Новий рік у старому Києві: "німецькі" ялинки, іграшки з вати та шампанське із Франції

Старовинна різдвяна листівка. Фото: відкриті джерела

Не так багато годин залишається до нового 2025 року. Як його зустрічатимеш ти, ми приблизно можемо уявити. А як Новий рік святкували в старому Києві — століття тому чи навіть більше? Зараз дізнаємось!

Про те, що в давнину Новий рік на території сучасної України зустрічали навесні, ти вже знаєш — про це ми розповідали тут.

А от його святкування 1 січня запровадив Петро I — відповідно, Україна, що в XIX ст. опинилася під владою Російської імперії, мала прийняти ці правила.

Проте на початку ХІХ ст. Новий рік у тому вигляді, яким він є сьогодні — з ялинкою, подарунками тощо — в Києві зустрічали хіба що іноземці чи ті, хто у  справах приїхав до Києва з Петербурга. Корінним киянам знадобилося кілька десятиліть, щоб звикнути до нових традицій.

І от 1850 року поряд з Олександрівським костелом вперше встановили ялинку, яку до того вважали невластивою православному християнству.

Ялинку як символ Різдва запровадив лідер німецьких протестантів Мартін Лютер, який, за легендою, напередодні Різдва 1513 року побачив у лісі припорошену снігом хвойну красуню і приніс її додому своїм дітям, а ті прикрасили її стрічками та ватяними пушинками.

Згодом ялинки стали прикрашати яблуками (як символом забороненого плоду в Едемському саду) і пряниками, а зверху ставили Вифлеємську зірку. Логічно, що, коли ялинка нарешті з'явилася в Києві, її назвали "німецькою".

Проте кияни "німецькі ялинки" уподобали, і їх почали ставити по домівках — щоправда, встановлювали їх 25 грудня й називали різдвяними. Спершу святкове дерево прикрашали яблуками, апельсинами, цукерками та горіхами, пофарбованими в золотий та срібний кольори.

Як же з'явилися спеціальні ялинкові прикраси? Річ у тім, що 1848 року в Німеччині був неврожай яблук, тому склодуви виготовили скляні яблука — так і зародилася традиція видувати ялинкові прикраси, які згодом набули різноманітних форм.

У Києві магазини ялинкових іграшок відкривали насамперед на Хрещатику. Спершу їх завозили з-за кордону — іграшки були у вигляді куль, фруктів, звірів, ангелів, скляних свічників, які раніше вішали на ялинку замість сьогоднішніх гірлянд. На початку ХХ ст. стали популярними бенгальські вогні — тоді їх називали "безпечними диво-свічками без запаху".

А потім в Києві виникла мода на створення ялинкових прикрас у домашніх умовах, і з середини грудня багато сімей сідали за вироблення ялинкових іграшок із картону, кольорового паперу, стрічок, атласу й вати.

Звісно, з появою традиції встановлювати в домівках ялинки, виникла й традиція класти під ялинку подарунки.

Дітям, як стверджує у FB-групі "Київські історії" києвознавиця Оксана Денисова, найчастіше дарували іграшки, солодощі та книги.

Причому іграшки найчастіше були дерев'яні: їх купували на Хрещатику в майстерні німця Кордеса. Популярними були також іграшкові паровозики з причіпними вагонами, набори олов'яних солдатиків, барвисті калейдоскопи та розумні ляльки, які вміли говорити "мама".

А ще модним подарунком дітям були книги.

Що ж стосується дорослих, то вони здебільшого дарували одне одному ювелірні вироби, що купували на тому ж Хрещатику в магазині Йосипа Маршака.

За продуктами до новорічного столу знову ж таки треба було йти на Хрещатик: там у наймоднішому в Києві Єлисеївському магазині можна було купити різноманітні делікатеси, вина, а найголовніше — шампанське, що тоді було досить дороге, позаяк привозилося із Франції — аж допоки 1899 року француз Генріх Редерер не побудував завод шампанських вин в Одесі. В грудні 1899 року в Києві, Одесі та інших містах з'явилося шампанське марки Henri Roederer.

Окрім Єлисеївського магазину, популярними серед киян були магазини на 1 поверсі Міської Думи на Думській площі (нині — Майдан Незалежності).

1900-го в киян з'явилася традиція ставити на новорічний стіл кесарійське порося як символ нового року.

Воно так звалося, бо 1 січня був день Василя Великого. А він був архієпископом Кесарії й заступником свиней та свиноводства, — каже історикиня Зоя Звиняцьківська. 

Тоді ж в новорічну моду стали входити й мандарини: ними прикрашали ялинку, попри те, що привозили мандарини здалеку, і вони були дорогі — дорожчі за свиней.

А на розі з Прорізною в кондитерській "Жоржі" купували до столу найпопулярніший в Києві "торт від Жоржа".

А потім бігли на пошту, щоб відправити друзям вітальні новорічні листівки: за один день поштарі розносили їх по місту понад 600 тис. — при тому, що тоді в Києві мешкало близько 260 тис. осіб.

"Підпільні" ялинки

Зрештою відзначати Новий рік киянам сподобалось, і робити це стали не лише в межах родини, а й на загал — ялинки з'являлися в дитбудинках, пансіонах, народних школах, училищах, на вулицях. Святкування стали ще й публічними: містяни полюбили у новорічну ніч влаштовувати різноманітні бали, маскаради, вечірки та посиденьки в ресторанах — на початку ХІХ ст. їх в Києві було близько 50.

Найкращі розташовувались у сьогоднішніх Консерваторії (ресторан "Континенталь") та Українському домі (ресторан "Європейський").

Проте в 1920-30-х свято Нового року стало вважатися "несучасним", тож офіційно його не відзначали, а 1928 року більшовицька влада заборонила ялинку як "буржуазне, контрреволюційне й антирадянське явище" — містом навіть почали курсувати комсомольські патрулі, які шукали тих, хто продовжував прикрашати вдома "підпільну" ялинку.

Реабілітували її лише за десятиліття — 1936 року після виступу першого секретаря КПбУ Павла Постишева та його статті в газеті "Правда".

Тоді кияни знов стали встановлювати ялинки вдома, але за радянським графіком — не раніше, ніж у ніч на 1 січня. Тоді ж в Києві з'явилися ялинкові базари, а в магазинах та універмагах — відділи ялинкових прикрас.

А перша київська ялинка радянської доби була встановлена у сьогоднішній Національній філармонії (тоді — Палаці піонерів ім. Постишева). У 1930-х ялинку стали прикрашати на площі Б. Хмельницького (нині Софіївська площа), а після Другої світової війни — на Хрещатику та сьогоднішній Європейській площі. Звісно, замість Вифлеємської зірки на її верхівці стояла вже комуністична п'ятикутна зірка.

З 1947 року 1 січня нарешті стало вихідним днем, а із середини 1960-х до кінця 1970-х незмінними символами Нового року для киян та й інших мешканців Радянського Союзу стали олів'є, шуба, холодець та шпроти — і купити майонез для салатів у 1970-х було справжнім щастям.

Але це вже інша історія...

Сьогодні, коли ми можемо дозволити собі майонез, мандарини та й хоч кожного дня готувати олів'є, побажати хочеться одного: миру й життя без повітряних тривог!

Вважай це нашою тобі новорічною листівкою:)

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter