Чи потрібні Києву нові мурали? Катя Тейлор за прозору процедуру затвердження публічних артпроєктів
Фото: Каті Тейлор
Як професійно працювати з арт-проєктами для міста? Катя Тейлор, кураторка, засновниця інституції культурного розвитку Port of Culture, виступає проти хаотичної появи муралів у Києві, пропонує алгоритм вибору та затвердження всіх проєктів публічного простору на рівні експертної ради, а також просить підписати петицію про призупинення офіційної підтримки створення нових муралів.
Катя Тейлор зазначає, що Київ не потребує нових муралів.
Ні красивих, ні патріотичних, ні надихаючих, ні об’єднуючих. Ніяких. Він не потребує їх на Рейтейрській, на Січових, на Подолі, у спальних районах. Не потребує псевдоактивістів, що хочуть донести свою ідею місту. Не потребує хороших ідей, які мають бачити всі. Більш того, жителі домівок, на яких активісти пропонують намалювати ці мурали, точно не потребують нових сенсів, без яких вони якось жили до цього. Київ потребує прозорої процедури відбору будь-яких мистецьких проєктів у публічному просторі. Це означає, що першою завжди іде експертиза, яка вирішує що і де має бути або не бути.
Процедура має такий вигляд.
Є незалежна експертна група (5 людей), найнята Київською радою з відповідною освітою і досвідом, які не ангажовані ніяким чином в роботу влади. Вони наймаються добровільно, без оплати, на волонтерських засадах (ну або грант, але місто за це не платить). Комісія змінюється кожні пів року. Хто має вирішувати що за комісія? Три адекватні людини, давайте так, одна з державної культурної інституції, одна з департаменту культури або Мінкульту й одна з незалежного культурного центру.
Всі артпроєкти, які поступають в адміністрацію і стосуються публічного простору, обговорюються на відкритих сесіях раз на тиждень цією комісією. Дві години. Виноситься рішення — що буде і чого не буде. Як обираються ті, хто попадуть на обговорення? На умовах постійно відкритого конкурсу (сайт з відкритими результатами), де всі абсолютно, а не брат/сват, мають подати свій проєкт на розгляд.
Він має відповідати критеріям, щоб спочатку пройти технічні вимоги. Це означає, що заявник має відповісти на деякі запитання, на кшталт:
- ім'я і портфоліо художника, відповідний досвід художника/архітектора
- концепція проєкту, ескіз + візуалізація в просторі
- бюджет проєкту за шаблоном (щоб мати розуміння, чи знають вони, що роблять)
- список погоджень жителів будинку і двору (тих, хто має це щоденно бачити), якщо проєкт локальний.
Петиція на підтримку проєкту, якщо впливає на культурне обличчя міста (наприклад, старий центр) –– підтримка мінімум 70%. Заповнили правильно –– попадає на обговорення. Не заповнили — не попадає. На комісії обговорюється художня цінність проєкту, його відповідність місцю і взагалі нагальність такої ініціативи. І далі вирішується, коли його може бути реалізовано. Не з сьогодні на завтра, а відповідно до культурної стратегії розвитку міста. Може наступного року, може через 2.
Катя Тейлор зауважує, що якщо немає стратегії, то її треба написати.
Раз вже зібралося так багато розумних людей в комісії й навколо, це не складно. Вона має бути написана на 3-5 років. Ми не говоримо про бюджет міста, про фестивалі, про театри тощо. Говоримо винятково про публічний простір і приватні ініціативи. Знов-таки, щоб не ускладнювати.
Стратегія –– це візія, місія, дорожня карта, цілі, цінності, велика картина майбутнього, якої ми прагнемо. Що ми хочемо від цього міста? Як воно має виглядати? Саме ця стратегія буде скоріше про мурали, скульптури, інсталяції й малі архітектурні форми. Але ясно, що ми не можемо її розглядати окремо від того кошмару, що діється з культурними пам'ятками, навіть поки я пишу цей пост. Тобто від архітектури, забудови. Але якщо ми хочемо з чогось почати й зробити це ефективним –– це потрібно виділити і почати над цією частиною слона працювати зараз. Але це крок другий. Перший крок –– треба зупинити морок. Підписуйте петицію. Беріть відповідальність за своє місто.
