Київська дитяча залізниця: тут усе по-дорослому
Фото: "ТиКиїв"/Ігор Кузнєцов
Рівно 71 рік тому Київською дитячою залізницею, що у Сирецькому парку, проїхав перший потяг! З того часу вона переживала злети, падіння, майже перестала існувати та була відроджена з попелу. Розповідаємо про історію малої залізниці Києва та про те, чим вона живе зараз.
Що таке — дитяча залізниця?
Все просто, це — зменшена копія справжньої залізниці, де є багато з того, що люди звикли бачити на справжніх вокзалах. Хіба що крім кіосків із шаурмою та надокучливих таксистів, але без них якось краще. Фактично дитяча або ж мала залізниця є вузькоколійкою, якою курсують не якісь там іграшкові поїзди, а справжнісінькі. Просто трохи менші, ніж звичайні.
Головна різниця у тому, що усю роботу тут, під наглядом дорослих, виконують учні київських шкіл, які обрали для себе залізничні професії. Саме вони керують локомотивами, перевіряють квитки, чергують на станціях, відповідають за вчасне прибуття та відбуття потягів тощо. На чолі усіх процесів стоїть Рада юних залізничників. Вона стежить за роботою змін, проходженням теорії та практики, організовує заходи, ухвалює рішення, пов'язані з роботою тощо. Коротше, усе серйозно й по-дорослому.
Двічі на рік, влітку та взимку, мала залізниця відкриває сезон та катає Сирецьким парком усіх охочих у вихідні дні. Звісно ж, із дотриманням усіх залізничних правил.
Скільки коштують квитки на дитячу залізницю в Києві (ціни актуальні на літо 2024):
- поїздка у загальному вагоні — 80 грн (дитячий) та 110 грн (дорослий);
- поїздка в ретро-вагоні — 90 грн (дитячий) та 130 грн (дорослий);
- поїздка у вагоні класу "Люкс" — 100 грн (дитячий) та 150 грн (дорослий).
Як все починалось
Ідея навчальної залізниці, де школярі можуть опанувати ази залізничних професій, не є якоюсь унікальною для Києва чи України загалом. За радянських часів їх створювали по всьому СРСР та в країнах Варшавського блоку. Першу в Україні дитячу залізницю побудували в Дніпрі 1936 року, і вона, як і київська, також досі працює. Загалом у різних містах нашої країни існувало близько 20 дитячих залізниць — зараз "на ходу" залишилася десь половина з них.
Історія малої залізниці у Києві також бере початок у 1930-х. Тоді планували побудувати ціле дитяче містечко із залізницею, автодромом та портом. Де саме мала проходити майбутня вузькоколійка — точно не відомо. Ймовірно, десь уздовж берегів Дніпра. Проте амбітному проєкту завадила війна, а потім про дитячу залізницю згадали вже на початку 1950-х.
Першу чергу Київської дитячої залізниці почали будувати навесні 1953-го на Сирці — тоді це була околиця місця. Поряд був пустир, де за кілька років облаштували парк ім. 40-річчя Жовтня (у часи незалежності його перейменують на Сирецький). Для спорудження магістралі використовували рейки вузькоколійки Біличі — Пуща-Водиця — Мощун — Лютеж, яку тоді якраз розбирали.
Навіть у розпал будівництва залізниці в Сирецькому парку розробляли альтернативний маршрут. Він брав початок за кіностудією імені Довженка, а звершувався на території столичного зоопарку. Та зрештою, з невідомих причин, цей проєкт відкинули.
2 серпня 1953 року, на День залізничника, Київську дитячу залізницю урочисто відкрили. Перший поїзд нею провів легендарний машиніст-стаханівець, голова Південно-Західної залізниці, Петро Кривонос. На момент відкриття у парку залізниці було шість дерев'яних вагонів та новенький паротяг Гр-336.
Спочатку мала залізниця протяжністю 1,9 км мала форму петлі зі станцією "Технічна" та проміжними платформами "Піонерська" та "Спортивна". Десь за рік після відкриття її маршрут подовжили майже вдвічі, побудувавши новий перегін із новою станцією "Комсомольська". Також звели віадук через яр — він був заввишки майже 20 метрів та довжиною близько 100 метрів. Для масштабів дитячої залізниці це була дійсно грандіозна інженерна споруда.
Наприкінці 1960-х років почали забудовувати місцевість Волейків поряд із Сирецьким парком, і дитяча залізниця заважала планам забудови. Її пропонували перенести в інше місце, наприклад до ВДНГ, проте ця ідея не знайшла підтримки. Столична влада зрозуміла, що вирубувати заради цього 1400 дерев — це все ж якось занадто. В результаті залізницю вирішили зберегти на старому місці, але сильно скоротити.
Десь у 1969-1972 роках станцію "Комсомольська" та ділянку від неї до віадука розібрали, а на їхньому місці побудували лікарню. Колію від віадука з'єднали з петлею біля платформи "Спортивна", замкнувши трасу залізниці в кільце. Протяжність залізниці скоротилася до 2,8 км, з великим та малим кільцями.
Приблизно тоді ж залізниця попрощалася зі старими дерев'яними вагонами, які замінили чотирма польськими металевими Pafawag (з часом їхня кількість подвоїлася). Також до парку додався теплотяг ТУ2.
Керівництво дитячої залізниці стверджує, що в ті часи зразковому стану колій та дотриманню усіх інструкцій могли б позаздрити навіть деякі "дорослі" магістральні шляхи. Настільки злагоджено там все працювало.
У 1980-х станцію "Спортивну" перейменували на "Яблуньку", а рух малим кільцем закрили. Тепер його використовували тільки для відстою вагонів. Тоді ж почали оновлювати рухомий склад дитячої залізниці: додали чотири пасажирські вагони ПВ-40, а у 1991 році з заводу прибули два теплотяги ТУ7А.
Та нові вагони виявилися незручними, порівняно з польськими Pafawag, тож послужили недовго. Та й з теплотягами було не все гаразд — на одному виявили заводський дефект двигуна, тому він кілька років простояв на запасній колії. Другому теж не довелося довго тягати вагони, бо слідом за незалежністю прийшла і фінансова криза.
Занепад та майже забуття
Важкі часи, які у 1990-х переживала вся Україна, не оминули і столичну дитячу залізницю. Без належного фінансування вона почала занепадати. Мале кільце закрили через аварійний стан колій, два потяги списали та ще й продали паротяг. Станцію "Спортивну" закрили, і тепер поїзди зупинялися лише на "Піонерській".
До того ж у новорічну ніч на 1 січня 1999 року хтось підпалив вокзал на єдиній чинній станції — "Піонерській". Частина будівлі обвалилась, а все станційне обладнання було знищено полум'ям. Після цього залишки вокзалу — унікальної дерев'яної споруди 1950-х років — повністю розібрали.
Потім на брухт порізали деякі вагони й один теплотяг, а мисливці за кольоровими металами розграбували другий теплотяг, витягнувши з нього все, що мало бодай якусь цінність. Здавалось, що Київську дитячу залізницю вже нічого не врятує, і на неї чекає тільки забуття...
Від розпачу тодішній начальник залізниці Анатолій Міщенко вирішив відкрито заявити про стан залізниці на всю Україну з телеекранів. За таку зухвалість його майже одразу звільнили з посади, проте, можливо, саме він врятував залізницю.
Перше "друге дихання"
З 2001 року справи у дитячої залізниці пішли вгору, хоча й повільно. Відновили один із теплотягів та станцію "Яблунька", а на станції "Вишенька" (колишня "Технічна") почали будувати депо. Для юних залізничників побудували новий навчальний корпус. Також вдалося відновити частину вагонів Pafawag, а от з теплотягами ТУ2 остаточно розпрощалися.
Головною ж подією стало повернення паротяга Гр-336 перед відкриттям літнього сезону 2005 року. Того самого, який відкривав рух малою залізницею за півстоліття до цього. За цей час паротяг встиг добряче помандрувати: він возив туристів вузькоколійками України та навіть опинився в Молдові. Перед поверненням на колію його відремонтували та перефарбували в яскраво-червоний колір.
У 2013-2014 роках парк залізниці поповнився ще кількома відновленими вагонами, а до 2017 року тут оновили все колійне господарство та знову відкрили рух малим кільцем.
Велика реконструкція
У 2018 році на Київській дитячій залізниці розпочали велику реконструкцію. Колишню станцію "Вишенька" перейменували на "Залізничну", а станцію "Яблунька" — на "Київ-Пасажирський дитячий". На останній збудували зменшену копію Центрального залізничного вокзалу столиці. Тут — все майже як на дорослому: є черговий станції, квиткові каси, дикторська й адміністративні приміщення. А ще тут розташований музей історії Південно-Західної залізниці, вхідний квиток туди коштує 50 грн.
Також під час реконструкції оновили інші платформи й усю інфраструктуру, навчальний корпус, капітально відремонтували вагони, теплотяги та легендарний паротяг Гр-336 (знову), якому повернули оригінальний чорний колір. А маршрут, яким катають пасажирів дитячої залізниці, подовжили до 5,6 км.
У грудні 2019 року на оновленій дитячій залізниці вперше за всю її історію відкрили зимовий сезон. Потяги прикрасили гірляндами, тож вони мали вигляд казкового Полярного експреса.
У 2020 році тут з'явилися ще кілька вагонів, два з яких зробили під ретро-стиль, а в салоні повісили історичні фотографії дитячої залізниці. Тож тепер малою залізницею курсує окремий ретро-поїзд зі справжнім старовинним паротягом, стилізованими вагонами, критим вагоном та вагоном-платформою.
Рік тому оновлена Київська дитяча залізниця відсвяткувала своє 70-річчя й продовжує рухатись у майбутнє з настирністю паротяга. Попри війну й інші негаразди, останніми роками інтерес до неї тільки зростає, як серед дітей, так і серед дорослих. А може, саме завдяки цьому, адже у складні часи особливо хочеться хоча б ненадовго повернутися в дитинство.
Читай також: "Музей паротягів у Києві: історія на колесах"
