже: "Вулиця Львівська, 23. Можна пам'ятку? А, ні? Ну, добре". І все. А якщо ти з боку громадськості, то знаєш, що ця будівля історична й вона руйнується. Зрозуміло, що є інтерес забудовників звести там бізнес-центр і немає жодних стоп-сигналів для того, щоб його не побудувати. 

Як можна врегулювати питання права власності історичних пам'яток? 

У нас серйозно захищені права власників об'єктів. І проблема в тому, що є недобросовісні власники, які привласнюють історичні об'єкти не для того, щоб їх захистити, а для того, щоб знищити й створити якийсь новий об'єкт. А штрафи за умисне руйнування, пошкодження об'єктів культурної спадщини становлять всього 1700 гривень для фізичних осіб і 170 тис. грн для юридичних осіб. Яка вартість квадратного метра в центрі міста? Безумовно, вища, ніж штраф. Тому ці штрафи ні на що не впливають. Є процедура примусового повернення в комунальну, в державну власність будівель, які є пам'ятками. Держава або місто мають викупити таку пам'ятку. І постає питання: з якого цільового фонду це зробити? З благоустрою чи з капітального будівництва? Однак це не капітальне будівництво, а пам'ятка, зведена 150 років тому. І виходить, що забудовник не хоче її зберігати й відмовляється продавати. А держава не може її придбати. І починається гра: один не хоче, інший не може. Ще десь посередині є громадські активісти, які 
намагаються не допустити остаточного руйнування пам'яток.

Останні кілька років точиться боротьба за архітектурний об'єкт "Квіти України". У своєму фейсбуці ти зазначав, що на його місці може з'явитися офісний центр. Якою, на твою думку, буде його доля? 

Суди по черзі стають то на бік громади, то на бік забудовників. У місті немає політичної волі до зміни системи, яка нині заточена під власників, забудовників й девелоперів. На рівні міста система підлаштовується під будівельний бізнес. Щоб розпочати якесь будівництво, забудовникам потрібно отримати дозвіл. Вони розв'язують це питання у владних кабінетах за один день. Натомість активісти, які хочуть зберегти якусь історичну будівлю або визначну споруду, як-от "Квіти України", мають писати звернення. Треба створювати петиції, проводити якісь мітинги, акції, протести... Збір підписів за петицією збирається 60 днів, а для її розгляду потрібно щонайменше 6 тисяч голосів. Процес потребує великого людського ресурсу. Однак якщо посилити відповідальність власників, девелоперів, забудовників, то за два-три місяці "Квіти України" відреставрують, відбудують. Наразі існує концепція громадської організації "Зберегти Квіти України", що передбачає реновацію будівлі. Забудовник планував значне збільшення площі. Власне для того і почав зносити будівлю. Якщо він зменшив би свій "апетит" і прислухався до думки громади — думаю, це був би успішний кейс.

Ти стверджуєш, що була замовна стаття про "поганих активістів" і "хороших забудовників", які розвивають економіку. Поясни, за що конкретно борються активісти? 

Якщо зміняться правила гри, то й забудовники, і бізнес відчують суттєві економічні втрати у зв'язку з невикористанням і через відмову від реставрації об'єктів культурної спадщини. Чому зараз все стоїть в руїнах? Не через активістів! Це ж не активісти розбирають пам'ятки, щоб вони, зруйновані, псували вигляд міста, а саме забудовники починають цей процес. І все залишається в тому ж вигляді, тому що немає фінансової відповідальності за руйнування. Розібрав забудовник дах історичної будівлі й останній поверх — і вона так стоїть три роки. Як "Квіти України", які вже три роки як зруйновані, а забудовник не зазнає від того фінансових втрат. Якщо ж він отримає ці збитки, то подумає: "Так, я можу зараз відремонтувати пам'ятку, умовно, за 50 тисяч доларів і знайти орендарів, які платитимуть мені по 500 доларів на місяць. І за п'ять років в мене буде результат. А можу нічого не робити, до мене прийдуть штрафи на 100 тисяч доларів, і я просто сплачуватиму в бюджет свої гроші, не отримуючи прибутки". Зараз переломний момент, бо система починає змінюватися…

Назви найпоширеніші механізми і лазівки, якими користуються недобросовісні забудовники для знищення культурної спадщини у столиці?

По-перше, це позбавлення охоронного статусу пам'ятки через суд. Процес обліку пам'яток досить ускладнений, а недотримання формальної процедури, згідно з чинним законодавством, призводить до скасування рішень держорганів. Ось забудовники й шукають порушення цієї процедури і йдуть в суди. 

По-друге, досить поширеним є так звані проєкти "реставрації з пристосуванням". За окрему плату не дуже порядні чиновники можуть погодити проєкт пристосування пам'ятки під будь-що. Наприклад, під офісний центр з підземним паркінгом, як-от на вул. Рейтарській, 37. При цьому будівельники так "пристосовують" пам'ятку, що від неї може залишитись інколи лише половина історичної стіни... 

До тебе позивалося ТОВ "Ковальська нерухомість" щодо стягнення 200 тис. грн через знесення будівлі 1860 року на Жилянській, 47. А нещодавно відбувся суд. Розкажи про цю справу! 

"Ковальська нерухомість" просить 100 тис. грн моральної шкоди та ще 100 тис. грн витрат на експертизи. Однак на останньому засіданні адвокати забудовника повідомили про можливість збільшення суми стягнення вже до 585 мільйонів гривень… Це "священна війна" проти активістів. Основні очільники цього "хрестового походу" — ТОВ "Ковальська Нерухомість", Влада Молчанова (група "Столиця"), Ігор Ніконов з будівельної компанії KAN… Вони намагаються демонстративно поставити на місце когось з активістів і показати силу. У справі з "Ковальською" забудовники розповідають, що завдяки моєму допису у фейсбуці про те, що будівля на Жилянській, 47, є історичною пам'яткою, інвестор ТОВ "Еталон Капітал" відмовився вкладати в будівництво бізнес-парку, де планували звести 22-поверховий офісний центр. Тож тепер я начебто винен їм понад 500 млн грн.

Нещодавно Нацполіція проводила додаткові дослідження садиби Зеленських. До того ж активісти представили її концепцію. Як просуваються справи з її відновленням?

Уперше садибу міщан Зеленських — історичну будівлю кінця XIX століття, що була розташована на вулиці Олександра Кониського, — намагалися знести ще 2018 року. Відтоді забудовник влаштовував такі спроби щонайменше раз на рік, і цього літа зніс будинок майже повністю. Це відбулося 19 липня 2024 року. Поліція приїхала на місце події вже на завершальній стадії роботи екскаваторів. Коли ця подія набула резонансу, увімкнулося "телефонне право". Віталій Володимирович подзвонив власнику цього будинку і сказав, що треба його відбудувати… 

Відверто, за два тижні, що я провів у Департаменті культурної спадщини, у мене склалася конспірологічна теорія, що насправді не існує конкретних будівельних компаній, які руйнують історичні пам'ятки, це все будівельний бізнес, який діє в інтересах міського голови. Але ж Віталій Кличко не може бути директором всіх будівельних компаній Києва і водночас міським головою. Однак може направити в будівельні компанії своїх людей і визначати політику цих будівельних компаній телефоном.

Згідно із законом "Про охорону культурної спадщини", Департамент мав офіційно внести садибу Зеленських до Переліку пам'яток м. Києва ще минулого року, але зробив це лише в серпні, коли від будівлі майже нічого не лишилося...

Також нині триває боротьба за садибу Дмитрієва. Чим завершилося останнє засідання суду?

"Садиба Дмитрієва" — це комплекс будівель на Хорива, 2, збудований у 1830–1910-х роках. Це останній архітектурний ансамбль садибного типу на Подолі, що зберігся. Забудовник зараз активно домовляється з прокуратурою. Десь в середині цього року розпочалися якісь дивні процеси. По-перше, проти мене відкрили кримінальне провадження…

До речі, скільки їх у тебе зараз?

Мабуть, з десяток… Може більше (Сміється). У мене є постер в стилі зірки американського R&B Тупака Шакура з такою табличкою, як на допиті поліції. Мені його подарували колеги. Проти мене відкрили кримінальне провадження за те, що я з власних інтересів добився надання садибі Дмитрієва статусу пам'ятки. Культурна спадщина вже стає особистим інтересом… Мабуть, це добре, що інтересом громадян стають вже не конкретні матеріальні блага, а щось нематеріальне, наприклад, збереження історії. Утім, це вигадана справа, і жодного зв'язку з реальністю такі звинувачення не мають.

Забудовник зараз в суді доводить, що ця пам'ятка не є пам'яткою. Суд вимагає документ, що це пам'ятка. А цього документа немає, бо наразі вилучили всю облікову документацію на пам'ятки в межах  вигаданого кримінального провадження. Тобто, забудовник просто використав слідчих поліції, щоб вкрасти документи на пам'ятку і позбавити її охоронного статусу.

У фейсбуці ти також розповідав про дозвіл Департаменту культурної спадщини КМДА на те, щоб фундаменти палацу Розумовського накрити бетонною плитою, а будівлю ХІХ ст. розібрати заради нового будівництва. Чи вдалося активістам привернути увагу до цієї проблеми?

Це типова схема. У серпні забудовник прийшов до Департаменту із запитанням, мовляв, це пам'ятка, то що ж із нею робити? Далі забудовника відправили до архітектора, який розробив проєкт консервації пам'ятки з можливістю продовжити роботи і дозволити будівництво над нею зверху. Департамент погодив проєкт такої "консервації" фундаментів шляхом їх накриття бетонною плитою і дав дозвіл на продовження будівельних робіт.

Втім, це незаконно, бо будівництво проходить в охоронній зоні іншої пам'ятки — будівлі Українського військового округу (архітектора Каракіса), що вже спричинило її руйнування у вигляді повздовжних тріщин фасаду. Наразі місцеві мешканці готують позов, щоб заборонити будівництво офісного центру. Натомість вони пропонують створити на місці знайдених фундаментів музей гетьманської влади в Києві та залишити зелену зону Дніпрових схилів.

І щодо "будинку з хлібною лавкою" по вул. Ярославів Вал, 27. Яка ситуація там сьогодні?

Там повністю розібрали всі "внутрішні конструкції". Департамент культурної спадщини написав, що буцімто проводяться протиаварійні консерваційні роботи, є проєкт реставрації, відновлення. Але розбирати внутрішнє перекриття будинку, ставити коробку в зовнішній стіні — хіба це реставрація?

Зараз всередині будівельники поставили будівельні підпірки, будівля тримається на цих металевих каркасах. Забудовник ймовірно хоче зробити там open space. Але ж всередині дерево, яке потребує реставрації, догляду, це великі витрати. Коли на фасадну й на опорну стіну було дерев'яне навантаження, це навантаження умовно в 100 кілограмів. А коли туди залити бетонний моноліт — це вже тонна. І як стіни, яким зараз понад 160 років, триматимуть бетонний моноліт на рівні першого й другого поверху — незрозуміло.

Ти також розповідав, що є ризик, що "Тарілку" на Либідській архітектора Флоріана Юр'єва вбудовують у ТРЦ Ocean Mall. Хоча в Мінінфраструктури заявили, що будівля буде повністю збережена без зміни головного фасаду. Чому такі розбіжності? 

Це такий виверт багатьох забудовників у Києві. Вони малюють одну картинку й кажуть, що буде реставрація. Потім два роки йде будівництво, вони створюють нову картинку — реставрація, пристосування. Потім ще два роки малюють якусь третю картинку. Гадаю, десь так воно й буде.

Найцікавіше, що вони це будують без належного юридичного оформлення землі. На останній сесії, наприкінці липня цього року, вийшов проєкт рішення про передачу в оренду для будівництва ТРЦ. Вони навіть не сплачують земельні податки. Забудовник зводить об'єкт на неоформленій земельній ділянці! Фактично це самовільне зайняття без оформленої ділянки й самовільне будівництво. Важливий момент: це пам'ятка, яку не можна реконструювати. Однак у забудовників є на це дозвіл, але ж це незаконно! Ми з командою також подали звернення у відповідні органи, чекаємо на результат. 

Чи є закордонний досвід щодо збереження культурних пам'яток, який міг би спрацювати в Україні? 

У нас є Закон України "Про охорону культурної спадщини".

Документ переписаний з польського закону, однак у ньому не враховано два моменти. В польському законодавстві окремо визначено охоронний статус пам'яток, окремо — цінної історичної забудови так званих об'єктів культурної спадщини. В українському законі є визначення, що таке об'єкт культурної спадщини та що таке пам'ятка. Вона захищається законом, і передбачена відповідальність за її руйнування. Натомість відповідальність за руйнування об'єкта культурної спадщини не передбачена. 

Є якийсь визначений об'єкт, що підлягає охороні, визначено покарання, але ж покарання за руйнування немає! А як так? Як закон працює без санкцій? Я три роки вже звертаюся з цього приводу до Київради, в комітет Верховної Ради України щодо казуїстики цієї ситуації. У Законі України "Про охорону культурної спадщини" не передбачено відповідальність за руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини, а в Кримінальному кодексі передбачено, навіть якщо вона не має статусу пам'ятки! Потрібно лише додати одну статтю у профільний закон — і все працюватиме. 

Пригадую, у 2023 році спільно з депутатами міської ради ми розробили проєкт рішення про додатковий захист будівель, яким понад 100 років. А цьогоріч напрацювали проєкт змін до Закону "Про охорону культурної спадщини". Зараз він в Комітеті містобудування. Але скільки вони його розглядатимуть — невідомо. Нормативний матеріал напрацьовано. Та просто проголосуйте — і все. Однак у Київській міській раді, як і у Верховній раді, багато депутатів, які представляють інтереси будівельних бізнесів... 

Якою справою із захисту культурної спадщини Києва ти найбільше пишаєшся? 

Найбільше пишаюсь відреставрованими дверима в одній із найстаріших аптек спільно з ГО "Спадщина". Вона розташована на вулиці Хмельницького, 40, у будинку купця Фальберга 1893-1894 років. Для реставрації використали автентичні матеріали, як-от дуб широколистий, з яких виготовили первісні конструкції. Також імітацію вітража, яку раніше розмістили на дверях, замінили на новий оригінальний вітраж.

На жаль, адміністрація міста відмовилась повертати їх на місце і зараз там пластикові двері. Це перший кейс, де я особисто доклався руками і грошима до процесу відновлення чогось історичного. 

Ми всі знаємо тебе як громадського активіста. Як заробляєш на життя?

Умовно я мільйонер, якщо інвестор "Ковальської Нерухомості" говорить про те, що мій допис у фейсбуці завдав збитків на 585 млн грн. Якщо капіталізувати серію моїх дописів про незаконне руйнування історичної спадщини, то один приносить близько 100 млн грн. (Усміхається.) 

Я працюю юристом. Як і раніше, займаюся досить непоказною роботою, але цікавою. Працюю з проєктами цивільно-правових договорів, що дозволяє мати непогану зарплату. Ми з командою зараз сидимо у затишному офісі, але він проплачений до 28 листопада, питання в тому, що закінчується грант. Коли він є, можна планувати свої операційні цілі. Коли він закінчується, розпочинається процес пошуку нового, й це може тривати два місяці, пів року, рік. І оці "міжгрантові" паузи найбільш проблемні, можна за цей час втратити команду.

Я розумію, що для мене це справа життя, тож можу обмежувати себе в чомусь заради того, щоб досягти мети. Але юристи, адвокати, архітектори кажуть: "Дмитре, це все дуже класно, але я піду, мабуть, шукати роботу, бо ми вже місяць без фінансування сидимо." Тому ми зараз будемо шукати новий грант.

В умовах війни є великі ризики пошкодження історичних будівель. На фоні масованих обстрілів рф, як уберегти історичні будівлі (консервація тощо)?

Гадаю, що в Києві це вже недоцільно. Три роки війни показали, що у столиці набагато більше культурна спадщина страждає від рук забудовників. Можна елементарно взяти в Києві кількість об'єктів, пошкоджених або зруйнованих через війну, й від дій забудовників. Це буде розгромний рахунок на користь київських забудовників. Тому, на мою думку, не війна наразі є критичною загрозою, а забудовники.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter