“Я вчу людей жити в тілі”: танцювальна імпровізація як вид тілесної терапії

Фото з архіву Христини Слободянюк

Перша рекомендація, яку озвучує кожен спеціаліст з ментального здоров'я на консультації: відчуй своє тіло, дихай. Попри те, що це стало свого роду психологічною аксіомою, не кожен з нас досі розуміє — як це бути в тілі, відчувати його? 

Ми зустрілись з танцівницею, хореографкою, актрисою та режисеркою Христиною Слободянюк, щоб з'ясувати як це — бути в тілі, а також я відвідала її майстерклас з танцювальної імпровізації та поділюся власним досвідом та спостереженням свого тіла в цьому захопливому процесі самопізнання.

Ми зустрічаємось в закладі, що знаходиться поблизу київського театру оперети. Туди Христину запросили на генеральний прогін вистави "Чорнобильдорф", де раніше вона грала одну з головних ролей. 

Як розуміти природу сучасного танцю?

Х.С.: Вся творчість абсолютно — про наше тіло. Коли людина малює картину — це теж танець. Танець руки та фантазії. А фантазія — це ж не зовсім розум. Є наш інтелект, який нас направляє, структурує. Але в якийсь момент я зрозуміла, що використовую голову, як калькулятор.

Все інше я шукаю в тілі. Відстежую його реакції: о, не резонує; о, прийшла думка. Звісно, вона (думка) зібралася з досвіду, ерудованості, з книжок, з людей. Наш мозок великий, об'ємний, прекрасний. Кучу процесів контролює, слава Богу, які не треба контролювати зусиллям. Але танець варто намагатись не зрозуміти, а відчувати.

Вловлювати глибинний резонанс чи дисонанс мого тіла, яке сидить в глядацькій залі, з тим, що рухається на сцені. Мені вже давно не цікавий сучасний танець на рівні концепцій, мені цікаво чи митець реально в тілі, чи ні. Бо це ж як раз про глибину тих сенсів, що він намагається донести.

Що тоді означає — "бути в тілі"?

Х.С.: Бути в тілі значить не намагатись цей світ зрозуміти, викупити. Бути в тілі — це довіряти своїм інстинктам, знаючи, що думання — хоч і дуже важливий, але лиш один зі скілів. Раніше кількості інформації навколо нас було мало, ми чіплялись за неї, щоб сформувати якусь реальність. Зараз, відштовхуючись від інформації, дуже важко формувати реальність. Нині інформації так багато, а ми не комп'ютери, щоб її постійно обробляти. Це виснажує. Я часто ловлю себе на думці, що використовую 80% свого ресурсу, аби просто спротивитися ІПСО!

В цьому новому світі, з цими останніми викликами, починаючи з пандемії у 2020 році, мені прям відчувається певний перехід. Зараз увесь світ переходить в нову реальність. І це вимагає нового способу, хочеться сказати "сприймати себе". Себе, але ж не тільки себе, а скоріше конструкт "я у світі, світ в мені". Бо це завжди про взаємодію. Нас формує світ, і ми формуємо світ.

Чи можна якось собі допомогти в цьому процесі?

Х.С.: Почати помічати своє тіло, віддавати йому шматок своєї уваги регулярно! Як це? Спостерігати його, медитувати на тіло. От поки сидиш, закрий очі, долоньки поклади наверх, щоб розслабитись, привідкрий рот, щоб також розслабити щелепні суглоби. Сядь рівно, і помедитуй на свою спину, уяви свій рівний хребет (я в процесі виконую). Три хвилини. Це ж дрібниця в контексті 24 годин.

При цьому ти можеш змінювати щось в процесі: поставить ноги ширше чи вужче, чи нахилитися вперед, чи відхилитися назад, чи ще більше розслабитись. Це вже танець. Але при цьому зосереджено концентруй увагу на тілі. Що змінюється з кожним рухом, що ти при цьому відчуваєш?

Я відчуваю полегшення, я справді розслабляюсь. Відчуваю, наче я більше не тут 

Х.С.: Так і є, зрештою (посміхається Христина). Коли на хребет переносиш увагу, ти різко стаєш там, де тебе насправді ніби нема. Бо, якщо не видно, ніби не є. Але це теж ти. І відчути себе не тільки: "Я отут", а я ще й отут (вона показує руками різні відділи спини, від шиї до куприка). Ти можеш сконцентрувати себе на стопах, навіть торкатися їх, відчути як почувають себе твої коліна, а як під колінами? А пальці на ногах?

"Незвично", — кажу я і вже сама посміхаюсь

Х.С.: Авжеж! Приділяти так багато уваги власному тілу — це в першу чергу про любов до себе. Але ж, і турбота про інших. Це формує те, що ми називаємо культурою й екологією спілкування. Пізнаючи себе, ми краще розуміємо інших. Все, що приходить тобі, то і є твоя танцювальна імпровізація. Ти просто довіряй своїм відчуттям, дій від чуття. Але при цьому вмій проаналізувати, проговорити словами через рот. Отак і з людьми, з партнером. Спілкуватись, потрібно спілкуватись. І коли щось відбувається, свідомо звернути увагу на те, а що в цей момент переживає тіло: як хочеться сісти чи встати, наблизитись, чи віддалитись, чи кудись пройтись, щоб подумати й додуматися до чогось, або просто залишитись одній, щоб оте все помітити.

Це те, про що я говорила вам на майстеркласі. Про те, як відчути себе в цій системі координат.

Я вчу людей жити в тілі

І ми всі постійно обираємо свій спосіб, свої стратегії, вибудовуємо ці відносини з власним тілом — воно на нас ображається, час від часу. Треба вміти це помічати.

Танцювальна імпровізація допомагає цьому в декілька способів. Перший, найлегший, це музика. Дати собі час зрозуміти, як саме ти хочеш рухатись тут і зараз під цю музику. Другий спосіб — без музики це вже high level of improvisation (високий рівень імпровізації), насправді. Бо тоді, починаєш чути вже власне дихання, власні ритми, зв'язок зі світом. Така зустріч — це непросто. А співати й танцювати, це ще складніше, то ж треба вміти сказати, прозвучати, виражатися, але так можна різні варіанти робити, головне — досліджуючи себе. Це основна мета.

І ти дійсно робиш все це в повсякденному житті?

Х.С.: Так. Я так живу. Я відстежую свої ритми, пози, жести, стан опорно-рухового апарату, внутрішніх систем, свої думки, свої стани. Це ж усе також про тіло і його взаємодію зі свідомістю. Для мене це про турботу про себе. Про любов. Про продуктивність також.

Але знаєш, мій залік з тілесної усвідомленості був в Запоріжжі, під час нічних обстрілів. Коли я прокинулася від вибуху з жахливою тахікардією з очманівшими очима і зрозуміла, що в мене зараз або панічна атака почнеться, або я себе заспокою. Не таблетками, а тим, чим можу тут і зараз, — своєю увагою, диханням, правильною позою та думками. І вийшло. Було ще 6 вибухів. Кляті С-300 літають пачками. Усі достатньо близько. Тіло здригається, але стан суцільного прийняття реальності й розслабленість, що досягається зусиллям волі, допомогли не схопити ще один ПТСР і вийти з цієї історії цілісною.

Як в медитації, я часто виношу свою свідомість на кінчики пальців. Це дуже допомагає. Бо коли весь час концентруєш увагу тут (Христина кладе руку на грудну клітину) — можна швидко з'їхати з глузду, тут дуже велике навантаження: багато емоцій, переживань, тривог. А отут (показує пальці), тут це все просто гра, і я маю змогу керувати своєю реальністю. Що ще допомагає, дихання — це взагалі найкраще заспокійливе. Або як та вправа, що ми робили — концентрація на хребті. Коли робиш ці речі звичкою, стає дуже зрозуміло щось про інших людей, про світ, про те, куди йти та що робити.

На цьому частина з інтерв'ю закінчується, й починається моє дослідження та власний досвід з майстеркласу Христини Слободянюк.

Що таке танцювальна імпровізація?

Під час танцювальної імпровізації сенс танцю народжується в його процесі. Його неможливо відтворити, бо це танець, який існує тут і зараз, або виключно для того, хто його танцює, або для аудиторії, що споглядає танцівника. Це спонтанний акт творення в моменті.

Неможливо точно визначити, коли зародився цей танцювальний напрямок. Перші згадки про танцювальну імпровізацію можна зустріти в Італії в епоху Відродження, а саме в постановках, датованих XV ст. Імпровізовані жести руками та зміна кроків урізноманітнювали гру акторів.

Як не дивно, попри чітку структуру такої танцювальної форми як балет, імпровізацію використовували видатні балерини, такі як Фанні Есслер, Марі Тальоні та Анна Павлова. 

З кінця XIX – на початку XX ст. танцювальна імпровізація виокремилась в самостійний напрямок, але продовжувала бути хореографічним інструментом для розвитку танцювальності, майстерності різних жанрів. Завдяки таким танцівникам та танцівницям як Айседора Дункан, Марта Грем, Доріс Хамфрі, Мерс Каннінгем і Пол Тейлор імпровізація стала невіддільною частиною сучасного танцю, починаючи з другої половини ХХ ст.

Імпровізуючи, танцюристи можуть глибше зрозуміти та відчути основи рухів свого тіла, його ритм, динаміку та просторове усвідомлення. Це також свобода свого художнього самовираження, можливість досліджувати та експериментувати з різними стилями та техніками руху.

В 70-х роках минулого століття виокремилась контактна імпровізація. Її засновником вважають танцюриста Стіва Пекстона. Тут довільну форму танцю в моменті "тут і зараз" одночасно на сцені виконують дві чи більше людей. Суть цього процесу в тому, щоб знайти цікаву для всіх форму руху. Групова імпровізація навчає невербальній комунікації, адже учасники не обговорюють попередньо чи в процесі, що й про що вони танцюють. Такий танець про довіру та відкритість, взаємну підтримку в процесі. 

Танцювальна імпровізація лежить в основі напрямку танцювальної рухової терапії (ТРТ), що дозволяє досліджувати та виражати свій психологічний стан через рух. Рухові терапевти на заняттях створюють безпечне та сприятливе середовище для самовираження, допомагають людям розвинути впевненість, самосвідомість та емоційну стійкість, вивільнити свої емоції та ідеї за допомогою руху.

Власний досвід

Я прийшла на майстерклас Христини Слободянюк з танцювальної імпровізації в тренувальний зал у Центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. Перевдягнутись можна в залі, а можна піти до вбиральні. Далі ми сідаємо в коло. 

Христина починає з того, що на цьому класі ми не будемо знайомитись з іншими учасниками. В цьому немає потреби. Кожен з нас прийшов за власним унікальним досвідом, яким можна буде поділитись в кінці на рефлексії. Потім пояснює, що буде відбуватись наступні 3 години, але мені вже ясно, що процес дослідження себе не можна запрограмувати. 

Згодом ми прибираємо каримати й лягаємо на підлогу, починаємо робити хореографічні вправи для розігріву, та щоб відчути різні частини свого тіла. Спочатку ми фокусуємось на тому, щоб відчути тулуб: лежачи, розминаємо спину, шию, плечі, хребет, рухаємо тазом. Далі, підвівшись, підключаємо кінцівки. 

Якийсь час ми виконуємо вправи в колі, це рух вперед, назад, на п'ятах, на носочках. Тільки тут немає нічого схожого на розминку в школі чи універі на уроках фізкультури. Ми досліджували рух: я спробувала зрозуміти, як мені бігти на носочках, а як іти, а як іти на носочках спиною вперед, а як перекатуватись — і ще дуже багато запитань "а як". 

В цей момент я зрозуміла, що хоч і не знаю нікого навколо — я не відчуваю сорому. Тобто мені не байдуже на інших, але я розумію, що вони перебувають у своєму процесі, а мені комфортно в моєму, і я можу розслабитись в колі незнайомців (хоча хтось з них симпатичний хлопець, а хтось приємна усміхнена дівчина). 

Христина весь цей час робить вправи з нами й корегує їх виконання голосом. На кінець розминки я почуваю себе дуже втомленою та голодною. Тому під час перерви йду в магазин по банани.

Після перерви починається власне імпровізація, яку скеровує Христина. Спочатку в залі починається броунівський рух тіл, які шукають форму вираження внутрішнього стану. Ми й рухаємось, і кожен видає якийсь звук (не слова, а саме звучання). В акторстві такі рухи та звучання називають "не побутовими", тобто такі, що ми рідко робимо у звичному житті. 

І тут я відчуваю, що все, що я роблю: мої рухи та звучання — це висловлювання, в цього є історія. Моя історія була про сум та відчуженість. Гадаю саме так моє тіло почувалось весь цей час, поки я свідомо його не помічала.  

Тригодинний майстерклас закінчується рефлексією для охочих, але мені не вистачило сил на неї залишитись. Після всього мені хотілося трохи прогулятись містом в новому стані відчуття себе. Для мене просто було цінним те, що я збагнула та відчула.

Де займатись танцювальною імпровізацією?

• В школі Контактної імпровізації на Братській — викладачка Анастасія Рембецька. 
• В Totem dance school також є цей напрям, але, наскільки я знаю, не окремо, а в межах занять з сучасного танцю.
• Контактна імпровізація Руслана і Марини Баранових (в центрі Леся Курбаса), це регулярні заняття, джеми й майстеркласи.
• Школа "LMaluma", де психологиня та хореографка, тілесна терапевтка Людмила Мова проводить різні заняття, зокрема ТРТ. 
• "Procontemporary", викладачка Галя Пєха; час від часу проводить практики вільного руху Анатолій Сачівко.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter