Київська Оболонь святкує День народження: історія появи та будівництва району
"Будинки-кукурудзи" на Оболоні 1980-1990-ті. Архівне фото
Цей район відомий далеко за межами Києва та України завдяки продукції місцевих підприємств, футбольному клубові, а також елітному котеджному містечку на набережній Дніпра, де навіть в часи повномасштабного вторгнення нерухомість коштує, як на найкращих курортах Європи.
Вважається що топонім Оболонь відомий з давньоруської доби. В унікальній пам'ятці XII століття українського епосу "Слові о полку Ігоревім" є такі слова:
А терем був без стелі та верха...
В бору Кияні та на Оболоні
Всю ніч ворони Бусові кричали
І зграями летіли над Дніпром.
В ті часи словом Оболонь або Болонь називали заплавні низинні луки на берегах річки. Варто відзначити, що цей київський топонім не є унікальним.
Так, в столичному місті-супутнику Броварах також існує свій куток під назвою Оболонь. Він досі повноцінно не забудований, попри дедалі щільнішу забудову Броварів. Це пояснюється високим рівнем ґрунтових вод. Київська Оболонь також тривалий час активно не заселялася.
Ідея спорудити тут житловий масив виникла лише в 1965 році. Натомість читач вже знає, що місцина відома в Києві з часів Русі.
Що ж тут було до появи житлового масиву?
Тривалий час ця місцевість являла собою величезні луки, дрібно порізані численними озерами, затоками.
Знамениті українські археологи з родини Шовкопляс віднайшли на цьому терені сліди людських поселень, які могли існувати тут багато тисяч років тому. З півночі на південь крізь Оболонь проходила протока "Почайна", правобережний Дніпровський рукав. Її часто плутають з річкою.
Вважається, що саме у водах Почайни князь Володимир хрестив киян. Фактично більшість сучасного масиву Оболонь являла собою великий острів. У деяких картографічних джерелах він називався Чичин. Також порівняльний аналіз історичних мап цього терену за різні періоди дав унікальний результат!
Всі мапи кардинально різні
Це свідчить про те, що щорічні розливи Дніпра, водопілля сильно впливали на рельєф Оболоні. Щоразу могутні потоки води розмивали ґрунт як заманеться великому Небесному Художнику-Творцеві.
Вочевидь, в Києві не існує жодного іншого історичного району, де б рельєф не видозмінювався настільки динамічно. Тривалий час Оболонню також називали й північну частину Подолу, зараз район станції метро "Тараса Шевченка".
На південно-східному узбережжі Оболонського острова формувалися невеличкі рибальські поселення та хутір. Найвідоміший з них отримав назву "Наталка", на честь місцевої красуні-рибалки. Сьогодні цю назву перебрав чарівний парк на Оболонській набережній.
В 1910 роках було прокладено вузькоколійну залізницю від сучасного Куренівського парку до берегів Оболоні. Вона належала київському товариству деревообробки. Річ у тому, що в ті часи повалений ліс зазвичай транспортували сплавом просто по воді.
Величезні сосни та дуби з Полісся прямували до Києва
Тут в районі Оболоні вони приставали до берега і їх перевозили вузькоколійкою на тартак (лісопилку). В районі сучасної вулиці Богатирської існував аеродром, де працював над своїми повітряними прототипами геніальний Ігор Сікорський, запускав цепеліни Федір Андерс, тренувався Петро Нестеров.
У 1939 році в урочищі Наталка почалося спорудження північної гілки секретної підруслової залізниці, також відомої як "Сталінське метро". Місце було обрано невипадково, адже на той час тут майже не було людей, тож процес будівництва можна було приховати від сторонніх очей в межах постійної радянської шпигуноманії. Через складність проєкту та початок війни будівництво так і не було завершено.
Як пам'ять про грандіозний задум на набережній Оболоні зберігся гігантський кесон, який мав бути занурений на велику глибину для подальшої горизонтальної проходки. Натомість він так і залишився на поверхні, як гігантський підводний човен. Поруч з ним — триповерхова будівля душового комбінату. Тут учасники секретного будівництва мали відпочивати та лікуватися після складних підземних робіт. Ця споруда — найстаріша збережена будівля на Оболоні. Вона тривалий час використовувалася як рятувальна станція.
У 1950-х роках територія майбутнього житлового масиву Оболонь стала улюбленим місцем відпочинку киян. У просторіччі її називали Луг. Від пахощів різнотрав'я трішки паморочилась голова, а вода була чиста, як джерельна. На березі народ будував саморобні дачі-халабуди, а поруч київський завод також облаштовував свої бази відпочинку. Великий оболонський лукопарк розміром майже 1000 гектарів активно використовували навколишні радгоспи.
Але невблаганна забудова наближалась до недоторканої природи ще ближче й ближче. Датою народження житлового масиву Оболонь вважають 5 липня 1965 року. З цього дня почалась активна підготовка території для забудови. Це був перший на правому березі Києва масив, який споруджувався на штучній піщаній подушці. Це робилося для стабілізації корінного ґрунту, а також підйому рельєфу вище рівня затоплення Дніпровськими водами.
Пісок брали з обох боків, осторонь майбутнього масиву. Так із заходу з'явилася система кар'єрних озер Опечень, а зі сходу — затоки Собаче Гирло та Оболонська. Такий спосіб гідронамиву територій вперше було успішно відпрацьоване на Русанівці, а далі впроваджено на Березняках, Оболоні, Позняках, Осокорках тощо.
Перші ордери на квартири щасливим новоселами видали лише у лютому 1973 року. Це була дев'ятиповерхівка на вул. Лайоша Гавро, 18 (зараз Йорданська). Першими офіційними мешканцями Оболоні, якщо вірити тодішнім офіційним джерелам, стали пенсіонер П.Степанюк та робочий заводу Є.Ювченко. Однак насамперед будівельники масиву обладнали житло для себе.
Процес створення Оболоні активно фільмувався. Тут було знято декілька фільмів про соціалістичні будівництва в жанрі популярного тоді "виробничого роману". Зокрема, це досить відома у свій час кінострічка "Не мине й року".
Варто відзначити, що в перші роки кияни зі страхом дивилися на Оболонь. Одних лякала близькість дамби київської ГЕС, а інших — далечінь. Дістатися до нового масиву крізь намиті піски можна було лише на автобусі одного маршруту. Для того щоби спішно вирішити транспорту проблему Оболоні, почалося будівництво метро. Цікаво, що за першими планами "синя" гілка мала прямувати на Куренівку. Спеціально для Оболоні її трішки змістили на північний схід. Ще багато років поспіль киян та гостей столиці вводила в оману офіційна назва другої ("синьої") гілки київського метро — "Куренівсько-Червоноармійська" (лише з 2018-го її перейменували на "Оболонсько-Теремківську").
Щоб пробити "дорогу життя" до Оболоні довелося знищити величезну кількість старовинних будинків на Подолі, адже тунелі будували відкритим способом на невеликій глибині. Порушено було й історично-культурні шари. Деякі знахідки під час будівництва метро на "Оболонь" стали по-справжньому сенсаційними. Зокрема, під вул. Сагайдачного було знайдено так звані Київські Помпеї — давньоруський квартал IX століття, похований під піском. На жаль, для продовження облаштування тунелів їх довелося знищити.
Одним із головних архітекторів став Буділовський Михайло Пейсахович. Враховуючи його єврейське походження, серед києвознавців народилася цікава легенда. Адже в плануванні масиву можна побачити кути, які формують один зі священних символів єврейського народу — Магендавід (зірку Давида — прим.). Однак це схоже більше на красиву легенду й просто пояснюється складною конфігурацією масиву, затиснутого в обіймах кар'єрів гідронамиву.
На Оболоні зводилися цікаві зразки архітектури модернізму — "будинки-кукурудзи", будинки-каскади, універсами з басейнами. Розплановуючи масив, його батьки залишили значний відступ від Дніпровської набережної. Тут планувалося спорудження парку, яке так і не відбулося. Цим добре скористалися забудовники наших часів, облаштувавши так звані Оболонські Липки. До речі, це було перше в історії запозичення цього топоніму, який тривалий час був ознакою заможності та шляхетності. Далі були "Новопечерські", "Ірпінські" й навіть "Троєщинські Липки".
Тут будували шикарні котеджі, а також квартири підвищеної комфортності. На одному з житлових будинків була зведена унікальна церква-пентхаус, облаштована просто на останніх поверхах висотки.
Сьогодні Оболонь вважається одним із найкомфортабельніших районів — тут є хороша інфраструктура й все що потрібно для життя — супермаркети, пляжі, яхт-клуби й ТРЦ. Через близькість до води нерухомість навіть на вторинному ринку набагато випереджає інші масиви-сучасники Оболоні. Метро забезпечує швидке й пряме сполучення з центром, і ніхто вже не ризикне назвати цей район Сахарою, або як в старі часи зневажливо — Жлоболонью.
